Отзывы на книги автора «Ольга Кобилянська»

Земля. Как много она значит для сельских рабочих людей. Чтоб получить уголок земли нужно тяжело работать. Герои повести недоедали, чтоб купить лишний кусок... Хотя лишним его нельзя назвать. Кто имеет землю, тот имеет зароботок, и чем больше земли, тем лучше.
В повести присутствуют два противоположных образа: Михаил и Сава. Два брата. Каин и Авель. И вся беда в том, что в отличии от Михаила Сава не любил землю, не любил сельский труд. Но не смотря на это, цену ей он знал. Иначе не поступил бы так со своим братом. Да и вполне возможно сказалось влияние его подружки Рахиры.
Без любовной линии здесь не обошлось. В этом тоже много трагизма, много слез и страданий бедной девушки Анны (причем бедной как и в материальном, так и в духовном смысле). Бедность, отношения в семье, несчастливая любовь... Зачем создавать полностью несчастные образы?
Хотя, конец повести меня порадовал.

Книга о судьбе одинокой девушки, сироты. Чем-то напоминает героинь Джейн Остин и Джейн Эйр.

Наталья после смерти родителей воспитывается у бабушки, которая любит ее и оберегает, но после смерти бабушки, 12-летнюю девочку берут на воспитанию в семью ее дяди, учителя гимназии. Конец 19 века, небольшой городок на Буковине, где участь женщины предопределена: если есть наследство и есть выгодная партия - ты человек, а если нет - ты приживалка и никто. Наталья же с юности стремилась к иной жизни. Она много читала, размышляла и хотела стать писательницей. Через одиночество, осуждаемая родней, Наталья шла к своей цели. Денег Наталья не унаследовала и жила в семье дяди из милости, снося попреки тетки и недружелюбие кузин.

Лет в 19-20 Наталья познакомилась с человеком передовых взглядов, Орядиным, который стремился сделать карьеру адвоката и служить своему народу. Молодые люди влюбились, объяснились, но вынуждены были расстаться. Орядин вопреки воле своего опекуна уехал изучать юриспруденцию, но за 2 года сошел с выбранной дороги, играл в карты, наделал долгов, стал циничным, перестал писать Наталье. Встретились они уже как чужие.
К Наталье же тем временем посватался пожилой вдовец. Несмотря на давление со стороны родни, девушка нашла в себе силы уйти из дома дяди, найти место компаньонки, самой зарабатывать себе на хлеб, продолжая свои литературные труды.
Наталья преодолела много житейских невзгод, много было внутренней борьбы на пути к творческой реализации и личному счастью.

Произведение написано очень красивым, поэтичным языком.

Написано філігранно, тонко передаючи усі відтінки примхливої жіночої натури. Звичайно, у ХХІ столітті феміністичними ідеями нікого не здивуєш, та якщо уявити навіть зараз вповні, як компрометувала себе авторка, можна зрозуміти рівень її сміливості. Не фанат такої прози, ба більше - раджу читати її дуже обережно, без фанатизму. Звісно, сучасна жінка має бути самостійною, але не настільки, щоб чоловікові не залишилося біля неї місця. У цьому головна проблема усіх феміністок: вони самі не знають, за що борються. Як кажуть, за що боролись, на те і напоролись. Маючи свободу вибору, чи стала жінка щасливішою. Героїні твору точно ні. Тому звучить меланхолійний вальс, а не гармонійний.

У родині Федорчуків сталося лихо - старшого сина Михайла забирають у рекрути, а молодший Сава сплутався з власною сестрою Рахірою...
Чудово написана книга, яка зачіпає всі струни душі - чуттєво змальовано красу природи Буковини, любов до землі-годувальниці, показано важку працю людини-селянина, долю дівчини з бідної родини - наймички Анни, багатьох жителів невеличкого села.
Це одна з небагатьох книг української класики, яку цікаво читати від першої сторінки і до останної, щоправда, мене трохи дратували "русизми" - як для людини з Західної України та ще й такої, що розповідає про Буковину, тобто теж Західну Україну, якось дуже дивна такая велика кількість російских слів, але вже десь після першої третини оповідання настільки захоплює, що перестаєш звертати на те увагу.
Читаючи цю книгу відчуваєш тугу й біль, вона аж насичена людським нещастям, тому книга може здатися дуже депресивною, одначе завершення дає якусь надію.

