Читать книгу «Роксоляна» онлайн полностью📖 — Осипа Назарука — MyBook.
image

Осип Назарук
Роксоляна

Передмова
Роксолана: доля, образ, символ

Сьогодні ми є свідками великого захоплення іменем Роксолани, яким називають не тільки сорти горілки і груш, ансамблі і тріо, а й крейсерську яхту та зовнішньоторговельне виробниче об’єднання; вона фігурує в сучасній естрадній музиці, в образотворчому мистецтві України. Про неї створюється опера (О. Костін) і мюзикл (автори С. Галябарда і А. Святогоров). ЇЇ ім’я стало символом чогось екзотичного з присмаком патріотизму, що, напевно, пов’язано з образом мистецьких і літературних творів, за якими стоїть прототип – реальна жінка незвичайної долі.

Це явище можна пояснити імпульсом до зацікавлення історією України після проголошення незалежності та появою низки творів – наукових, науково-популярних і художніх, присвячених життєвому шляху славетної дружини султана Сулеймана Законодавця або пов’язаних так чи так із нею. Широкий загал прихильно зустрів й серіал «Роксолана» – зразок українського орієнталізму.[1]

Та такого пояснення було б мало. Її доля звичайна і виняткова одночасно. Звичайна вона для того часу: молоденька гарна дівчина потрапляє в полон, потім на невільничому ринку її купують для султанського гарему, що можна пояснити її зовнішніми даними і вмінням їх показати. Таких було тисячі, десятки тисяч по всьому Сході. В історії, і не тільки Османської імперії, залишилася одна – Роксолана. Таке ім’я за національною належністю їй дали чи то купці з Кафи, чи то вже в султанському гаремі, де вона посіла скромне місце рукодільниці.

Дані про її походження скупі, але якщо її ім’я і свідчення дипломатів італійських торгових міст-держав вказують, що вона Rossa, тобто русинка,[2] то польські автори[3] внесли уточнення, що вона родом з Рогатина чи з-під Рогатина, має ім’я Олександра і є донькою священика Лісовського. Незважаючи на чіткі вказівки італійських дипломатів-сучасників, і досі висуваються різні версії щодо того, звідки вона – то вона дочка польського аристократа, то кримського хана, то німкеня, італійка чи француженка. Дійшло до того, що один із французьких авторів назвав її «московською дівчиною», італійська авторка – білорускою,[4] виходячи з плутанини у мовах Заходу, де не розрізняють слів «Росія» і «Русь», хоч для останньої здавна існувало латинське слово «Рутенія».

Винятковість долі Роксолани полягає в тому, ким вона стала, у її ролі в історії. Її постать посідає тверде місце в історії Туреччини, її не можна викреслити чи якось обійти, незалежно від того, як, негативно або позитивно, оцінювати її вплив на діяльність одного з найвидатніших султанів Османської держави – Сулеймана Пишного, Сулеймана Законодавця, за якого турецька держава досягла апогею. Слід мати на увазі, що все відбувалося на Сході, де в суспільстві для жінки було відведено чітко визначену роль, що виключала втручання в державні справи.

Роксолана привернула увагу європейських політиків і літераторів ще за свого життя. Перші свідчення про неї надійшли від венеційських, генуезьких, дубровницьких та австрійських дипломатів у Стамбулі,[5] потім про неї дізналися у Франції, про неї знали й у Польщі (М. Литвин, С. Твардовський). Вона навіть листувалася з польським королем, який, як відомо, був у ті часи королем і українських земель.

Від самого початку оцінки її впливу на політику Османської імперії були неоднозначними. Критичні, а то й просто негативні оцінки її особистості західними дипломатами були зумовлені тим, що Роксолана, як вважають, підтримувала завойовницькі спрямування свого чоловіка, султана, саме в напрямку Західної Європи. Слід враховувати, що всі звинувачення Роксолани в підступних замислах і діях базуються не на доведених фактах, зафіксованих у документах, а на чутках, плітках, домислах. Фактом є те, що експансія османів в роки правління Сулеймана Пишного була спрямована на Захід, вони намагалися, захопивши Відень, утвердитися в Центральній Європі, а також підпорядкувати середземноморську торгівлю своїм інтересам. Закономірно, що дипломати, яким доводилося досить сутужно, створювали з Роксолани образ холодної інтриганки, руйнівної сили і навіть чаклунки, яка «опоїла», «зачарувала» султана. До речі, як свідчать історичні документи, таким самим чином у Московській державі сприйняли візантійську принцесу Зою (Софію), дружину Івана ІІІ, яку теж вважали інтриганкою і чаклункою.[6]

Швидке піднесення Роксолани при дворі і очевидний вплив на державні справи імперії і на поведінку султана викликали заздрість і невдоволення в певної частини стамбульського «істеблішменту». І досі дослідники остаточно не визначилися, в основному через брак матеріалів, щодо характеру Роксолани та її ролі в історії Османської імперії.

