Читать книгу «Ідеї чистої феноменології і феноменологічної філософії. Книга перша. Загальний вступ до чистої феноменології» онлайн полностью📖 — Едмунда Гусерль — MyBook.
image
cover

Едмунд Гусерль
Ідеї чистої феноменології і феноменологічної філософії. Книга перша. Загальний вступ до чистої феноменології

© В. Кебуладзе, переклад українською, коментарі, 2020

© О. Гугалова-Мєшкова, художнє оформлення, 2020

© Видавництво «Фоліо», марка серії, 2017

* * *

У цьому томі серії «Бібліотека класичної світової наукової думки» представлено український переклад першої книги «Загальний вступ до чистої феноменології» твору «Ідеї чистої феноменології і феноменологічної філософії» засновника феноменології Едмунда Гусерля. В нашій серії це вже другий твір Гусерля, адже ми розпочали серію з пізнього твору цього автора «Досвід і судження. Дослідження генеалогії логіки».

Уміщений у цьому томі твір, що увійшов в історію феноменологічного руху під назвою «Ідеї І», дуже важливий для розуміння розвитку феноменологічної філософії, оскільки в ньому Гусерль розробляє класичний варіант трансцендентальної феноменології, який відрізняється від феноменології його раннього твору «Логічні дослідження», водночас розвиваючи її ключові ідеї з позицій трансценденталізму. У цьому дослідженні він формулює і експлікує такі важливі феноменологічні поняття, як природна настанова, феноменологічна редукція, інтенційність тощо.

За життя Едмунд Гусерль не видав продовження цього твору, які вийшли друком уже після смерті автора і стали відомими як «Ідеї ІІ» і «Ідеї ІІІ». Тож можна стверджувати, що в цій книзі міститься перший і чи не найголовніший варіант обґрунтування феноменології як трансцендентальної філософії, що його було опубліковано за життя засновника феноменології.

Подяка

Дякую Ользі Кочерзі, Олегові Хомі й Ірині Хоменко за допомогу в пошуку якомога простіших розв’язань деяких доволі складних перекладацьких проблем.

Вахтанґ Кебуладзе

Вступ

Чиста феноменологія, до якої ми шукаємо шлях, чиє своєрідне ставлення до всіх інших наук ми характеризуємо і яку ми воліємо показати як засадничу філософську науку, є істотно новою, віддаленою завдяки власній принциповій своєрідності від природного мислення наукою, яка починає розвиватися лише в наші дні. Вона називає себе наукою про «феномени». До феноменів звертаються також інші, давно відомі науки. Наприклад, психологію визначають як науку про психічні, а природознавство як науку про фізичні «явища» або феномени; так само в історії йдеться про історичні, а в науці про культуру – про культурні феномени; і це стосується також усіх наук про будь-яку реальність. Хоч би як різнився сенс слова «феномен» у цих визначеннях і хоч би які ще значення воно могло мати, зрозуміло, що феноменологія звертається до всіх цих «феноменів» і, відповідно, до всіх цих значень: але в геть іншій настанові, через яку сенс феномена, який постає перед нами в старих добре відомих науках, у певний спосіб модифікується. Лише в такому модифікованому вигляді він входить у феноменологічну сферу. Зрозуміти ці модифікації або, точніше говорячи, здійснити феноменологічну настанову, рефлексійно виявити її своєрідність і своєрідність природної настанови в науковій свідомості – це є перше і в жодному разі не легке завдання, яке ми маємо виконати, якщо воліємо обґрунтувати феноменологію і науково встановити її своєрідну сутність.

