Три дня чтения в подарок
Зарегистрируйтесь и читайте бесплатно

Рецензии и отзывы на Intermezzo

Читайте в приложениях:
33 уже добавили
Оценка читателей
4.89
Написать рецензию
  • sireniti
    sireniti
    Оценка:
    30

    Літо. Сонце. Поле.
    Гарно, затишно, пахуче.
    Йду.
    І хоч живу тут все життя- все одно дивуюся красі і величності пшеничного поля.
    Це як море. Тільки жовте. Тут теж можна пірнати (правда не перевіряла вже ...надцять років).
    Он волошка синіє небом, он мак палахкотить червоними язичками, там жайвір здійнявся у небо...
    А це... Що це? Миииша!!! Польова миша. Рятуйте!
    Моя собака женеться сама не знає за ким. Вона зроду не бачила мишей.
    За нею тягнеться помітна стежинка. Не страшно. Завтра колоски знову стануть на місце.
    Життя. Тут вирує життя. І це поле- життя теж.
    Скоро воно стане хлібом. Мої рецептори уже реагують на саме тільки слово.
    Літо, поле, заходить сонце.
    Небо пломеніє, грає такими барвами, які навіть описати неможливо. І відтворити теж.
    Природа готується до сну.
    Літо. Стежина. Повертаюсь додому.

    "Intermezzo" надихає, збуджує, п'янить.
    Яка натхненність! Яка сповненість почуттів! Яка краса мови!
    Ліричність цих рядків наповнює чомусь душу щастям.
    І хочеться кудись бігти, щось зробити.
    Хочеться злетіти до небес.
    "І чому люди не літають, як птахи?"
    А потім падаю. Як? Я ж і не злітала.
    І якись відчай, тиха паніка, сум.

    Дивні рядки. Незвичне бачення світу.
    Я б навіть занесла в улюблене. Якби не отой селянин.
    Якось відсторонено автор поставився до нього.
    Чи може мені так здалося?

    В усякому випадку це було гарно. Це було intermezzo...

    Перевод.

    Лето. Солнце. Поле.
    Красиво, уютно, благоухающе.
    Иду.
    И хоть живу здесь всю жизнь- всё равно удивляюсь красоте и величию пшеничного поля.
    Это как море. Только жёлтое. Здесь тоже можно нырять(правда не проверяла уже ...надцать лет).
    Вот василёк синеет небом, вот мак полыхает красными язычками, там жаворонок поднялся в небо...
    А это... Что это? Мышь!!! Полевая мышь. Спасайте!
    Моя собака гонится сама не знает за кем. Она отроду не видела мышей.
    За ней тянется заметная тропинка. Не страшно. Завтра колоски опять станут на место.
    Жизнь. Здесь бурлит жизнь. И это поле- жизнь тоже.
    Скоро оно станет хлебом. Мои рецепторы уже реагируют на одно только слово.
    Лето, поле, заходит солнце.
    Небо горит, играет такими красками, которые даже описать невозможно. И воссоздать тоже.
    Природа готовится ко сну.
    Лето. Тропинка. Возвращаюсь домой.

    "Intermezzo" вдохновляет, возбуждает, пьянит.
    Какая одухотворённость! Какой наплыв чувств! Какая красота языка!
    Лирика этих строк наполняет почему-то душу счастьем.
    И хочется куда-то бежать, что-то делать.
    Хочется взлететь к небесам.
    "И почему люди не летают, как птицы"?
    А потом падаю. Как? Я же и не взлетала.
    Накатываетотчаяние, тихая паника, грусть.

    Странные строки. Необычное виденье мира.
    Я бы даже занесла в любимое. Если бы не тот крестьянин.
    Как-то отстранённо автор отнесся к нему.
    Или мне так показалось?

    Ва всяком случае это было красиво. Это было intermezzo...

    Читать полностью
  • Paloma_Blanca
    Paloma_Blanca
    Оценка:
    24

    В жизни каждого человека рано или поздно наступает момент, когда он просто не в силе выдержать суеты этой жизни и хочет сбежать от всего мира подальше. Бессмысленная череда "нужно", "нужно" и "нужно" просто преследует его. Именно в такой период жизни я и познакомилась с этой новеллой и - влюбилась навсегда. От серости и тусклости, от усталости люди убегают по-разному, а главный лирический герой выбрал одиночество и природу. И не прогадал. Они помогли ему разобраться в себе, принять правильные решения.

    Не следует забывать, что новелла - яркий пример импрессионистической литературы и, чтобы понять, - ее нужно прочувствовать.

  • EduardGol
    EduardGol
    Оценка:
    18

    Що може підбадьорити, надихнути, дарувати душевний спокій людині, на яку обрушив тяжку втому її ж винахід – правила людського співжиття? Лише те чисте й абсолютне, те, чим є людина – природа.

    Драматична, затяжна п’єса, якій би можна було дати назву «Людське буття» знівечила душу героя даного твору і лише спів птахів, шелест листя, трав, пшениці та інше, що складає цілющій хор – це і є intermezzo для нього, як для сучасної людини.

    А за неймовірну поетичність та красу мови, Михайло Михайлович заслуговує гучних оплесків.

  • i_am_dashka
    i_am_dashka
    Оценка:
    16
    На небі сонце - серед нив я. Більше нікого. Йду.
    Пізно я повертався додому. Приходив обвіяним духом полів, свіжий, як дика квітка. В складках своєї одежі приносив запах полів, мов старозавітний Ісав. тСпокійний, самотній, сідав десь на ганку порожнього дому й дивився, як будувалась ніч. Як вона ставила легкі колони, заплітала сіткою тіней, зсувала й підносила вгору непевні, тремтячі стіни, а коли все це зміцнилось й темніло, склепляла над ними зоряну баню.
    Тепер я можу спокійно спати, твої міцні стіни стануть між мною і цілим світом. На добраніч вам, ниви.
    Ніколи перше не почував я так ясно зв'язку з землею, як тут. В городах земля одягнена в камінь й залізо - і недоступна. Тут я став близький до неї. Свіжими ранками я перший будив сонну ще воду криниці.
    Коли лежиш в полі лицем до неба і вслухаєшся в многоголосу тишу полів, то помічаєш, що в ній щось є не земне, а небесне.
    Щось наче свердлить там небо, наче струже метал, а вниз спадають тільки дрібні, просіяні згуки. Ниви шумлять навколо і заважають. Жену від себе голоси поля, і тоді на мене, як дощ, спадають небесні.

    Я теж утомилась від постійних "треба", мене теж втомили надокучливі люди. Хочеться сховатися серед зоряної тиші, затулити вуха, замкнути душу і кричати: "Тут вхід не вільний!" Але кричати так, щоб ніхто не почув, щоб тільки небо й безкраї поля були моїми єдиними слухачами. Бо ж вони єдині будуть слухати шум твоєї душі й не вливати тобі у вуха нескінченний гомін невдоволеного людства. Вони будуть слухати й почують...

    Читать полностью
  • Apollonia
    Apollonia
    Оценка:
    11

    Музыкально - лирическое и душевное произведение. Читаешь и чувствуешь лёгкое прикосновеие пёрышка на лице. Душа возрождается и становится необыкновенно лёгкой. Где-то в подсознании звучит забытая мелодия ...поиск себя заново. Коцюбинский тонко передал встречу героя с самим собой , творческий толчок и прорыв к новым вершинам. Мастер о Мастере: внутренний конфликт и духовное выздоровление - от природы к людям и обратно.Творческие качели полезны и необходимы для полного ощущения себя живым, мыслящим и созидающим.