Цвіт яблуні

Коли цвітуть яблуні, на душі якась неймовірна легкість. Хочеться сміятися, хочеться співати, хочеться обійняти весь світ. Біло-рожеві квіти надихають на прекрасне, вселяють надію, спонукають до якихось хороших справ.
Яблуня цвіте.
А маленьке життя відцвітає.
У головного героя твору вмирає донька.
Важко. Сумно.
Не віриться, що ще недавно вона бігала босими ноженятами, раділа весні, сонцю, яблуневому цвіту. Ще недавно маленьке тільце було сповнене тепла і жагою до життя.
А тепер вона вмирає.
Батько не вірить, що таке могло статися з його дитиною. Що таке відбувається.
Ось там, в сусідній кімнаті, хрипить, ледве дихає його дитина, а він ходить, думає, живе.
Горить і поволі погасає свічка. Опадають додолу біло-рожевим дощем запашні пелюстки. Потроху згаса життя маленької дівчинки.
Надіі немає. Чому саме вона?- теж немає відповіді.
Є тільки біль. Пекучий. Нестерпний. Його не загасити нічим.
Він ніде не дінеться. Ніколи.
Навпаки. Перенесеться на бумагу. Житиме вічно.
"Мої очі, мій мозок жадібно ловлять усі деталі страшного моменту… і все записують… І те велике ліжко з маленьким тілом, і несміливе світло раннього ранку, що обняло сіру ще хату… і забуту нa столі, незгашену свічку, що крізь зелену умбрельку кидає мертві тони на вид дитини… і порозливану долі воду, і блиск свічки на пляшці з лікарством… Щоб не забути… щоб нічого не забути… ні тих ребер, що з останнім диханням тo піднімають, то опускають рядно… Hi тиx, мертвих уже, золотих кучерів, розсипаних пo подушці, ані теплого запаху холодіючого тіла, що наповняє хату… Bсe воно здасться мені… колись… як матеріал… я cе чую, я розумію, хтось мені говорить про се, хтось другий, що сидить у мені… Я знаю, що то він дивиться моїми очима, що тo він ненажерливою пам'яттю письменника всичує в себе всю сю картину смерті на світанні життя… Ох, як мені гидко, як мені страшно, як ся свідомість ранить моє батьківське серце…"

На русском.

Когда цветут яблони, на душе какая-то невероятная легкость. Хочется смеяться, хочется петь, хочется обнять весь мир. Бело-розовые цветы вдохновляют на прекрасное, вселяют надежду, побуждают к каким-то хорошим делам.
Яблоня цветёт. А маленькая жизнь отцветает.
У главного героя произведения умирает дочка.
Трудно. Грустно.
Не верится, что еще недавно она бегала босыми ножками, радовалась весне, солнцу, яблоневому цвету. Еще недавно маленькое тельце было наполнено теплом и жизнью.
А теперь она умирает.
Отец не верит, что такое могло случиться с его ребенком. Что такое происходит.
Вот там, в соседней комнате, хрипит, едва дышит его ребенок, а он ходит, думает, живёт.
Горит и медленно гаснет свеча. Опадают наземь бело розовым дождем душистые лепестки. Понемногу угасает жизнь маленькой девочки.
Надежды нет. Почему именно она?- тоже нет ответа.
Есть только боль. Жгучая. Нывыносимоая. Её не затушить ничем.
Он никуда не денется. Никогда.
Напротив. Перенесется на бумагу. Будет жить вечно.
"Мои глаза, мой мозг жадно ловят все детали страшного момента... и все записывают. И эту большая кровать с маленьким телом... и несмелый свет раннего утра, который обнял серую еще хату... и забытую нa столе, непотушенную свечу, что сквозь зеленую умбрельку бросает мертвые тени на вид ребенка... и разлитую на полу воду, и блеск свечи на бутылке с лекарством. Чтобы не забыть... чтобы ничего не забыть... ни тех рёбер, что с последним дыханием тo поднимают, то опускают одеяло. Hи этих, мертвых уже, золотых кудрей, рассыпанных пo подушке, ни теплого запаха холодеющего тела, что наполняет избу. Bсё оно сдастся мне... как материал... я это слышу, я понимаю, кто-то мне говорит об этом, кто-то другой, что сидит во мне. Я знаю, что это он смотрит моими глазами, что это он прожорливой памятью писателя впитывает в себя всю эту картину смерти на рассвете жизни. Ох, как мне гадко, как мне страшно, как это сознание ранит моё родительское сердце".