Останнім десятиріччям у німецькій філософії доволі часто говорять про феноменологію. Вважаючи, що це відповідає «Логічним дослідженням»[1], її сприймають як підґрунтя емпіричної психології, як сферу «іманентних» дескрипцій психічних переживань, які – так розуміють цю іманентність – залишаються строго в рамках внутрішнього досвіду. Моє заперечення такого сприйняття[2], здається, не вельми допомогло, а додаткові роз’яснення, які чітко описують принаймні один головний момент відмінності, не зрозуміли або не взяли до уваги. З цього випливають цілком недоречні через перекручення простого сенсу моєї позиції закиди убік моєї критики психологічного методу – критики, що аж ніяк не заперечує цінність сучасної психології, аж ніяк не принижує здійснену видатними мужами експериментальну роботу, натомість в літеральному сенсі виявляє радикальні вади цього методу, від усунення яких, на мою думку, залежить перехід психології на вищий науковий рівень і надзвичайне розширення поля її роботи. Ще буде нагода сказати кілька слів про непотрібні захисти психології проти моїх удаваних «нападів». Я торкаюся тут цієї суперечки, аби з огляду на панівні й багаті на наслідки кривотлумачення відразу чітко наголосити на тому, що чиста феноменологія, до якої ми надалі спробуємо торувати шлях, – та сама, що вперше постала в «Логічних дослідженнях» і сенс якої в подальшій роботі останнього десятиріччя дедалі глибше й багатше відкривався для мене – не є психологією, і що вона не може бути зарахована до психології не через випадкові розмежування царин і термінологій, а на принципових підставах. Через те велике методологічне значення, яке феноменологія претендує мати для психології як її сутнісний «фундамент», вона (як наука про ідеї) не є самою психологією, так само як геометрія не є природничою наукою. Відмінність виявляється навіть радикальнішою, ніж в останньому випадку. І нічого не змінює той факт, що феноменологія має справу зі «свідомістю», з усіма видами переживань, актами та корелятами актів. Угледіти це, звісно, складно через звичний спосіб думати. Вимкнути весь дотеперішній спосіб думати, пізнати та здолати ті межі духа, які він встановлює для горизонту нашої думки, і відтак у цілковитій свободі думки схопити справжні, цілком нові філософські проблеми, які стають доступними нам лише у всебічно необмеженому горизонті – це складний виклик. Але меншого не варто вимагати. Насправді засвоїти сутність феноменології, зрозуміти своєрідний сенс її проблематики та її стосунку до всіх інших наук (а особливо до психології) так надзвичайно складно ще й тому, що передусім потрібна ще нова настанова, в якій природні настанови досвіду та думки постають у цілковито змінений спосіб. Аби, не впадаючи в старі настанови, вільно рухатися в ній, навчитися бачити, розрізняти й описувати те, що стоїть перед очима, потрібне специфічне та виснажливе навчання.

Особливим завданням цієї першої книги буде пошук шляхів, на яких ці надвеликі труднощі проникнення в цей новий світ можна буде, так би мовити, по частинах здолати. Ми почнемо рух від природної позиції, від світу, яким він постає перед нами, від свідомості, якою вона пропонує себе у психологічному досвіді, і виявимо її сутнісні передумови. Потому ми розробимо метод «феноменологічних редукцій», завдяки якому усунемо властиві сутності всіх природних способів дослідження пізнавальні обмеження, зможемо відхилити однобічне спрямування погляду, яке їм властиве, аж поки врешті-решт не відкриємо вільний горизонт «трансцендентально» очищених феноменів, а заразом і поле феноменології в нашому особливому сенсі.

Уточнімо щойно накреслене й розгляньмо психологію так, як цього вимагають не лише передсуди нашого часу, а й загальний внутрішній стан справ.

Психологія є досвідною наукою. Згідно зі звичним значенням слова «досвід» це означає дві речі:

Вона є наукою про факти, про matters of fact в сенсі Д. Г’юма.

Вона є наукою про реальність. «Феномени», які вона розглядає як психологічна «феноменологія», є реальними подіями, що як такі, якщо вони мають справжнє існування, разом із реальними суб’єктами, яким вони належать, вбудовані в просторово-часовий світ як в omnitudo realitatis.

Натомість чиста або трансцендентальна феноменологія буде заснована не як наука про факти, а як наука про сутності (як «ейдетична» наука), як наука, що прагне до «пізнання сутностей», а не «фактів». Відповідна редукція, яка переводить від психологічних феноменів до чистих «сутностей», або в судженнях думки – від фактичних («емпіричних») загальностей до загальності «сутності», є ейдетичною редукцією.

По-друге, феномени трансцендентальної феноменології будуть схарактеризовані як ірреальні. Інші, специфічно трансцендентальні редукції «очищають» психологічні феномени від того, що надає реальності й заразом вбудовує їх у реальний «світ». Наша феноменологія має бути вченням про сутності не реальних, а трансцендентально редукованих феноменів.