Історія про життя трьох дівчат, кожна з них кинула виклик суспільству по-своєму.

У кожній з героїнь можно знайти відображення Ольги Кобилянської, але у Софіїї Дорошенко бачила себе сама письменниця ( Ольга Юліанівна сама про це казала).

Марта - дівчина, що вміє кохати та буде гарною жінкою-матір`ю. В ній втілено образ ідеальної жінки. Дещо слабкої, може коритися, здатна до самопожертви, але вона добра, чуйна та відверта. Вона вміє стримувати себе. Як казала Софія, що їй дещо не вистачає самовпевненності, але це лише прикращає її. Ганна називає її "жінкою". У творі можна простежити низку думок про її жіночність.

Ганна - обожнює мистецтво, артоську гру, дещо егоїстична, але вона заслуговує на своє щастя. В неї своя доля, своє майбутне, де вона майстерно поєднає мистецтво та родину. Вона постає сильнішою, ніж Марта.

Софія Дорошенко - героїня, яка була найближчою до автору. Історія нещасливого кохання Кобилянською відображена у долі нещасливого життя бідної Софії, яка була дуже гарною людиною. Вона нестримно продовжувала боротьбу проти суспільства, яке намагалося згубити її. Так робила вона до кінця своїх днів. Дівчина наповнена талантом, вона мала можливість стати відомою піаністкою.

"Меланхолічний вальс" приваблює простотою свого написання, мабуть, саме у цьому криється його самобутність.

Чим жінка гірша від чоловіка?

"На милування нема силування", так само і на поважання; а вироблені погляди на життя, котрі тісно зв'язані з нашою совістю, також не даються скинути, наче та одіж.

Героїня. Ось в кого я закохалася з самого початку - в Олену Ляуфлер. Її погляди, її вільнодумство, її нескоренність - усе це мені невимовно імпонувало. Я так хотіла, щоб дівчина змогла довести батькам, що вони не мають права самостійно вирішувати її подальшу долю, керувати її життям, змусити її любити, або хоча б мовчки терпіти. Її палкі й щирі промови були ніби прочитані з моїх думок.

Але. Є одне але. Я була впевнена, що жінці вдасться досягти вершин, довести, що вона мала рацію, що вона буде щаслива поруч з чоловіком, який би її підтримував і розумів. А Олена пала жертвою гніту обставин, як і багато інших до неї та після неї. Вона була змушена поступитися своїми принципами заради благополуччя родини, це була її жертва... А мати її прийняла. Не цього я очікувала й не цього хотіла. Тому враження трохи зіпсувалося.

«Апостол черні»… Назва, як на мене, дуже інтригуюча. От тут б й зробити малюнок з підписом «Що чекав?» та «Що отримав?».
Я чекала, що історія буде про якогось українського Че Гевару. А коли прочитала про те, що цей твір був заборонений у радянські часи, моя уява зовсім розбурхалася і я вже не могла дочекатися моменту, коли зможу спокійно прочитати цю книгу.
Так от, що ж я отримала? ….
Скажу відверто, книжку тяжко назвати аж занадто захопливою:(, як би не любовні лінії, що періодично виникали, і участь у флеш-мобі «Спасители книг» - закинула б книженцію як найдалі.
Також, по-моєму, це одна з тих книг, перед читанням яких варто ґрунтовно ознайомитися з критикою и дуже гарно знати історію Буковини (на жаль, не про мене :(
А апостолом черні виявився пан отець Захарій. Але я, якщо чесно, так і не зрозуміла чому ця книга отримала саме таку назву. Сумно,може навіть трохи соромно :(, що не вистачило розуміння цього твору.
Є ще один момент, який дуже заважав сприйняти роман, але це можна розцінювати як мою особисту ваду, – мова. Зразу згадалася школа і читання Стефанника, Воробкевича, Федьковича. Дуже багато слів, які характерні для Буковини. Іноді приходилося по декілька разів перечитувати речення, щоб зрозуміти зміст. Наприклад:

Лише бідний Юлик не ВИРАСУВАВ собі нічого.
Пробував молодих рамен у плавбі, а освіжившись у розпіненім кітлі, пнявся на верхи.
Юліян був перед МАТУРОЮ. Зближався час, коли мусив сам вибирати собі який факультет.
Вона приїхала на літні ВАКАЦІЇ.

