Читать книгу «Ідеї чистої феноменології і феноменологічної філософії. Книга перша. Загальний вступ до чистої феноменології» онлайн полностью📖 — Едмунда Гусерль — MyBook.
image

§ 44. Суто феноменальне буття трансцендентного, абсолютне буття іманентного

Сприйняттю речі, окрім того, притаманно, і це також є істотною необхідністю, певна неадекватність. Певна річ принципово може бути дана лише «однобічно», і це означає не лише неповністю, недоконано у будь-якому можливому сенсі, а саме те, що приписує презентація через відтінювання. Певна річ необхідно дана в простих «способах явища», при цьому в схопленні ядро «насправді презентованого» необхідно оточене горизонтом невластивої «співданості» і більш-менш невиразної невизначеності. І сенс цієї невизначеності знов-таки визначено завдяки загальному сенсу сприйнятої речі взагалі та як такому, тобто завдяки загальній сутності того типу сприйняття, який ми називаємо сприйняттям речі. Адже ця невизначеність необхідно означає можливість визначення чітко приписаного стилю. Вона вказує на можливі розмаїття сприйняттів, які континуально переходять одне в одне, збираються в єдності сприйняття, в якій континуально тривала річ в дедалі нових шерегах відтінювань показує дедалі нові (або у зворотному напрямку – старі) «боки». При цьому поступово насправді презентуються, отже насправді даються, невластиво співсхоплені моменти, невизначеності дістають визначення, аби потому самим перетворитися на ясні даності; звичайно, ясне навпаки знову переходить у неясне, презентоване в непрезентоване тощо. У такий спосіб бути in infinitum недосконалим притаманно нескасовній сутності кореляції речі та сприйняття речі. Якщо сенс речі визначається через даності сприйняття речі (а що ще може визначати сенс?), тоді він вимагає такої недоконаності, необхідно вказує нам на континуально єдині зв’язки можливих сприйняттів, які простягаються від якогось здійсненого сприйняття в нескінченно багатьох напрямках у систематично чітко врегульований спосіб, причому до нескінченності в будь-якому напрямку, що завжди скерований певною єдністю сенсу. Завжди принципово залишається горизонт невизначеності, яка може бути визначена, ми можемо стало просуватися в досвіді, стало продовжувати тривання актуальних сприйняттів тієї ж самої речі. Жоден Бог не може в цьому щось змінити, так само як те, що 1 + 2 = 3, або те, що існує якась інша сутнісна істина.

Узагалі варто ще зауважити, що трансцендентне буття будь-якого ґатунку, зрозуміле як буття для певного Я, може бути даним лише як річ, тобто лише завдяки явищам. Інакше воно було би буттям, яке також могло би бути іманентним; але те, що можна сприйняти іманентно, можна сприйняти лише іманентно. Тільки якщо припускатися описаних вище й прояснених тепер помилок, можна вважати можливим, що те саме одного разу може бути даним завдяки явищу, у формі трансцендентного сприйняття, а іншого – завдяки іманентному сприйняттю.