Незвичайність долі бранки, яка незрозумілим для оточення чином стала, кажучи сучасною мовою, «першою леді», бо Сулейман всупереч османській традиції офіційно одружився з нею згідно з приписами ісламу, викликала значний інтерес у Західній Європі, де у зв’язку з османською експансією став виявлятися пригаслий після невдалих Хрестових походів інтерес до Сходу. Cхідні персонажі почали з’являтися у творах насамперед французьких письменників, що пов’язано з активізацією французької зовнішньої політики на Сході за панування короля Франсуа І. Драматичні, а то й трагічні події в Туреччині, пов’язані так чи так із Роксоланою, особливо у ХVІ ст., дали письменникам благодатний матеріал. Ще у ХV ст., 1561 року, з’явилися перша трагедія з османської історії, одна з перших у французькій літературі повноцінних трагедій (1977 року перевидана в Англії)[7] – «Султанша» Габріеля Бунена (1535–1604), та новела Жака Івера (1548–1571/2), які прокладали шлях наступним «орієнтальним» творам. Велике значення і вплив на подальший розвиток теми Роксолани в літературі мала публікація Ж.-Ж. Буассара латиною «Життя й портрети турецьких султанів, перських князів та інших славних героїв і героїнь, від Османа до Мухаммеда ІІ» (1596), де Роксолана отримала вкрай негативну оцінку. Про вплив Роксолани на султана писав також італієць Бассано ді Зара ще 1545 року. Не менше значення для входження образу Роксолани в західноєвропейську літературу мала поява в Італії, 1619-го – у Венеції, а наступного року у Флоренції трагедії «Сулейман», яку створив відомий письменник Просперо Бонареллі делла Ровере (1582–1659). Незважаючи на недоліки стилю, трагедія була дуже популярною і швидко стала відомою в інших країнах Заходу. Цей твір негайно було перекладено французькою мовою (1637) відомим перекладачем Шарлем Віоном д’Алібре (1600–1652), і він справив великий вплив на подальшу долю образу нашої героїні у Франції.[8] Один по одному письменники створюють п’єси й романи, у яких тією чи іншою мірою присутня Роксолана (часто під іменем Роксана), вона затіває інтриги і змови, котрі закінчуються трагічно. Жан Мере (1604–1686) створює п’єсу «Великий і Останній Сулейман, або Смерть Мустафи» (видано 1639 року), Жан де Сан Сорлен Демаретц (1595–1676) пише трагікомедію «Роксана» (1639) і публікує першу частину роману під тією ж назвою (1639–1640). Попрацювали на ниві орієнтальній і відомі літератори Жорж (1601–1667) і його сестра Мадлен де Скюдері (1607–1701). Їхнім героєм був великий візир Ібрагім-паша, який багато зробив для зближення Франції з Туреччиною і, за поширеними чутками, став жертвою жорстоких інтриг Роксолани. Певний успіх мав написаний ними у співавторстві роман «Знаменитий паша, або Ібрагім» (1641), на матеріалі якого брат написав (1643) трагікомедію. Персонаж знаменитої і досі популярної трагедії Расіна «Баязет» (1672) носить ім’я Роксана і теж має багато від створеного іншими авторами образу Роксолани.[9]

Наприкінці ХVІІ ст. з’являється трагедія, автором якої вважають актора Ля Тюїльрі, «Сулейман» (1680). Написати твір допоміг йому чи й сам написав драматург Гаспар Абей (1648–1718). «Сулейман, або Великодушна рабиня» – так названа трагедія Жаклена, що з’явилася 1653 року, а Н. Дефонтен 1644 року опублікував п’єсу «Персида, або Продовження Ібрагіма-паші».

У ХVІІІ ст. інтерес до епохи Сулеймана та Роксолани не вщухає, про що свідчить поява двох трагедій, присвячених долі синів великого султана «Мустафа і Зеангір» (так французи передали ім’я останнього сина Роксолани Джехангіра – Ю. К.). Одна, що належить Франсуа Белену, побачила світ 1705 року, а автором другої є відомий своїми «максимами» Ніколя де Шамфор (1740–1794). З’явилася вона 1776 року. Про неї також написав твір Ж.-Ф. Мармонтель (1723–1799).

Можна сказати, що протягом усього ХVІІІ ст. ім’я Роксолани не сходило з театральних афіш Парижа.

