Книга или автор
4,5
35 читателей оценили
13 печ. страниц
2016 год
12+
Оцените книгу

О книге

Повість Михайла Коцюбинського «Intermezzo» — класика українського імпресіонізму. У творі все символічне — від героїв до поетики. Перед читачем постають головні дійові особи — Залізна рука городу, Ниви у червні, Сонце, Три білих вівчарки, Зозуля, Людське горе. Головний герой твору прагне відпочити від людей і лише серед зелених степів і бездонної небесної блакиті він нарешті чує тишу. Однак хіба можна втекти від Залізної руки городу? Хіба Людське горе не зустріне його і там, не нагадає про себе? Світ душі, світ природи і світ людей зливаються воєдино в непорозуміннях і швидкоплинних моментах гармонії. Повість зацікавлює глибиною ідей та метафоричним багатством.

Читайте онлайн полную версию книги «Intermezzo» автора Михайла Коцюбинський на сайте электронной библиотеки MyBook.ru. Скачивайте приложения для iOS или Android и читайте «Intermezzo» где угодно даже без интернета.

Подробная информация

Год издания: 2016

ISBN (EAN): 9781387666775

Дата поступления: 20 января 2018

Объем: 23.8 тыс. знаков

Купить книгу

  1. sireniti
    sireniti
    Оценил книгу

    Літо. Сонце. Поле.
    Гарно, затишно, пахуче.
    Йду.
    І хоч живу тут все життя- все одно дивуюся красі і величності пшеничного поля.
    Це як море. Тільки жовте. Тут теж можна пірнати (правда не перевіряла вже ...надцять років).
    Он волошка синіє небом, он мак палахкотить червоними язичками, там жайвір здійнявся у небо...
    А це... Що це? Миииша!!! Польова миша. Рятуйте!
    Моя собака женеться сама не знає за ким. Вона зроду не бачила мишей.
    За нею тягнеться помітна стежинка. Не страшно. Завтра колоски знову стануть на місце.
    Життя. Тут вирує життя. І це поле- життя теж.
    Скоро воно стане хлібом. Мої рецептори уже реагують на саме тільки слово.
    Літо, поле, заходить сонце.
    Небо пломеніє, грає такими барвами, які навіть описати неможливо. І відтворити теж.
    Природа готується до сну.
    Літо. Стежина. Повертаюсь додому.

    "Intermezzo" надихає, збуджує, п'янить.
    Яка натхненність! Яка сповненість почуттів! Яка краса мови!
    Ліричність цих рядків наповнює чомусь душу щастям.
    І хочеться кудись бігти, щось зробити.
    Хочеться злетіти до небес.
    "І чому люди не літають, як птахи?"
    А потім падаю. Як? Я ж і не злітала.
    І якись відчай, тиха паніка, сум.

    Дивні рядки. Незвичне бачення світу.
    Я б навіть занесла в улюблене. Якби не отой селянин.
    Якось відсторонено автор поставився до нього.
    Чи може мені так здалося?

    В усякому випадку це було гарно. Це було intermezzo...

    Перевод.

    Лето. Солнце. Поле.
    Красиво, уютно, благоухающе.
    Иду.
    И хоть живу здесь всю жизнь- всё равно удивляюсь красоте и величию пшеничного поля.
    Это как море. Только жёлтое. Здесь тоже можно нырять(правда не проверяла уже ...надцать лет).
    Вот василёк синеет небом, вот мак полыхает красными язычками, там жаворонок поднялся в небо...
    А это... Что это? Мышь!!! Полевая мышь. Спасайте!
    Моя собака гонится сама не знает за кем. Она отроду не видела мышей.
    За ней тянется заметная тропинка. Не страшно. Завтра колоски опять станут на место.
    Жизнь. Здесь бурлит жизнь. И это поле- жизнь тоже.
    Скоро оно станет хлебом. Мои рецепторы уже реагируют на одно только слово.
    Лето, поле, заходит солнце.
    Небо горит, играет такими красками, которые даже описать невозможно. И воссоздать тоже.
    Природа готовится ко сну.
    Лето. Тропинка. Возвращаюсь домой.

    "Intermezzo" вдохновляет, возбуждает, пьянит.
    Какая одухотворённость! Какой наплыв чувств! Какая красота языка!
    Лирика этих строк наполняет почему-то душу счастьем.
    И хочется куда-то бежать, что-то делать.
    Хочется взлететь к небесам.
    "И почему люди не летают, как птицы"?
    А потом падаю. Как? Я же и не взлетала.
    Накатываетотчаяние, тихая паника, грусть.

    Странные строки. Необычное виденье мира.
    Я бы даже занесла в любимое. Если бы не тот крестьянин.
    Как-то отстранённо автор отнесся к нему.
    Или мне так показалось?

    Ва всяком случае это было красиво. Это было intermezzo...

  2. Paloma_Blanca
    Paloma_Blanca
    Оценил книгу

    В жизни каждого человека рано или поздно наступает момент, когда он просто не в силе выдержать суеты этой жизни и хочет сбежать от всего мира подальше. Бессмысленная череда "нужно", "нужно" и "нужно" просто преследует его. Именно в такой период жизни я и познакомилась с этой новеллой и - влюбилась навсегда. От серости и тусклости, от усталости люди убегают по-разному, а главный лирический герой выбрал одиночество и природу. И не прогадал. Они помогли ему разобраться в себе, принять правильные решения.

    Не следует забывать, что новелла - яркий пример импрессионистической литературы и, чтобы понять, - ее нужно прочувствовать.

  3. Nina_M
    Nina_M
    Оценил книгу

    Як хочеться часом побути самотньою,
    у руки взять книгу і келих вина,
    втекти від людей, заховатись між сотнями
    і пити самотність. Пити до дна.

    Спитати у неба, чи холодно зорям,
    які в них турботи і як їм політ...
    Та інколи думаєш (думаєш з болем):
    людина й людина - ворожий то світ.

    І знов серед люду, де нелюди люди,
    де більше кусають, ще більше гризуть...
    І хочеться кави, і знову в нікуди,
    де люди (що нелюди) не доженуть.
    (с)

    Прочитала новелу - і просто найшло)
    Цей гімн самотності з присвятою полям, написаний закоханим не у свою дружину чоловіком, по десяти рокам від останнього прочитання багато чого в мені зачепив. Навіть більше, ніж мені хотілося б.

    Втекти б в засніжені поля...

  1. Признаюсь – заздрю планетам: вони мають свої орбiти, i нiщо не стає їм на їхнiй дорозi. Тодi як на своїй я скрiзь i завжди стрiчаю людину.
    14 апреля 2020
  2. Вiн був для мене наче паличка дирижера, що викликає раптом з мертвої тишi цiлу хуртовину згукiв.
    21 января 2020
  3. Нiма безвладнiсть просторiв все се ковтнула
    29 мая 2020