Три дня чтения в подарок
Зарегистрируйтесь и читайте бесплатно

Подорож на Пуп Землі

Подорож на Пуп Землі
Читайте в приложениях:
Книга доступна в стандартной подписке
5 уже добавило
Оценка читателей
4.0

Чи не кожний хлопчик у дитинстві мріяв стати мандрівником… Але щоб здійснити цю мрію в дорослому житті, треба багато рішучості й трохи авантюризму. Двоє друзів вирушають у мандрівку країною давніх інків, долаючи справжні небезпеки і втрапляючи у веселі пригоди, щоб дістатися до острова Пасхи – маленького шматка суходолу посеред Тихого океану. Пупа Землі, який упродовж тисячоліть охороняють кам’яні велетні моаї і який дуже нагадує людство в мініатюрі…

Лучшая рецензия
DafnaRinger
DafnaRinger
Оценка:
1

Уперше в житті я опинився в ситуації, коли хтось підбиває мене на авантюру, а я вагаюся. Зазвичай усе відбувається якраз навпаки.©

Кідрук подумав, що нічого погано не станеться, якщо він назве свою маленьку авантюру (нічогенька така "маленька" подорож, яка складається з трьох країн й одного острова) Експедицією. Кажуть, що як корабель називеш, так він і попливе. Думав про подорож, як про авантюру, ото справжнісінька авантюра й вийшла, всілякі "експедиційні титули" виявилися марними.

 Сама того не знаючи, я почала читати травелоги Макса в правильному порядку. Тож після «Мексиканських хронік» настала черга «Подорожі на Пуп Землі», в якій автор зі своїм другом Яном Фідлером замахнувся на нічогеньку таку мандрівку Південною Америкою: з Еквадора через Перу та Чилі до кінцевого пункту призначення таємничого й на сьогодні острова Пасха...

У другій історії ти вже наче знаєш, чого чекати: обов'язковими компонентами будуть подробиці з історії та сучасного життя корінного населення відвіданих країн, відвідини цікавих місць навніх індійців, величезна кількість епічних ситуацій та іскрометний авторський гумор. Але тим не менш, не можна сказати, що «Подорож на Пуп Землі» ідентична «Мексиканським хронікам»: тут своя атмосфера. Ця книга має більший повчальний пласт, ніж «Хроніки». 

Всю книгу я сміялася ледь не до сліз через ситуації одна кумедніше іншої, приправлені особливім вмінням Кідрука розказувати про них. Це ж визначальна риса українців — ми вміємо сміятися над собою. А додайте до того ще впертість... Від того, що в Максі ("от же невгамовний гоблін") ми всі хоч трошки впізнаємо себе, читати ще цікатаємниці.Але разом з тим, читаючи цей травелог, ми дізнаємося купу цікавої інформації про географію та особливості відвіданих країн, звичаї та побут місцевого населення, а ще зазираємо в історію та разом з автором намагаємося дійти до суті, вибудовуємо цікаві теорії, висуваємо припущення...і хто зна, можливо, вони є вірними. Ну й що, як ми ніколи їх не доведемо?) А можливо, комусь історія про острів Пасхи дасть ціль у житті розгадати його таємниці.

А от кінцівка твору (от та сама повчальна частина, прямо як у байці) змусила сльози з'явитися на очах. Скільки разів і скільки людей повинні сказати про очевидне, щоб людство задумалося і припинило знищувати себе?.. Ми так мало задумуємося про наслідки своїх вчинків, коли вони не надто очевидні. І продовжуємо руйнувати все, чим нас щедро наділила природа...
Але "проблема в тому, що нам нікуди летіти...".
В контексті цієї думки мені не могли не згадатися слова Сьюзен Коллінз в «Голодні ігри: Переспівниця»: «По правде говоря, наши предки столько дров наломали, что дальше некуда. Посмотрите только, с чем они нас оставили — войны, разоренная планета. Похоже, им было наплевать, как будут жить люди после них».

От такі контрастні думки й емоції викликала у мене «Подорож на Пуп Землі». Однозначно рекомендую прочитати 

Читать полностью