Отзывы на книги автора «Іван Франко»

Була приємно здивована. Взагалі, українська література річ не дуже цікава. Хоч би як я не любила Україну, для мене її літературна спадщина здасться не цікавою та трохи нудною. Із багатьох українських творів, я можу виділити лише декілька, які справді мені сподобалися, і ця новела входить у цей список.
Мабуть, я вибрала влучний час: на вулиці хмарно, йде дощ і гримить блискавка. Сама природа настроює на потрібну атмосферу і робить читання приємним.
Сама історія дівчини сумна - вона зробила помилку, вибравши не ту людину. За що і отримала на свою голову багато бід. Але, якщо б вона залишилась з героєм, то де гарантія що вона кохала б його до кінця власного життя? Кохання - річ примхлива. Воно з'являється Дуже швидко і так же швидко зникає. А так, віддалившись від нього на три довгих роки, вона остаточно зрозуміла, що ніхто її так більше не полюбить як він, і ні з ким вона не буде такое щасливою як з ним.
Сподобався кінець. Однозначно раджу

Это было интересно. Неплохая задумка, но меня не обрадовало, что все закончилось так, как закончилось (интригую)). Эта девушка, конечно, много натерпелась, однако жалости не вызывает (а пытается!)

Не понравился язык, которым написана книга. Это не тот украинский, который я так люблю! Что-то в этом было не то.

"Перехресні стежки"

Різні бувають мученики. Одні розкривають груди перед карабінами, інші весь вік двигають ярмо недолі і тихо терплять за свій ідеал.

Мені здається, що ця книга про терпіння. Терпіння окремої людини і цілого народу. Скільки можуть вони витримати, знаходячись під постійним ярмом?

Регіна витерпіла 10 років, і зустріч з коханою людиною, Євгенієм, стала для неї переломним моментом.

А "хлопи" терпіли ще довше. З покоління в покоління пани користувалися ними лише як засобами досягнення своїх цілей. І знову ж таки поява Євгенія Рафаловича, народного, "хлопського" адвоката, змінює відношення селян до своїх гнобителів. Вони збираються на зібрання, не дають розграбувати свої гроші, рішуче виступають проти несправедливості.

І хоча доля Регіни трагічна - її кривдник все ж поніс покарання.
"Заступник" селян у повіті - Вагман - теж загинув, але їх становище значно поліпшилося.

Якщо намагатися побачити в цьому твору більший сенс, ніж те, що "один сільський хлопець пас гуси, потім його батьки вирішили його віддати в школу, він там почув, що всі читають якісь там літери, він нічого з того не зрозумів, повернувся до гуси", - з'являються деякі паралелі з нашим життям, не обов'язково пов'язані зі школою, навчанням. Якщо все ж залишатися в сфері освіти - то ми маємо щось схоже, навіть сьогодення! Не скажу, що наші майбутні школяри до останнього дня не знають, що незабаром опиняться в храмі науки, де будуть гризти його граніт. Але відомо одне: пізнавати світ доведеться не на власні очі, а за допомогою книг. Спершу, звісно, будуть літери, потім слова, словосполучення і так далі... Коли ми, нарешті, дійдемо до цих книг, далеко не всім нам буде однаково цікаво, не всі залишать свій ентузіазм до навчання. Одне розчарування. Ми чекали світ різноманітних пригод, цікавинок, захоплюючих явищ, відкрить, винахідок. А що нам пропонують? Абабагаламу! Коли нам хочеться пізнати світ барв, видатних картин, образів, нам пропонують... пофарбувати паркан. Я не хочу сказати, що фундаментальна основа не важлива, що книги не складаються з літер, великі математичні моделі, формули не складаються з простих цифр та підставних символів. Але ми повинні бачити світло в кінці тунелю! Покажіть спершу його нам - ми маємо бачити, куди ми прямуємо.
Нам потрібні відповіді на запитання! І перше питання наше "Для чого нам це?" А не "якщо не слухатимешся, тоді сядеш в яму". Коли ми звертаємося до фахівців, для отримання якихось послуг, ми питаємо: "Як виглядатиме кінцевий результат?" Учні повинні рухатися не від предмету до предмету, не від формули до формули - а з крихітних відкриттів до відкриттів, з кожного "Евріка!" до наступного. Чому саме навчання повинно бути великим випробуванням, де переможе тільки той, хто дійде до кінця? Адже всі попередні ступені - лише підготовка до справжнього знання.

Ось такі думки у мене з'явилися при читанні цього твору. Гадаю, що іншого разу я б, напевно, звернув увагу на інші тези. Наприклад, є чудовий уривок, коли Гриць був паном на дворі перед своїми гусками, а в школі не вмів зв'язати два слова. Отже, і тут є над чим поміркувати. Але то наступного разу...

Буквально просто попалась на глаза эта пьеса. Решила её почитать. Да как почитать, ещё и на украинском языке. Чтобы вы не думали, что это показуха, расскажу предысторию. Купила новую себе электронную книгу, а там по дефолту классические произведения разных стран и народов. Вот среди них была эта пьеса. Подумала, а почему бы и нет… То есть, сама бы я до нее не дошла.

Итак, читать на украинском мне было не сложно, учитывая, что я часто бывала на Украине, слышала этот язык, читала на нем, понимала его, единственное, не разговаривала на нем (смеялись над моим акцентом).

Пьеса зацепила прям. Бразильские страсти курят нервно в сторонке. В основе лежит, конечно же, пресловутый любовный треугольник, но он никогда не теряет интереса к себе. Главная героиня с одним, но любит другого, другой любит её, муж её тоже любит и что теперь делать? Интересно? Значит надо вам прочитать эту книгу.