Та спочатку ми увиразнимо ще один специфічний момент контрасту між річчю та переживанням. Ми сказали, що переживання не презентується. Це означає, що сприйняття переживання є простим баченням чогось даного (або такого, що має бути даним) в сприйнятті як «абсолют», а не ідентичним, що відтінюється в різних способах явлення. Тут утрачає сенс усе, що ми сказали про даність речі, і це має стати цілковито ясним в усіх подробицях. Чуттєве переживання не відтінюється. Якщо я дивлюся на нього, то маю абсолют, він не має жодних боків, які можуть подеколи поставати так, а подеколи – інакше. Думаючи, я можу думати про це істинне або хибне, але те, що постає у споглядальному погляді, є абсолютним зі своїми властивостями, своєю інтенсивністю тощо. Натомість звук скрипки з його об’єктивною ідентичністю даний через відтінювання, він має змінні способи явлення. Вони змінюються залежно від того, наближаюся я до скрипки чи віддаляюся від неї, перебуваю я сам у концертній залі чи слухаю через зачинені двері тощо. Щодо жодного способу явлення не можна висувати претензію на те, що він дає щось абсолютне, хоча один із них у рамках моїх практичних інтересів має перевагу як нормальний: у концертній залі, на «правильному» місці я чую «сам» звук так, як він «насправді» звучить. Так само ми говоримо про візуальний вимір кожної речі, що має нормальний вигляд; ми говоримо про колір, форму, про цілу річ, яку бачимо в нормальному денному освітленні й у нормальній орієнтації щодо нас, що такими насправді є річ, колір тощо. Втім, це указує лише на певний вид другорядної об’єктивації в рамцях загальної об’єктивації речі; в чому легко переконатися. Адже ясно, що якщо ми збережемо лише «нормальний» спосіб явлення і відкинемо інші розмаїття явищ й істотний зв’язок із ними, то від сенсу даності речі нічого не залишиться.

Отже, ми стверджуємо: якщо сутності даності через явища притаманно те, що всі вони дають річ не як абсолют, а в однобічній презентації, сутності іманентної даності притаманно давати саме абсолют, який не може поставати з окремих боків і відтінюватися. Отже, очевидно, що самі відтінювальні змісти відчуття, які реально належать до переживання сприйняття речі, хоча й функціонують для іншого як відтінювання, але самі вже не дані через відтінювання.

Візьмемо до уваги ще одну відмінність. Переживання також ніколи не сприймається повністю, його ніколи не можна схопити в його цілковитій єдності. За власною сутністю воно є потоком, плин якого ми можемо відтворити, спрямовуючи на нього рефлексійний погляд із Тепер-пункту, коли його минулі відтинки вже втрачені для сприйняття. Усвідомлення безпосередньо завершеного ми маємо лише у формі ретенції, тобто у формі зворотного погляду у спогаді. І зрештою, весь мій потік переживань є єдністю переживань, що її неможливо повністю схопити у сприйнятті, яке «пливе у ньому». Проте ця неповнота, або «недоконаність», яка притаманна сутності сприйняття переживання, принципово відрізняється від тієї, яка притаманна сутності «трансцендентного» сприйняття, сприйняття через відтінювальну презентацію, через щось на кшталт явища.

Усі способи даності та відмінності між ними, які ми знаходимо у сфері сприйняття, входять у репродуктивні модифікації, але в модифікований спосіб. Речові репрезентації репрезентують через презентації, у яких самі відтінювання, схоплення й відповідно цілі феномени наскрізь репродуктивно модифікуються. Ми маємо також репродукції й акти репродуктивного споглядання переживань у спосіб репрезентації і рефлексії в репрезентації. Звичайно, ми не знаходимо тут нічого від репродуктивних відтінювань.

Додаймо ще один момент контрасту. Сутності репрезентацій притаманна поступова зміна відносної ясності або неясності. Очевидно, що й ця відмінність доконаності не має нічого спільного з відмінністю, що пов’язана з даністю через відтінювальні явища. Ясність більш-менш ясного уявлення не зазнає поступового відтінювання, а саме – у визначеному для нашої термінології сенсі, відповідно до якого просторова форма, кожна його властивість, а отже, вся «явлена річ як така» розмаїто відтінюється – байдуже, чи є уявлення ясним, а чи неясним. Репродуктивне уявлення речі має різні можливі рівні ясності, а саме – для кожного способу відтінювання. Ми бачимо, що йдеться про відмінності, які перебувають у різних вимірах. Також очевидно, що відмінності, які ми встановлюємо в самій сфері сприйняття між ясним і неясним, чітким і нечітким баченням, хоча й мають певну аналогію зі щойно зазначеними відмінностями ясності, оскільки в обох випадках ідеться про поступове збільшення і зменшення повноти даності уявленого, але й ці відмінності належать до різних вимірів.

Конец ознакомительного фрагмента.