Що саме це означає, стане зрозумілішим нижче. Наразі це накреслює схематичні рамки вступного шерегу досліджень. Я вважаю за потрібне додати тут лише одну заувагу: Читачеві мало впасти в око, що вище, в обох позначених пунктах, замість загально заведеного поділу наук на реальні та ідеальні науки (або на емпіричні й апріорні) застосовано два поділи та відповідно до цього дві пари протилежностей: факт і сутність, реальне і не-реальне. Розрізнення цих подвійних протилежностей замість розрізнення реального та ідеального дістане в подальшому розвитку наших досліджень (а саме – в другій книзі) ретельного обґрунтування. Буде показано, що поняття реальності потребує фундаментального обмеження, завдяки якому мусить бути встановлено відмінність реального буття від індивідуального (просто часового буття). Перехід до чистої сутності вможливлює, з одного боку, сутнісне пізнання реального, з іншого, – щодо сфери, що залишилася, сутнісне пізнання ірреального. Надалі буде показано, що всі трансцендентально очищені «переживання» є ірреальними, покладені поза будь-яким залученням до «дійсного світу». Саме цю ірреальність і досліджує феноменологія, але не як сукупність окремих сингулярних моментів, а як «сутність». Утім, те, наскільки трансцендентальні феномени як сингулярні факти доступні для дослідження і який стосунок таке дослідження фактів може мати до метафізики, можна буде розглянути лише в прикінцевому шерегу досліджень.

Утім, у першій книзі нам ітиметься не лише про загальне вчення про феноменологічні редукції, які роблять видимими та доступними для нас трансцендентально очищену свідомість і її сутнісні кореляти; ми також воліємо спробувати здобути певні уявлення про найзагальнішу структуру цієї чистої свідомості та, завдяки цьому, про найзагальніші групи проблем, напрями досліджень та методи, які належать до нової науки.

Потому в другій книзі ми ретельно розглянемо деякі особливо значливі групи проблем, систематичне формулювання і типове розв’язання яких є передумовою того, аби можна було насправді прояснити складні стосунки феноменології з фізичними природничими науками, психологією і гуманітарними науками, а з іншого боку, також з усіма апріорними науками. Накреслені при цьому феноменологічні начерки воднораз пропонують бажані засоби значно поглибити здобуте в першій книзі розуміння феноменології та отримати незрівнянно багатше за змістом знання величезного кола її проблематики.

Третя і завершальна книга присвячена ідеї філософії. Має стати зрозумілим, що справжня філософія, ідея якої – це ідея здійснення абсолютного пізнання, вкорінена в чистій феноменології в настільки серйозному сенсі, що строге, систематичне обґрунтування і реалізація цієї першої серед усіх філософій є неодмінною передумовою для кожної метафізики та іншої філософії – «яка може постати як наука».

Оскільки тут феноменологія має бути обґрунтована як наука про сутності – як «апріорна» або, як ми також говоримо, ейдетична наука, потрібно, аби всім присвяченим самій феноменології зусиллям передував шерег фундаментальних роз’яснень сутності та науки про сутності, а також захист власного права пізнання сутностей супроти натуралізму.

Завершімо це вступне слово маленьким термінологічним роз’ясненням. Як і в «Логічних дослідженнях», я, за змогою, уникаю виразів a priori й a posteriori, а саме – через їхню неясність і багатозначність у загальному вжитку, як і через підозрілі філософські вчення, до яких вони вплетені як поганий спадок минулого. Їх можна використовувати лише в тих контекстах, у яких вони мають однозначність, або як еквіваленти інших, пов’язаних із ними термінів, яким можна надати ясного та чіткого значення, принагідно вказуючи на історичні паралелі.

З огляду на оманливу багатозначність, мабуть, не так погано стоять справи з виразами ідея та ідеал, але загалом усе ж таки досить погано, що мені дали відчути часті кривотлумачення моїх «Логічних досліджень». До зміни термінології мене змусила також потреба чітко відрізнити надважливе Кантове поняття ідеї від загального поняття (формальної або матеріальної) сутності. Тому я використовую термінологічно невживане іншомовне слово ейдос замість німецького слова «сутність», що пов’язане хоча й з безпечними, але, безумовно, дратівливими еквівокаціями.

На этой странице вы можете прочитать онлайн книгу «Ідеї чистої феноменології і феноменологічної філософії. Книга перша. Загальний вступ до чистої феноменології», автора Едмунда Гусерль. Данная книга имеет возрастное ограничение 16+, относится к жанру «Зарубежная образовательная литература». Произведение затрагивает такие темы, как «знаменитые философы», «феноменология». Книга «Ідеї чистої феноменології і феноменологічної філософії. Книга перша. Загальний вступ до чистої феноменології» была написана в 1992 и издана в 2020 году. Приятного чтения!