«Троща» читать онлайн книгу📙 автора Василя Шкляра на MyBook.ru
image
image

Отсканируйте код для установки мобильного приложения MyBook

Премиум

3.91 
(22 оценки)

Троща

290 печатных страниц

2017 год

16+

По подписке
549 руб.

Доступ ко всем книгам и аудиокнигам от 1 месяца

Первые 14 дней бесплатно
Оцените книгу
О книге

Для нього, відчайдушного вояка УПА, війна вже минула, проте боротьба триває у невгамовному серці. «Свої» і «чужі», дружба та розбрат, кохання і зрада, помилування й помста… Усе переплелося й відгукнулося болем, коли через багато років він натрапив на свіжу могилу давно загиблого побратима. Минуле накочується з новою силою, щоб він постав перед розгадкою таємниці, перш ніж розпочати нове життя. Доля всміхається йому очима коханої жінки, але не приносить душевного спокою. Він – воїн, і ця битва – на все життя…

читайте онлайн полную версию книги «Троща» автора Василь Шкляр на сайте электронной библиотеки MyBook.ru. Скачивайте приложения для iOS или Android и читайте «Троща» где угодно даже без интернета. 

Подробная информация

Дата написания: 

1 января 2017

Год издания: 

2017

ISBN (EAN): 

9786171239425

Дата поступления: 

2 марта 2018

Объем: 

523557

Правообладатель
1 082 книги

Поделиться

zadnipriana

Оценил книгу

Творчість Василя Шкляра - це любов. З його "Залишенця" 8 років тому почалась моя любов до історичної прози, до теми УПА, визвольних змагань. Пам'ятаю, з яким захватом я читала історію Чорного Ворона і моїй свідомості щось ніби переверталось, відкриваючи нові аспекти нашої історії.
КОМПОЗИЦІЯ,
в якій гармонійно переплітається теперішнє героя та минуле. Перед нами Місяць - юнак, доля якого розкривається в проекції через минуле і сьогодення, спогади сплітаються з його актуальним життям, вриваються в нього. Ми бачимо хлопця, який горить боротьбою, а через кілька сторінок - колишнього в'язня табору, котрий намагається збудувати життя в совковому світі. Світі, з яким він стільки боровся в юності.
ПЕРСОНАЖІ
Жінки та чоловіки тут такі різні, колоритні, цікаві, через них відкриваються ті труднощі, з якими стикались в часи визвольних змагань люди: постійна недовіра, настороженість, відданість своїм принципам і спокуса піти легшим шляхом - стежкою зради.
ІНТРИГА
Роман має в собі щось від детективного жанру, цікавість утримується до останньої сторінки, до останніх рядків. в яких перед нами постає одне з ключових питань тексту: чи має злочин термін придатності? Що необхідно: пробачення чи помста, коли від часу злочину минули роки і роки?
ПОЕТИЧНІСТЬ
Як гармонійно, тонко і влучно в текст вплетені пісні та поезії
ІСТОРИЧНА ДОСТОВІРНІСТЬ
Письменник опрацював багато джерел, спілкувався з очевидцями, вивчав історію періоду, про який він пише. Від цього роман ще більше вражає.
Провідна ідея тексту - зрада. Чи можна її виправдати? Чи можна пробачити? Що таке зрада і чи це справді негативне явище, коли мова йде про зраду заради когось? В тексті прямих роздумів на цю тему немає, але є люди, їхні історії, слова і вчинки, а кожен читач вже самостійно вибудовує свою позицію щодо цього запитання.

Поделиться

inessakos

Оценил книгу

Зраду можна зрозуміти, але не можна виправдати.


Воин УПА, которого язык не повернется назвать бывшим, после 25-ти лет каторги возвращается в такой чужой ему мир. Путь домой, на запад, для него закрыть, поэтому он вдыхает полной грудью  заводской воздух восточного города на Днепре и вспоминает такой теперь уже далёкий 1947-й — год подпольной борьбы за правду в зарослях трощи...

Правда одна, ось що. Плюнь тому в очі, хто плодить тисячу правд!


События в романе разворачиваются в двух временных измерениях — 47-й и 70-й годы ХХ столетия. И поразительно, какой контраст, хоть и прошло всего каких-то 20+ лет.

Было страшно читать, ибо много в книге сцен, от которых сердце болело. Ужас преумеожался от того факта, что роман написан на документальной основе.