Що до змісту самого роману, головна думка, як на мене, звучить в останніх рядках твору:

Коли Юліян Цезаревич приїхав одного дня додому, перші слова Дори (дружини) були:
- А Україна?
- Вона є. І як ми її не запропастимо, то сповняться слова старого Гердера, що пророчив нам ролю нової Греції, завдяки гарному підсонню, веселій вдачі, музиці та родючій землі.

Абсолютно згодна з кожним словом, але не згодна з методами, які пропонували головні герої роману, начебто для того, щоб загартувати волю, виховати риси, що будуть притаманні українській інтелігенції: рішучість, чесність, порядність, вміння відповідати за свої слова та вчинки.
Також в цьому романі піднімається ще одне цікаве питання – фемінізм. Якщо згадати про те, що сама Ольга Кобилянська була рішучою прихильницею цього жіночого руху, то розкриття теми фемінізму та його долі саме в Україні дуже незвичне і подається через декілька образів. Найперший, та найяскравіший, але абсолютно неоднозначний і назвати його позитивним неможливо - образ Єви Альбінської.
А тепер трохи спойлерів не завадить.

Єва здивована, коли дізнається, що сестри Юліана (ГГ) читають молитовники. Сама ж Єва читала Брюхнера (,,Kraft und Stoff”), Дрепера, захоплювалася античною історією. Здається, це мало б формувати міцні підвалини національно-прогресивного світогляду. Однак Єву це приводить до бездоріжжя, незрілого сприйняття тогочасних ,,модних” ідей, далеких від національного духу.
А тепер уявіть таку сцену:
біля п’яної бабусі, яка спить на березі водойми, Єва заводить із коханим Юліаном розмову про те, як би він поставився до жінки, вільної у статевому житті. На півслові обірвавши ,,лекцію”, Єва переходить до практики і спокушає справді закоханого, а тому піддатливого Юліана. Переступ моралі (а ще в ті часи!) не бентежить дівчину анітрохи. Безвідповідальність, легковажність, ,,кров Альбінських у другому коліні” не дають змоги навіть збагнути до кінця, що вона накоїла. А коли бентежиться й тяжко переживає моральне падіння дочки вся сім’я, Єва поводиться зухвало та розриває стосунки з Юліаном, тому що вона не могла себе уявити дружиною якогось сільського священика (саме такий шлях думав обрати собі Юліан після свого гріхопадіння).

От така цікава історія.
І в романі їх буде ще багацько :)

Насправді багатоплановий роман. Вартий того, щоб бути прочитаним, хотілося б з кимось обговорити незрозумілі моменти.
Але треба готуватися до того, що читання буде не простим.

Первое, что бросается в глаза при прочтении, это конечно язык, которым пользовалась Кобылянская. Он ни современный, ни привычный нам литературный, язык, которым пользуется простой народ, поэтому он своеобразный и неидеальный. Неплохой, как мне показалось, прием, чтоб еще глубже внедрить читателя внутрь произведения.
Если продолжать анализировать книгу по типу как она устроена, то стоит упомянуть, что герои очень продуманные и натуральные. К концу произведения, мне уже казалось, что я поняла их как людей, и что они сделают именно так, потому что не смогут иначе, ведь они именно такие. В общем говоря, очень верю!

А теперь моя самая любимая часть, о чем произведение.... О женщине, которая с детства знала и чувствовала, что имеет сильный творческий, да и вообще человеческий потенциал. Что она создана для чего-то большего, чем просто быть прислугой для своего мужа. И это осознание для того времени было как минимум неприличным. Но ей повезло, помимо осознанности своей природы, ей дали еще силу волю и упорство. Она готова на все, чтобы доказать всем, а главное себе, что женщина тоже много чего стоит.

