Новели

Цікава повість, де кожен герой «кращий» за іншого. Автор зібрав докупи всі людські «чесноти»: тут вам і дурість з неуцтвом, і пихатість з гордовитістю, і підлість з байдужістю.
Головний герой—конотопський сотник Забрьоха Микита Уласович. Його сам Квітка Основ’яненко так охарактеризував:
"А се вже звiсно, i усюди так поводиться, що чим начальник дурнiший, тим вiн гордiший, i знай дметься, мов шкураток на вогні".
Дурний та обмежений, турбується лише про те як вдосталь поїсти та знайти молодицю (та не просту, а розумну, красиву, роботящу, з гарним приданим, йому під стать—такому великому та шанованому начальнику).
І є у нашого сотника друг та соратник—писар Прокіп Ригорович Пістряк. Людина вчена та мудра, який говорить красиві й мудрі речі. Правда, ніхто допетрати не може про що саме він говорить, тому вважають його дуже розумним. Цікаво, що і сам Прокіп Ригорович, не знає значення тих слів, які так щедро вплітаються в його мову. Але раз вивчив, то не пропадати же їм дарма.
А на додачу до всього писар наш ще дуже чванливий, підступний та злопам’ятний.
І от зародилася у нього ідея, як одним разом покарати всіх, хто його колись не вшанував та не проявив повагу до такої видатної особистості як він. І почне він зі сотника Забрьохи Уласовича та місцевої відьми Явдохи Зубихи.
Що з того вийде—читайте самі. Скажу тільки одне—твір сповнений гострої сатири і автор «пройдеться» по кожному герою