«Я (Романтика)» читать онлайн книгу 📙 автора Миколы Хвильовия на MyBook.ru
Я (Романтика)

Отсканируйте код для установки мобильного приложения MyBook

Премиум

4.33 
(48 оценок)

Я (Романтика)

63 печатные страницы

2016 год

12+

По подписке
549 руб.

Доступ ко всем книгам и аудиокнигам от 1 месяца

Первые 14 дней бесплатно
Оцените книгу
О книге

«Я (Романтика)» та «Іван Іванович» Миколи Хвильового – це психологічні твори, присвячені темі комуністичного правління в Україні. Герой новели «Я (Романтика)» заглушив особистий біль кулеметною чергою, але як бути, коли твоэю жертвою стає власна матір? Життя на межі божевілля, на межі людських можливостей, сумління і обов’язку – такою є багатопланова структура новели М. Хвильового «Я (Романтика)». У повісті «Іван Іванович» автор майстерно використовує прийоми сатири і сарказму, зображуючи абсурдну політику ідеологічного режиму.

читайте онлайн полную версию книги «Я (Романтика)» автора Микола Хвильовий на сайте электронной библиотеки MyBook.ru. Скачивайте приложения для iOS или Android и читайте «Я (Романтика)» где угодно даже без интернета. 

Подробная информация
Объем: 114665
Год издания: 2016Дата поступления: 21 января 2018

Поделиться

sireniti

Оценил книгу

Спойлери!

Морально важка книга. Давить. Тисне до землі. Не хочеться вірити, не хочеться думати про те, що таке насправді могло бути. Але розумію, що в цьому бурхливому світі можливо все.
Особливо, коли приходиться вибирати. Особливо, коли людина при владі.

Фанатизм- то дуже страшно. Так, треба любити свою країну, свою справу, але людяність ще ніхто не відміняв.
А колись цей "нелюдь" ( інакше сказати не можу) був дитиною. Грався, плакав, біг до мами за втіхою і знаходив спокій у іі обіймах, що пахли м'ятою і любистком.

День і ніч я пропадаю в “чека”.
 Помешкання наше — фантастичний палац: це будинок розстріляного шляхтича. Химерні портьєри, древні візерунки, портрети княжої фамілії. Все це дивиться на мене з усіх кінців мойого випадкового кабінету...
... І я, зовсім чужа людина, бандит — за одною термінологією, інсургент — за другою, я просто і ясно дивлюсь на ці портрети і в моїй душі нема й не буде гніву. І це зрозуміло:
 — я — чекіст, але і людина.

Людина? Ні помиляєшся. Людиною ти був, коли бігав босоногим хлопчам. Людиною ти намагався бути, коли роздуми рвали твоє тіло на частини, коли сумнівався: стріляти, чи ні... В рідну матір!
Потім світ застиг. Ти не людина!

Ця книга страшна. Але вона входить в шкільну програму. То правильно. Свою історію треба знати, а така історія нехай застерігає.
Зараз у нас теж важий час. Не загубитись би в ньому.

 Я повертаюсь і дивлюсь туди, і тоді раптом згадую, що шість на моїй совісті.
 ...Шість на моїй совісті?
 Ні, це неправда. Шість сотень,
 шість тисяч, шість мільйонів —
 тьма на моїй совісті!!!
 — Тьма?
 І я здавлюю голову.
 ...Але знову переді мною проноситься темна історія цивілізації, і бредуть народи, і віки, і сам час...

Просто немає слів...

На русском

Морально тяжелая книга. Давит. Жмет к земле. Не хочется верить, не хочется думать о том, что такое в действительности могло быть. Но понимаю, что в этом бурном мире возможно все.
Особенно, когда придется выбирать. Особенно, когда человек при власти.

Фанатизм- это очень страшно. Да, надо любить свою страну, свое дело, но человечность еще никто не отменял.
А когда-то этот "нелюдь" ( иначе сказать не могу) был ребенком. Игрался, плакал, бежал к маме за утехой и обретал покой в её объятиях, которые пахли мятой и травами.

