Отзывы на книги автора «Ольга Кобилянська»

Чем больше я выхожу за рамки поспешно пролистанного в школьные и университетские годы минимума, чем внимательнее я вчитываюсь в «программные» книги по украинской литературе, тем сильнее и чаще меня охватывает гордость за свою страну и восхищение потрясающими украинскими авторами. Повесть «Царевна», написанная еще в конце 19 века, настолько пронизана рефлексиями на тему феминизма, настолько наглядно изображает судьбы разных женщин, выбирающих и выбравших между «феминизмом или мазохизмом», а также последствия такого выбора, настолько убедительно доказывает в целом, что у каждого есть свой выбор и право взять синюю или красную таблетки, отключиться от системы или вообще не размышлять об устройстве мироздания, что мне приходит мысль о том, что ведь сбылось то, о чем писала Ольга Кобилянська: полдень для ее народа настал. Пусть пока и литературный:)

«Земля» О. Кобиляньскої – це яскравий приклад реалізму в українській літературі 19 століття. Особливу вагу ця книга здобула ще і тому, що автор не лише використав наукові дані для зображення життя, але й сама дає багато матеріалу для вивчення. Ця книга – підручник ж життя простого українського народу. Автор дуже чітко в ній передає життя селян, їх почуття, думки, вагання….

Найголовнішим для селян завжди була земля. Заради неї вони тяжко працювала. Адже навіть завдяки маленькому клаптю землі можна було прожити. Саме тому, віддаючи здоров’я, силу, життя, вони тяжко працювали, щоб отримати ще хоч один клапоть землі, який зможуть передати вже своїм дітям. Іноді за це доводилось платити аж занадто високу ціну…
Не всі діти потім цінували те, що мали отримати від батьків...

Книга написана дуже гарною мовою. Та я не можу сказати, що вона легко читається: багато в ній трагічних подій, розчарування, болю. Але прочитати її варто.

Попри те, що книгу прочитала втретє, вона цього разу відкрилася мені новим боком.
Власне, для мене це не твір про жінку, що вважала себе рівнею чоловікові й тому мала право на свідомий вибір. Як на мене, це повість про те, як рівноправну чоловіку жінку (врешті-решт, людину) примусили (люди, обставини, власні почуття й - розум) чинити всупереч її бажанням. Адже інакше як самопожертвою не можна назвати фінал книги. Віддатися за нелюба, до того ж, нелюба значно за неї черствішого, неспроможного її зрозуміти, вчинити це, поховавши у душі щире, справжнє почуття до іншого, - це справді невимовно боляче, страшно і... неминуче?

Чудовий твір в найкращих традиціях української класики.

Земля - це не просто годувальниця та засіб до прожиття, це не лише виснажлива праця, земля – це здавна сенс життя українця-селянина.

Неперевершено змальована атмосфера українського села - колихання рожевої конюшини, тихий шелест кукурудзи, перекликування цвіркунів, бренькіт бджіл, блискіт крапель роси на житі і пшениці, що відіграють слізьми проти місячного світла…

Задіває усі струни душі яскраво описана батьківська любов – щира, всепоглинаюча, тривожна і навіть шалена. Її роль у творі займає чи не головне місце і залишає за собою безліч запитань.
Чільне місце займають історії кохання. Михайло та Анна, Сава та Рахіра - наскільки ж вони різні! Звично, що й по мірі знайомства з ними, емоції виникають протилежні.

Зазначу для себе, що найбільше я прониклась долею Анни. З самого початку твору я відчула щось близьке і немовби рідне у цій дівчині, і до останніх речень саме її історія цікавила мене найбільше.
На мій жаль, в описі книги на сайті містилась ключова кульмінація твору і вся розв’язка (взагалі не розумію, для чого писати таке навіть у відгуках, а тим паче в описі). Але це ніяк не зіпсувало мого враження від цієї геніальної повісті. Взяла на себе відповідальність цю інформацію видалити.

Не хочу розкидатись голосними словами, але невимовна туга залишилась в серці, а образи і долі головних героїв – надовго в пам’яті.
Прекрасний (чи не найкращий з-поміж прочитаних мною на даний час) зразок української літератури, усім любителям і не лише їм – рекомендую до прочитання.

Чомусь не прочитала я цей твір у школі, що на правду став би мені дуже до душі.
Стиль Кобтлянської ні з чим не сплутаєш в нім є характер і самобутність. Красива мова, жива та справжня. І думка істотна у всій повні розкривається перед нами.
Через пів століття опісля Кобилянської, по цій темі так співзвучно написав Василь Симоненко найкращий, як на мене, епіграф:

Ти знаєш, що ти — людина?
Ти знаєш про це чи ні?
Усмішка твоя — єдина,
Мука твоя — єдина,
Очі твої — одні.

Більше тебе не буде.
Завтра на цій землі
Інші ходитимуть люди,
Інші кохатимуть люди —
Добрі, ласкаві й злі.

Сьогодні усе для тебе —
Озера, гаї, степи.
І жити спішити треба,
Кохати спішити треба —
Гляди ж не проспи!

Бо ти на землі — людина,
І хочеш того чи ні —
Усмішка твоя — єдина,
Мука твоя — єдина,
Очі твої — одні.