И пусть мы уже живем не в 19 веке, но эта тема остается актуальной. Так что я продолжаю надеяться, что все таки мы когда-то придем к тому, что оба пола равнозначны по своей природе и предназначению, и что для женщин также важным будет развивать собственный потенциал и талант, а не просто быть "счастливой женой и мамочкой"

Из плохого: порой героиня, а может и сама Кобылянская слишком идеалисты, слишком уж максималисты и доводят ситуацию до надрыва, до состояния, которое очень хорошо характеризует польская пословица: "Co zanadto, to nie zdrowo". Как пример можно привести то, что Наталья не может выйти замуж, пока не добьется чего-то как личность, хотя безумно любить и безумно любима. Что мешает расти вместе? Как по мне в этом явный перебор уже.

Valse melancolique

Эта история является этакой автобиографией о трех известных женщинах украинской литературы. Их истории сплетаются и создаются в единую цепочку жизни, что несет как счастье так и разочарование, а мелодия, что любила играть на рояле одна из героинь, приводить в определенную гамму чувств и эмоций.

Я бы сказала, что для восприятия это книга тяжелая. Выбранная тема и проблематика слишком сильно грузят читателя, но при этом нет сильного желания отложить книгу, но понимаешь, что если всего-лишь на секунду отвлечься, то больше не захочешь вернуться. Воспоминания остаются не самые позитивные, а некоторые события, что случаются с героинями, иногда, даже вызывали отвращение и неприязнь. Как по мне, так развития персонажей я не вижу и они уж слишком однообразны. Идея совершенно не новая, по сравнению с временем создания, а актуальность на данный момент совершенно не имеет. Знаете, такая серая, осенняя и дождливая книга о жизни трех женщин.

Книге я поставила 3/5. Не впечатлило и можно сказать, что это книга на раз. Единственно, где вам пригодиться это произведение, так это на экзамене украинской литературы и только. Не советую читать для самого себя, но если хотите примерно понять, что это за автор, то можете начать с её новелл и других повестей, и возможно тогда вам понравится, и вы прочувствуете, это произведение.

Удачного чтения!

Мені пощастило завантажити надзвичайно зручне видання цього роману: передмова, упорядкований словник і примітки значно спростили читання цього тексту.
Я читала книгу і повірити чомусь не могла, що читаю Кобилянську. Вона, як правило, асоцюється зі шкільними хрестоматійними творами "Земля" або "Людина". Але тут перед читачем постає повноцінний надзвичайно широкоплановий роман. В центрі твору - історія однієї людини, чиє життя сповнене різноманітних мрій, планів, душевних порухів. На його життєвому шляху йому зустрічається безліч цікавих особистостей. Кожен образ в цьому романі - це втілення певних ідей. Чого варта лише галерея жіночих образів! Не обходиться Ольга Кобилянська в цьому тексті без своєї улюбленої теми - емансипації жінки, що заходить своє втілення у протиставленні жіночих образів, зокрема сестер Юліяна та Еви.
Я не знайшла тут позитивних чи негативних героїй, жоден з них не викликає певної однозначної оцінки. Читання роману - це як перегляд історії. Я дивилась, як жили люди в ті часи, як вони зустрічалися, захохувалися, мріяли, розлучалися, чим жили і як мислили. Відчувається, що ця книга належить до пізньої творчості Ольги Кобилянської, вона якось ближча вже до наступної епохи - початку 20 століття, хоча вивчення творчості письменниці програмово завжди зосереджено на здобутках кінця 19.
Цей роман не залишив в мене якихось надзвичайних вражень чи емоцій, я не можу виокремити з нього щось особливе чи незабутнє. Просто я поглянула на улюблену письменницю інакше, відкрила інший бік її творчості і насолодилась приємним читанням.
До речі, мова тексту принесла мені масу задоволення! Можливо, я не була б така захоплена, аби не мала в своєму покеті зручної функції навігації між примітками і словником, що дозволяє відразу знайти незрозуміле слово, але я просто обожнюю такий виклад літератури!