День и ночь я пропадаю у "чека".
Жилище наше - фантастический дворец: это дом расстрелянного шляхтича. Причудливые портьеры, древние узоры, портреты княжеской фамилии. Все это смотрит на меня из всех концов моего случайного кабинета...
... И я, совсем чужой человек, бандит - за одною терминологией, инсургент - за второй, я просто и ясно смотрю на эти портреты и в моей душе нет и не будет гнева. И это понятно:
- я - чекист, но и человек

.
Человек? Нет, ошибаешься. Человеком ты был, когда бегал босоногим мальчуганом. Человеком ты пытался быть, когда размышления рвали твое тело на части, когда сомневался: стрелять, или нет... В родную мать!
Потом мир застыл. Ты не человек!

Это страшная книга. Но она входит в школьную программу. Считаю, что правильно. Свою историю надо знать, а такая история пусть предостерегает.
Сейчас у нас тоже тяжелое время. Не потеряться бы в нем.

Я возвращаюсь и смотрю туда, и тогда вдруг вспоминаю, что шесть на моей совести.
...Шесть на моей совести?
Нет, это неправда. Шесть сотен
шесть тысяч, шесть миллионов -
тьма на моей совести!!!
- Тьма?
И я сдавливаю председателя.
...Но опять передо мной проносится темная история цивилизации, и бредуть народы, и века, и само время...

Просто нет слов....

9 января 2016
LiveLib

Поделиться

Rusco

Оценил книгу

Я люблю цю повість. О, я дуже її люблю.
Якщо поняття катарсису сумісне з літературою - а чому б, власне, і ні, - то це найбільш катарсист... (wait for it!) ...ичний твір, який мені доводилося читати. Тихі озера прекрасної загірної комуни. І дійсність, мов зграя голодних вовків.

Звичайно, історія не про чекіста. Не про доктора Тагабата, дегенерата, бідного Андрюшу, чи навіть Матір. Вона про душу людську, що їй доводиться обирати одну з багатьох правд. Памя'таєте? Це, здається, у "...від Матфея": яка користь людині, що придбає весь світ, а душу свою втратить?

У Хвильового надзвичайно поетична проза. Колись я навчусь це пояснювати.

20 ноября 2011
LiveLib

Поделиться

BonesChapatti

Оценил книгу

Новела "Я (Романтика)" всеохопна, вражаюча, незрівнянна з жодним іншим текстом, особлива. Її треба навчитися читати і розуміти. Новела про "Я" і його стосунки з самим собою. Усі інші герої - мати, Андрюша, доктор Тагабат, дегенерат - це лише віддзеркалення його душі. Мати - добро, яке ще живе в ньому, Андрюша - дитяча наївність, Тагабат - інтелект, дегенерат - те, чим він зрештою став, - ніщо, порожнеча, що прямує в нікуди. Текст закликає нас бути людяними, пам'ятати, що жодна ідея не може бути вище моральних законів. "Я" у новелі Миколи Хвильового ламається тільки тоді, коли знищує залишки людяності в собі. Логічно, що і всі герої одразу зникають. На сцені серед пустки залишається тільки дегенерат. Є речі, з якими не жартують, це яскраво доводить згаданий текст.

9 апреля 2019
LiveLib

Поделиться

Тоді я у млості, охоплений пожаром якоїсь неможливої радости, закинув руку за шию своєї матері й притиснув її голову до своїх грудей. Потім підвів мавзера й нажав спуск на скроню. Як зрізаний колос, похилилася вона на мене. Я положив її на землю й дико озирнувся. – Навкруги було порожньо. Тільки збоку темніли теплі трупи черниць. – Недалеко грохотіли орудія.
5 мая 2020

Поделиться

І знову я пізнаю себе нікчемною людиною й пізнаю: десь під серцем нудить. І не ридати, а плакати дрібненькими сльозами хотілось мені – так, як у дитинстві, на теплих грудях.
5 мая 2020

Поделиться

там ішла моя мати з похиленою головою. Я відчував: пахне м’ятою.
5 мая 2020

Поделиться

Автор книги