Valse melancolique

Три долі - не новий сюжет для української літератури. Власне, Марко Вовчок уже в 1860 році написала однойменну психологічну повість. Проте Ольга Юліанівна створює твір абсолютно нового спрямування. В цьому фрагменті (так авторка визначає жанр твору) вона розробляє питання фемінізму емансипації.
Три жінки, які живуть разом, як задумувала О. Кобилянська, символізують єдність трьох мистецтв: слова, музики та малярства.
Ганнуся (прототип - Августа Кохановська, подруга Ольги Кобилянської) - молода художниця, Артистка, що вважає себе улюбленицею долі. Примхлива, часто груба до своїх товаришок, ця самовпевнена дівчина вважає, що одруження та виконання жіночої роботи, материнство - то свідомий вибір, який можна зробити лиш тоді, коли це сприяє ще "щиріше віддаватися штуці".
Софія (прототип - Софія Окуневська-Морачевська, подруга Ольги Кобилянської, перший доктор медицини в колишній Австро-Угорщині) - музикантка, що має непросту долю (наречений утік, батько помер, мати хвора, в інвалідному кріслі). Цей образ найбільш любовно виписаний (літературознавці вважають, що саме таким і є вибір авторки).
Оповідь ведеться від імені Марти - простої дівчини, що мріє стати вчителькою і досягає цієї мети. Вона реалізує себе і в жіночому плані (традиційному, якому так протистоїть Ганнуся). Її щастя заслужене й тривке, бо вона сама - його коваль і берегиня.
Неоромантичний твір "Valse melanclolique" став маніфестом українського модернізму, у ньому по-новому, гостро постає проблема відповідальності митця за власний талант.

Написано філігранно, тонко передаючи усі відтінки примхливої жіночої натури. Звичайно, у ХХІ столітті феміністичними ідеями нікого не здивуєш, та якщо уявити навіть зараз вповні, як компрометувала себе авторка, можна зрозуміти рівень її сміливості. Не фанат такої прози, ба більше - раджу читати її дуже обережно, без фанатизму. Звісно, сучасна жінка має бути самостійною, але не настільки, щоб чоловікові не залишилося біля неї місця. У цьому головна проблема усіх феміністок: вони самі не знають, за що борються. Як кажуть, за що боролись, на те і напоролись. Маючи свободу вибору, чи стала жінка щасливішою. Героїні твору точно ні. Тому звучить меланхолійний вальс, а не гармонійний.

Історія про життя трьох дівчат, кожна з них кинула виклик суспільству по-своєму.

У кожній з героїнь можно знайти відображення Ольги Кобилянської, але у Софіїї Дорошенко бачила себе сама письменниця ( Ольга Юліанівна сама про це казала).

Марта - дівчина, що вміє кохати та буде гарною жінкою-матір`ю. В ній втілено образ ідеальної жінки. Дещо слабкої, може коритися, здатна до самопожертви, але вона добра, чуйна та відверта. Вона вміє стримувати себе. Як казала Софія, що їй дещо не вистачає самовпевненності, але це лише прикращає її. Ганна називає її "жінкою". У творі можна простежити низку думок про її жіночність.

Ганна - обожнює мистецтво, артоську гру, дещо егоїстична, але вона заслуговує на своє щастя. В неї своя доля, своє майбутне, де вона майстерно поєднає мистецтво та родину. Вона постає сильнішою, ніж Марта.

Софія Дорошенко - героїня, яка була найближчою до автору. Історія нещасливого кохання Кобилянською відображена у долі нещасливого життя бідної Софії, яка була дуже гарною людиною. Вона нестримно продовжувала боротьбу проти суспільства, яке намагалося згубити її. Так робила вона до кінця своїх днів. Дівчина наповнена талантом, вона мала можливість стати відомою піаністкою.

"Меланхолічний вальс" приваблює простотою свого написання, мабуть, саме у цьому криється його самобутність.