Спойлеры
Темою твору є переживання батька, що втрачає єдину дитину. Він понад усе хотів би допомогти їй, зберегти життя, але, на жаль, безсилий.
Автор розкриває психологічний стан героя, його душу, емоції, показує відчай. Михайло Коцюбинський на прикладі головного героя відтворює своє ставлення до людини, яка просто мусить чекати смерті своєї рідної донечки, але не в змозі навіть допомогти їй. Автор життєво зміг передати весь відчай, біль, думки нещасного батька.
Важливою ланкою твору є протистояння свідомості головного героя: з однієї сторони він розуміє, що втрачає свою доньку і намагається прийняти це як закономірність, а з іншої - він не хоче її втрачати і не може зрозуміти, чому саме його маленька донечка повинна померти? Чому навіть лікар не може допомогти благаючій дитині? Чому життя таке несправедливе? Чому він, батько, який повинен захищати свою дитину, мусить зараз сидіти,склавши руки, і чекати смерті доньки, яка так і не встигла прожити життя? Чому відчай підштовхує його думати про те, щоби скоріше все скінчилось (тобто фактично бажати смерті рідної дитини), якщо він взагалі не повинен про це думати? В ньому ніби живе дві істоти, які боряться між собою.
Вся новела сповнена драмою, що викликає в читача бажання співчувати герою.
Головним героєм твору є батько помираючої дівчинки, він є образ харатер, він є сильною особистістю, що не дивлячись ні на що живе далі, йому дуже сумно, але батько розуміє що життя продовжується і треба жити. В новелі зображено його душевні переживаня, він відчуває кожну деталь, кожен подих своєї дитини, перебуває в страшному напруженні, починає вірити в неможливе: ніби в вікно ось-ось проникне якась страшна істота, що забере життя його дівчинки. Батько нервово ходить по кімнаті, прислухаючись до кожного шороху, навіть найтихіші звуки здаються йому такими голосними, що хочеться тікати від них. Водночас кожен звук наближає той момент, коли все скінчиться, він все чекає крику чи якогось знаку, що свідчитиме про якусь зміну, чи сумну, чи веселу, але зміну. Його виснажує оце чекання. Батько ходить по темній кімнаті рівномірними кроками, навіть не відчуваючи ніг. Весь город здається йому цієї ночі особливо гнітючим і темним, навіть у небі не видно ні якогось відблиску, що нагадував би про щось світле, - все потемніло, змарніло, ніби відчуваючи його горе. Батько раз у раз прислухається до хрипу в сусідній кімнаті: ще хрипить. значить ще жива, його донька ще жива. Батькові здається, що час плине дуже повільно і кожна хвилина життя дитини дає йому надію на краще: а раптом їй полешало? Він навіть в такій ситуації вірить в краще. Батько засвічує лампу, аби пролити хоч маленький промінь світла, надії на краще, з часом лампа починає згасати, чоловікові здається що разом зі світлом відходить на той світ його дитина, вона так само згасає… Годинники байдуже відраховують час, рахують останні хвилини життя… Все цієї ночі, задавалось би, йде проти нього… І навіть лікар, його хороший друг, не може допомогти доньці, мовчки виходить з кімнати, кидаючи вслід безнадійний погляд: він вже не потрібен… Разом з лікарем з кімнати виходить його жінка, нещасна мати, на якій вже немає лиця від горя, вона не хоче, щоб лікар йшов, здавалось, що він забирає з собою життя їхньої єдиної доньки… Сполохавшись стогону зі спальні нещасна жінка біжить в туди, де помирає дитина. Батько розуміє що разом з лікарем пішла їхня остання надія на краще, він не може змиритися з долею, з долею своєї донечки…

Образ Цвіту Яблуні в читача асоціюється з поступовим згасанням життя, що покидає дівчинку так само невідступно, як цвіт полишає яблуню.

Я думаю, що ця новела неодмінно у всі часи знайде свого читача, адже це великий твір про любов, втрату і життя...

Еще совсем недавно я побывала в очень страшном месте.Это было отделение детской онколгии.Я видела детей больных страшной болезнью,я видела детей,которые выживут,увы,не все.И вот по школьной программе мне было задано прочесть "Цвіт яблуні" Михаила Коцюбинского.Тяжелое произведение,очень.Оно также связано с детской смертью,с переживаниями родителей,а именно отца девочки.Написано она невероятно хорошо,читать приятно,но читая новеллу чувствуешь горькое,тягучее чувство жалости,горя,несправедливости...Слезы на глаза у меня не навернулись,но горькая задумчивость, по поводу этого произведения, была у меня еще довольно долго.

Новелла очень сильная!Ее обязательно стоит прочесть!

И я бы написала этот отзыв(не посмею называть это рецензией,так как я их никогда и не писала) на украинском,но так его смогут прочесть и понять лишь малая часть читателей ЛЛ,а написав его на русском,о таком произведении как "Цвіт яблуні" смогут узнать больше читателей.