Знову привіт від моєї шановної пані Кремінської. Навіть погортала конспект, щоб згадати, прикладом чого був цей твір.
Царівну Наталку порівнюють з Попелюшкою. Тільки Попелюшка з дому мачухи потрапила на бал і одразу до прекрасного принца в обійми, а от Наталці довелося стерпіти, окрім гноблення тітки та усвідомлення повної самотності у цьому світі, розчарування в коханому колись чоловікові, і не одне; розчарування у власних здібностях; спроби жити відносно самостійно у наскрізь чоловічому світі, де жінка може бути тільки вчителькою, швачкою, літераторкою або "товаришкою".
Вона побачила, що таке приязність і небайдужість людей і врешті діждалася свого принца, діждалася свого "полудня".
Це чудовий, цікавий, сповнений емоцій, переживань та роздумів твір, і я не розумію тих, хто складає шкільні програми, адже "Людина" з тієї самої програми надовго відбила мені бажання взагалі брати до рук твори Кобилянської. І не краще було би читати "Царівну"? Теми ж начебто перегукуються, питання одні й ті самі піднімаються, але подано все набагато цікавіше.
Мабуть, я просто чогось не розумію.

Три долі - не новий сюжет для української літератури. Власне, Марко Вовчок уже в 1860 році написала однойменну психологічну повість. Проте Ольга Юліанівна створює твір абсолютно нового спрямування. В цьому фрагменті (так авторка визначає жанр твору) вона розробляє питання фемінізму емансипації.
Три жінки, які живуть разом, як задумувала О. Кобилянська, символізують єдність трьох мистецтв: слова, музики та малярства.
Ганнуся (прототип - Августа Кохановська, подруга Ольги Кобилянської) - молода художниця, Артистка, що вважає себе улюбленицею долі. Примхлива, часто груба до своїх товаришок, ця самовпевнена дівчина вважає, що одруження та виконання жіночої роботи, материнство - то свідомий вибір, який можна зробити лиш тоді, коли це сприяє ще "щиріше віддаватися штуці".
Софія (прототип - Софія Окуневська-Морачевська, подруга Ольги Кобилянської, перший доктор медицини в колишній Австро-Угорщині) - музикантка, що має непросту долю (наречений утік, батько помер, мати хвора, в інвалідному кріслі). Цей образ найбільш любовно виписаний (літературознавці вважають, що саме таким і є вибір авторки).
Оповідь ведеться від імені Марти - простої дівчини, що мріє стати вчителькою і досягає цієї мети. Вона реалізує себе і в жіночому плані (традиційному, якому так протистоїть Ганнуся). Її щастя заслужене й тривке, бо вона сама - його коваль і берегиня.
Неоромантичний твір "Valse melanclolique" став маніфестом українського модернізму, у ньому по-новому, гостро постає проблема відповідальності митця за власний талант.

Мати таку свободу, щоби бути собi цiллю!
Передусiм бути собi цiллю, для власного духа працювати, як бджола; збагачувати його, збiльшати, довести до того, щоб став сяючим, прегарним, хвилюючим, зорiючим у тисячних красках!
Передусiм бути собi цiллю й обробляти самого себе, з дня на день, з року до року. Рiзьбити себе, вирiвнювати, щоби все було складне, тонке, миле. Щоб не осталося дисгармонiї анi для ока, анi для серця, для жодного зi змислiв. щоби жадоба за красою утихомирилася.
Бути передусiм собi цiллю, а опiсля стати або для одного чимсь величним на всi часи, або вiддатися працi для всiх. Боротись за щось найвище, сягаюче далеко поза буденне щастя...
Такий мiй iдеал.
Свобiдний чоловiк iз розумом - це мiй iдеал.

Я собі гадаю, скільки дівчаток могли б знайти розраду, підтримку, мотивацію, сміливості у підлітковому віці (саме тоді, коли вкрай потрібні такі тексти), якби цей твір Кобилянської був внесений до шкільної програми.
Бо я у шкільні роки не читала цього твору.
Приголомшливо надихаюча книга.

Земля-мати, земля-годувальниця... Чого вартий чоловік без землі? На що він здатен заради землі?
У творі представлена реалістична картина світу українського селянина на межі 19-20 століть. Відносини селянина і землі, яка його годує, який від неї залежить. Єдність, щирал юбов, глибоке її розуміння і вшанування в одних та байдужість інших. Міцність родинних зв`язків і нездатність існувати поза сім`єю, далеко від землі.

З неймовірною любов`ю та лагідністю пише авторка про господу, про звірят, про землю, трави і дерева, людей... Взагалі, у книги на початку дуже лагідний настрій. Одна доля змінюється іншою, вони пов`язуються, переплітаються, перетікають одна в іншу. Але кінцівку пронизує страшна чорна туга, горе, що межує з божевіллям.

Читаючи, я і плакала, і посміхалась, і ніжність наповнювала мене, і серце стискалося від жалю... Реальне життя, у всій різноманітності його емоцій, відображене на сторінках книги.

Земля. Как много она значит для сельских рабочих людей. Чтоб получить уголок земли нужно тяжело работать. Герои повести недоедали, чтоб купить лишний кусок... Хотя лишним его нельзя назвать. Кто имеет землю, тот имеет зароботок, и чем больше земли, тем лучше.
В повести присутствуют два противоположных образа: Михаил и Сава. Два брата. Каин и Авель. И вся беда в том, что в отличии от Михаила Сава не любил землю, не любил сельский труд. Но не смотря на это, цену ей он знал. Иначе не поступил бы так со своим братом. Да и вполне возможно сказалось влияние его подружки Рахиры.
Без любовной линии здесь не обошлось. В этом тоже много трагизма, много слез и страданий бедной девушки Анны (причем бедной как и в материальном, так и в духовном смысле). Бедность, отношения в семье, несчастливая любовь... Зачем создавать полностью несчастные образы?
Хотя, конец повести меня порадовал.