black17

Доки смерть не розлучить нас

Доки смерть не розлучить нас
Читайте в приложениях:
Книга доступна в стандартной подписке
28 уже добавило
Оценка читателей
4.0

Володимир і Марія… Нащадки двох родів землеробів… Побут, століттями й поколіннями вивірений до дрібниць… Але вони змушені прийняти виклик історії – і стати будівничими незалежної України. Визвольна боротьба, підпілля, фашистський полон… Кохання і зради, перемоги і зневіра. Клятва любові до рідної землі – «доки смерть не розлучить нас» – ці самі слова Володимир промовить колись і до Марійки. І назавжди закритий шлях на батьківщину, де на них чекає смерть. Лише вистраждане кохання одне до одного все життя буде доводити: про майбутнє таки варто мріяти…

Читать книгу «Доки смерть не розлучить нас» очень удобно в нашей онлайн-библиотеке на сайте или в мобильном приложении IOS, Android или Windows. Надеемся, что это произведение придется вам по душе.

Лучшая рецензия
sireniti
sireniti
Оценка:
29

Рано чи пізно, вони повинні були зустрітися, адже доля призначила їх один для одного.
Рано чи пізно вони повинні були подивитися один одному у вічі- і зрозуміти: все, що було раніше, хороше, чи погане, тільки наближувало цей час.
Рано чи пізно вони повинні були впізнати один одного, адже їхнє кохання давно було затверджене і узгоджене десь там, в небесній канцелярії, якимось неймовірно ліричним небесним чиновником.
І це було тільки питання часу.
Та час випав трагічний і лихий.
Час випав смутний і невеселий.
Час не хотів робити знижки на долі двох закоханих.
Час взагалі нікому і ніколи не робив послаблень.
М і W. Так починалися їхні імена. І в цьому співпадінні був якийсь трагізм. І символічність. І велика близькість.
Вони так любили рідну землю. Вони так любили свою Україну. Її поля, лани. Її красиві білі хатинки під солом'яними стріхами. І бузька у долині, і ластівку в синім небі, і червону голівку маку на золотій ниві.
І росу, як сльозу, і хмару, що несла життя, а не віщувала смерть.
І незалежність, за яку так довго і гірко боролися.
Рано чи пізно вони зустрінуться.
Але не на рідній землі, а на далекій чужбині.
І їхня любов буде боліти, як стара рана. І квітнути, як квітка після дощу.
Але Україна буде їм тільки снитися. Бо вороття додому- то смерть.
Так вже сталося.
Рано чи пізно...

На русском.

Рано или поздно, они должны были встретиться, ведь судьба предназначила их друг для друга.
Рано или поздно они должны были посмотреть друг другу в глаза - и понять: все, что было раньше, хорошее, или плохое, только приближало это время.
Рано или поздно они должны были узнать один другого, ведь их любовь давно была утверждена и согласована где-то там, в небесной канцелярии, каким-то невероятно лирическим небесным чиновником.
И это был только вопрос времени.
Но время выпало трагические и плохое.
Время выпало смутное и невесёлое.
Время не хотело делать скидку судьбе двух влюбленных.
Время вообще никому и никогда не делало послаблений.
М и W. Так начинались их имена. И в этом совпадении был и трагизм, и символика, и большая близость.
Они так любили родную землю. Они так любили свою Украину. Её поля, луга. Её красивые белые избушки под соломенными крышами. И аиста в долине, и ласточку в синем небе, и красную головку мака на золотой ниве.
И росу, как слезу, и тучу, которая несла жизнь, а не предвещала смерть.
И независимость, за которую так долго и горько боролись.
Рано или поздно они встретятся.
Но не на родной земле, а на далекой чужбине.
И их любовь будет болеть, как старая рана. И расцветать, как цветок после дождя.
Но Украина будет им только сниться. Потому что возвращение домой- смерть.
Так уж случилось.
Рано или поздно...

Читать полностью