ESET_NOD32

Панна квітів

Панна квітів
Читайте в приложениях:
Бесплатно
9 уже добавило
Оценка читателей
5.0

«Панна квітів» Валерія Шевчука – це збірка казок, для яких характерна філософсько-притчева тональність***. Автор возвеличує традиційні моральні цінності і перемогу добра над злом. Найвідомішими творами автора є «Дім на горі», «Три листки за вікном», «Тіні зникомі», «Набережна 12», «Середохрестя», «Вечір святої осені», «Крик півня на світанку», «Долина джерел», «Тепла осінь», «Двоє на березі» тощо. Валерій Шевчук – український письменник-шістдесятник, майстер історичної, психологічної та химерної прози.

Читать книгу «Панна квітів» очень удобно в нашей онлайн-библиотеке на сайте или в мобильном приложении IOS, Android или Windows. Надеемся, что это произведение придется вам по душе.

Лучшая цитата
ТРЕТЯ БІГУНЦЕВА КАЗКА
– Це було в одному лісі, де я жив раніше, – сказав Бігунець, – На узліссі текла річка, та така широка, що не можна було й перейти…
– Це був Дніпро? – спитала Золота Жінка.
– Це був Дніпро, – сказав Бігунець, – Один Зайчик тікав від Лисиці, і вже не було йому куди втікати, тільки через міст. А той міст був прив'язаний за мотузки. Біг Заєць уже по мосту, коли до нього Лисиця тільки добиралася…
– Це якийсь дуже кумедний міст на мотузках, – сказала Золота Жінка.
– Авжеж, бо це казковий міст, – сказав Бігунець, – Так от, якби злякався Заєць, то побіг би геть, а Лисиця його догнала б. Але він не злякався. Він не побіг, а спинився.
«Гей ти, Лисице, – закричав він, – коли ступиш на міст, я розв'яжу мотузки, міст захитається і ти впадеш у річку і втопишся!..»
– А хіба він справді не міг розв'язати мотузків? – спитала Золота Жінка.
– Ну звісно, не міг. Вони були не для заячих лап. Все-таки тримали цілого моста і мали бути туго зав'язані.
– І Лисиця злякалася?
– Злякалася й повернула назад. А Заєць пішов своєю дорогою, сказавши собі те, що я завжди кажу: «Не треба нікого боятися!»
Золота Жінка всміхнулася й погладила Бігунця по голівці. І від того дотику волосся його заблищало, заясніло і стало зовсім золоте.
– Я хотіла б мати сина такого, як ти! – сказала Золота Жінка.
– А я хотів би, щоб у мене була така мама, як ви, – сказав тихесенько Бігунець і захоплено подивився на Сонце, – Знаєте, я ніколи не бачив своєї мами. Може, в мене її не було? Я живу на землі так довго, часом мені здається, що моя мама – якесь дерево чи роса… Може так бути?
Золота Жінка не відповіла. Сиділа задумано й дивилася туди, де топилася в м'якому сутінку земля. І був там у цей мент вечір, і золотилися води, і спалахували ясним сяйвом шибки, а дерева примовкли і нерушно завмирали – все готувалося на землі до спочинку.
– Ні,– сказала Золота Жінка, – Коли б я тебе взяла за
сина, ти мусив би назавжди лишитись у цьому палаці. А ти
потрібен на землі.
Вона встала, аж хрумкнули в неї кісточки в колінах, і повільно пішла по сходах.
– Я дуже втомилася, – сказала вона, – Але зараз я ви
несу тобі сонячної води.
Вона винесла золоту осяйну гарбузку, віддала її Бігунцеві і поцілувала його в лоба. Тоді повернулася, повільно-повільно пішла по сходах, а за якийсь час впливла у відчинені двері, які так само повільно й урочисто за нею зачинилися.
Відтак темрява впала на світ, і Бігунець аж очі протер, щоб роздивитися. Біля нього яскраво світилася золота гарбузка, і була вона як зірка. Бігунець пішов по одній із стежок, що була як права рука сонячного палацу, і ті, хто дивився в цей час із землі в небо, казали: «Дивіться, зірочка рухається!»
В мои цитаты Удалить из цитат