Не вурдалаки

Бути матір'ю та дружиною - різні речі. Важко навіть сказати, ким бути легше, а ким важче.

Книга – сповідь старенької жінки, яка через все життя пронесла найщиріші почуття. Марія розповідає свою історію з самого дитинства. На її долю випало чимало страждань. Найтяжче випробування – війна. Страшні випробування випали тоді на долю українців. Не набагато краще було і в післявоєнні голодні роки. Люди виживали, а не жили.

Сподобалося мені те, що автор не робить особливого акценту на цих страждання. Мені здалося, що вона не хоче викликати жалість до себе. А просто розповідає про те, як тяжко жилося людям. Але вони боролися, бо хотіли жити. І завжди намагалися залишатись людяними. Незважаючи на обставини.

Сторінка за сторінкою проноситься перед нами життя Марії. На її долю випало багато радості, але і не мало горя довелося пережити цій жінці. Найбільше кохання в її житті – Роман. Чоловік, з яким довелося прожити їй багато років. Але і тут не обійшлося без сюрпризів. Адже коли постійно все гарно, то обов’язково десь поряд причаїлось і чекає лихо….

Гарна книга, про гарно прожите людське життя. На мій погляд, не дивлячись на всі негаразди, Марія прожила гарне життя. Яке подарувало їй, окрім смутку, чудові миті, що до країв заповнили її душу.

Душа людини - посудина. Всевишній надав людині право вибору: чим її наповнювати. Недобрі люди накопичують у ній жовч злості, жадібні - думки про гроші, добрі - любов.

Час Великої Вітчизняної Війни.
Долі людей.
Біль. Жаль. Смерті.
Ця книжка насичена трагедією війни.
Чи читати її? Однозначно так. Я б її навіть до шкільної програми включила.

Душа людини - посудина. Всевишній надав людині право вибору: чим її наповнювати. Недобрі люди накопичують у ній жовч злості, жадібні - думки про гроші, добрі - любов.

Зараз нас називають дітьми війни. Якось це не правильно. Війна вмивається людськими слізьми, живиться тисячами загиблих людей, запиває їх людською кров'ю, йде по кістках, руйнує не лише міста та села, але й душі. Вона жорстока, вона - вбивця, вона - розлучниця, вона відібрала, вкрала та зжерла, нещадно проковтнула наше дитинство. Війна не може мати дітей, а нас чомусь називають дітьми війни...

Роман "Не вурдалаки" - неймовірно прониклива історія кохання, історія про гарно прожите життя, коли не соромно озирнутись назад, бо після себе можна побачити багато років тяжкої сумлінної праці, повагу своїх учнів та чтетверо дітей та дванадцять внуків.
Життя головних героїв було тяжким: вони пережили Другу світову війну, перші повоєнні роки та тяжкі 90-ті. Але Марійка та Роман намагалися бачити прості буттєві радості в кожній хвилині свого життя. Вона разом пережили всі злети і падіння, радість і лихо, та по при всі незгоди уберегли свою родину.

Життя - відрізок між народженням та смертю. Воно таке непередбачуване! Іноді у ньому течія спокійна та гладенька. Іншого разу нагадує гострошпилеву будівлю, часом схоже на кімнату, у якої є чотири стіни та немає вікон та дверей. Бувають моменти, коли людина натикається на броньовані металеві двері з величезним замком.

На мою думку, цю історію життя повинен прочитати кожен: від молоді до старшого покоління, оскільки книга сповнена життєвої мудрісті, любові до навколишнього світу та неймовірної жаги до життя.