Її ім’я у скороченому варіанті «Роксана» набуло певної популярності у французьких авторів: крім Расіна, його використовують Ш. де Монтескьє в «Перських листах» (1721) і Е. Ростан у «Сірано де Бержераці» (1897). До того ж у ХІХ ст. такі відомі французькі письменники, як А. де Ламартін і Ж. де Нерваль, у своїх подорожах по країнах Сходу не забували записати або повторити легенди, домисли про славетну султаншу. 1930 року в Парижі вийшла відома книга «Сулейман, султан Туреччини» Ферфакса Дауні, де значне місце відведено Роксолані.

Мотиви біографії Роксолани проходять через романи сучасних авторів «Ніч сералю» Мішеля де Грес (1982) і «Мамлюка» Р. Соле (1996). Навіть у наші дні, публікуючи твір сучасної американської письменниці Джіни Б. Нагаї, ясна річ, на «орієнтальну» тему, перекладач (чи видавець?) змінив дещо абстрактну англійську назву «Місячне світло на шляху віри»[10] на більш, на їхню думку, популярну і зрозумілу французькому читачеві – «Роксана, або Стрибок Ангела».[11]

Французька, яка швидко набирала сили як загальноєвропейська мова натомість латини, давала можливість образові Роксолани знаходити шлях в освічені кола інших країн. Цікаво зазначити, що образ Роксолани уплинув навіть на французьку мову. В одному зі старих словників зафіксовано вираз: Nez à la Roxelane, що означає: un peu retroussé, тобто «трохи кирпатенький».

В Англії, особливо після появи «Історії турків» (1603) згодом улюбленого автора Байрона історика Річарда Ноллеса (1550–1610), епоха й ім’я Роксолани теж знайшли своє відбиття в літературі. Із ранніх творів можна згадати про трагедію «Королеви-суперниці» (1677) Н. Лі (1649–1692), де йдеться, щоправда, про Роксану часів Олександра Македонського, а також оперу (одну з найдавніших в Англії) «Облога Родоса» сера Вільяма Д’Ейвенанта (1606–1668), поставлену 1656 року, про Сулейманову перемогу над лицарями. Та чи не найбільшої слави зажила римована трагедія «Мустафа» (1665), яку на основі «Ібрагіма-паші» де Скюдері написав Роджер Бойл, граф Оррері (1621–1679), де Роксолана виступає як підступна, демонічна жінка, що спричинила смерть принца Мустафи. Очевидно, ще 1735 року вона або якась її переробка з успіхом ішла в лондонському театрі «Друрі Лейн».[12] Ім’я «Роксана» для амбітної і авантурної героїні свого роману «Щаслива куртизанка, або Роксана» (1724) взяв автор «Робінзона» Даніель Дефо. Вона одягається по-турецьки, танцює орієнтальні танці й без промаху зачаровує британських джентельменів.[13] І до наших днів її не минають увагою англійські історики, про що свідчить ціла низка їхніх праць про Туреччину.

У польській літературі теж знайшлося місце для Роксолани. Саме з поеми «Надзвичайне посольство» (1633) Самуеля Твардовського (1595/1600—1661), який 1621 року побував у Стамбулі, стало відомо, що вона донька священика з Рогатина. У ХІХ ст. про неї багато писали польські історики Ю. Нємцевич, Ж. Паулі, а також публікувалися її листи до короля Сігізмунда ІІ Августа та різні коментарі.[14] Маурици Гославський (1802–1834) пише про неї у своїй поемі «Поділля» (1827), але вказує, ніби вона родом із села Чемерівці на Поділлі.[15] Були й інші спроби писати про неї.

Уже у ХХ ст. з’явилася «загарбницька» стаття в краківському «Ilustrowany Kurier Codzienny» (1937) Тадеуша Білінського під заголовком «Хассекі, полька на троні султанів»,[16] якій відразу ж дала відсіч українська преса у Львові. Це повторилося, коли подібну статтю надрукувала 1951 року еміграційна газета «Narodowiec». Зі спростуваннями на цей раз виступила преса діаспори.[17]

 





Премиум

4.07 
(14 оценок)

Роксоляна

Установите приложение, чтобы читать эту книгу

На этой странице вы можете прочитать онлайн книгу «Роксоляна», автора Осипа Назарука. Данная книга имеет возрастное ограничение 16+, относится к жанрам: «Исторические любовные романы», «Историческая литература». Произведение затрагивает такие темы, как «українська проза», «сильные женщины». Книга «Роксоляна» была написана в 1930 и издана в 2013 году. Приятного чтения!