Я (Романтика)

4,2
29 читателей оценили
63 печ. страниц
2016 год
Оцените книгу
  1. sireniti
    Оценил книгу

    Спойлери!

    Морально важка книга. Давить. Тисне до землі. Не хочеться вірити, не хочеться думати про те, що таке насправді могло бути. Але розумію, що в цьому бурхливому світі можливо все.
    Особливо, коли приходиться вибирати. Особливо, коли людина при владі.

    Фанатизм- то дуже страшно. Так, треба любити свою країну, свою справу, але людяність ще ніхто не відміняв.
    А колись цей "нелюдь" ( інакше сказати не можу) був дитиною. Грався, плакав, біг до мами за втіхою і знаходив спокій у іі обіймах, що пахли м'ятою і любистком.

    День і ніч я пропадаю в “чека”.
     Помешкання наше — фантастичний палац: це будинок розстріляного шляхтича. Химерні портьєри, древні візерунки, портрети княжої фамілії. Все це дивиться на мене з усіх кінців мойого випадкового кабінету...
    ... І я, зовсім чужа людина, бандит — за одною термінологією, інсургент — за другою, я просто і ясно дивлюсь на ці портрети і в моїй душі нема й не буде гніву. І це зрозуміло:
     — я — чекіст, але і людина.

    Людина? Ні помиляєшся. Людиною ти був, коли бігав босоногим хлопчам. Людиною ти намагався бути, коли роздуми рвали твоє тіло на частини, коли сумнівався: стріляти, чи ні... В рідну матір!
    Потім світ застиг. Ти не людина!

    Ця книга страшна. Але вона входить в шкільну програму. То правильно. Свою історію треба знати, а така історія нехай застерігає.
    Зараз у нас теж важий час. Не загубитись би в ньому.

     Я повертаюсь і дивлюсь туди, і тоді раптом згадую, що шість на моїй совісті.
     ...Шість на моїй совісті?
     Ні, це неправда. Шість сотень,
     шість тисяч, шість мільйонів —
     тьма на моїй совісті!!!
     — Тьма?
     І я здавлюю голову.
     ...Але знову переді мною проноситься темна історія цивілізації, і бредуть народи, і віки, і сам час...

    Просто немає слів...

    На русском

    Морально тяжелая книга. Давит. Жмет к земле. Не хочется верить, не хочется думать о том, что такое в действительности могло быть. Но понимаю, что в этом бурном мире возможно все.
    Особенно, когда придется выбирать. Особенно, когда человек при власти.

    Фанатизм- это очень страшно. Да, надо любить свою страну, свое дело, но человечность еще никто не отменял.
    А когда-то этот "нелюдь" ( иначе сказать не могу) был ребенком. Игрался, плакал, бежал к маме за утехой и обретал покой в её объятиях, которые пахли мятой и травами.

    День и ночь я пропадаю у "чека".
    Жилище наше - фантастический дворец: это дом расстрелянного шляхтича. Причудливые портьеры, древние узоры, портреты княжеской фамилии. Все это смотрит на меня из всех концов моего случайного кабинета...
    ... И я, совсем чужой человек, бандит - за одною терминологией, инсургент - за второй, я просто и ясно смотрю на эти портреты и в моей душе нет и не будет гнева. И это понятно:
    - я - чекист, но и человек

    .
    Человек? Нет, ошибаешься. Человеком ты был, когда бегал босоногим мальчуганом. Человеком ты пытался быть, когда размышления рвали твое тело на части, когда сомневался: стрелять, или нет... В родную мать!
    Потом мир застыл. Ты не человек!

    Это страшная книга. Но она входит в школьную программу. Считаю, что правильно. Свою историю надо знать, а такая история пусть предостерегает.
    Сейчас у нас тоже тяжелое время. Не потеряться бы в нем.

    Я возвращаюсь и смотрю туда, и тогда вдруг вспоминаю, что шесть на моей совести.
    ...Шесть на моей совести?
    Нет, это неправда. Шесть сотен
    шесть тысяч, шесть миллионов -
    тьма на моей совести!!!
    - Тьма?
    И я сдавливаю председателя.
    ...Но опять передо мной проносится темная история цивилизации, и бредуть народы, и века, и само время...

    Просто нет слов....

  2. Rusco
    Оценил книгу

    Я люблю цю повість. О, я дуже її люблю.
    Якщо поняття катарсису сумісне з літературою - а чому б, власне, і ні, - то це найбільш катарсист... (wait for it!) ...ичний твір, який мені доводилося читати. Тихі озера прекрасної загірної комуни. І дійсність, мов зграя голодних вовків.

    Звичайно, історія не про чекіста. Не про доктора Тагабата, дегенерата, бідного Андрюшу, чи навіть Матір. Вона про душу людську, що їй доводиться обирати одну з багатьох правд. Памя'таєте? Це, здається, у "...від Матфея": яка користь людині, що придбає весь світ, а душу свою втратить?

    У Хвильового надзвичайно поетична проза. Колись я навчусь це пояснювати.

  3. StalnoeVedro
    Оценил книгу

    Эта новелла дала мне понять, что Хвылевой невероятно талантлив. Как же он умеет передавать то эмоциональное напряжение, переживания, психологическое давление...
    Новелла производит неизгладимое впечатление, поскольку то, что в ней изображено, не оставит равнодушным никого. Столкновение фанатизма и гуманизма, покорности и человечности, идеологии и морали... Ничто не может быть оправданием убийства собственной матери. Это факт.

  1. …А ранки цвітуть перламутром і падають вранішні зорі в туман дальнього бору. …А глуха канонада росте. Росте передгроззя: скоро буде гроза. …Я входжу в княжий маєток.
    17 октября 2019
  2. Методій Кирилович – колега Івана Івановича. Методій Кирилович, як мишка: очі бігають, руки бігають і вся істота бігає. Товаришка Галакта каже, що їй Методій Кирилович подобається особливо своїми хитренько підкинутими бровами та розумною головою.
    29 июня 2019
  3. він і член «Друга дітей», і член «Повітрофлоту» та «Доброхіма», він член якогось клубу мало не політкаторжан (ще б пак: хіба це не мого героя хотіли колись вислати – при старому режимі – із одної губернії в другу?), він і член профспілки, він… і т. д. і т. п. Словом, в цьому сенсі Іван Іванович, очевидно, не має собі рівних.
    29 июня 2019