Но как же сильна была жажда узнать тайну найденной главным героем могилы человека из прошлого. Кто же этот предатель, из-за которого было уничтожено подполье?

Как любовь нельзя забыть, так предательство невозможно .

Эмоционально и страстно — так читалось мною это произведение В. Шкляра.

Р. S. Не сложно было угадать в описанном казацком городе на Днепре Запорожье, хоть автор открыто не называл место, куда сослали "неугодного" галичанина. Пески, улица Чекистов, проспект Ленина — такие знакомые и родные места.

Интересные факты:

1. В. Шкляр долго искал идеальную историю про те времена и нашел ее в Тернопольском крае, на береге реки Стрыпа. Именно тут в плавнях, которые называли трощей, в треугольнике между селами Купчинцы, Ишков и Багатковцы прятались воины бандеровского подполья.

2. Роман получил награду «Книга года» в номинации «Бестселлер» во всеукраинском конкурсе «Лучшая книга Украини».

Поделиться

AnnaTokar

Оценил книгу

Після першої книги, яку я прочитала у "батька українського бестселера" - Василя Шкляра, мені неодмінно захотілося продовжити знайомство з його творчістю.

І ось перегорнувши останню сторінку "Трощі" це бажання лише посилилося.

Роман про УПА, про часи боротьби за самостійну Україну, про зраду і підлість. Але з іншої сторони про неймовірну силу і завзятість нашого народу, про тих, хто боровся за нашу незалежність не боячись таборів, каторжної праці, презирства і брехні, яка звалилася на їхні голови.

Мені дуже подобається манера письма автора - все по-простому, по-народному. Саме тому читалося легко та із задоволенням

Ніколи не любила історію, але от сучасні українські історичні романи просто обожнюю. А цю книгу можу назвати однією з найкращих.

Поделиться

Еще 1 отзыв
на мене спідлоба. – Покажи, як ти соромишся. Він ще нижче нахилив голову і двічі мазнув себе правою лапою по вусі. – А як тобі цей Кастрат Кропива, га, Крісе? Це часом не він тебе вигнав на вулицю? Кріс «знизав плечима» – може бути. – Він, він, – сказав я. – За те його й кастрували. І раптом Кріс засміявся. Закинувши назад голову, він широко роззявив рота і весело вискнув. Холодний вітер доносив до парку заливистий голос із гучномовця, який перелічував ударні бригади, що проходили перед центральною трибуною. Десь там парадували і грішники з пекла під кодовою назвою ЦРМП на чолі зі своїм зверхником Довбнею. Ми з Крісом ще погуляли парком, хоч гуляти було незатишно. Вітер гнав алеями листя разом зі сміттям і пилюгою. Серед драних целофанових кульків, слюдяних обгорток, обривків газет, сплющених цигаркових коробок та недопалків з’явилися невід’ємні прикмети парадових святкувань – на асфальті повсюдно валялися червоні гумові клапті від полопаних кульок. Кріс обнюхував їх з особливою цікавістю, і я подумав, що треба було і йому купити й надути такого міхура, нехай би собі сиротина побавився. Ми попрощалися, як завжди, на трамвайній зупинці. Я потис Крісові лапу й пообіцяв ближчим часом зустрітися знову, якщо мене не замурують у металоплавильній печі. До цвинтаря я приїхав за десять хвилин до другої, і диво – Довбня уже стояв по той бік брами й нервово смоктав цигарку. Ми поручкалися, начальник цеху впіймав мій погляд на лацкані його демісезонного пальта, до якого був прикріплений червоний бант. Ми пішли вузькою доріжкою у глиб цвинтаря, і тут Довбня зірвав свій бант і запхав у кишеню. Без усяких передмов він сказав, що його «задовбали» органи. Вони від самого початку примушували за мною стежити, доповідати про кожен крок, кожен вислів, а тижнів три тому почали наполягати, щоб Довбня звільнив мене з роботи. Він уперся рогом, і не тому
29 марта 2018

Поделиться

– Ти ж бачив, це звичайні люди, у яких своя правда, – сказав Стодоля. І тут не витримав Сірко: – Та чули вже! – раптом вигукнув він, витріщивши на Міська руді очиська. – Чули ми про цю їхню правду! – Яку? – не зрозумів Місько. – Яка начебто у кожного своя! Ти вже казав. – І що? – Правда одна, ось що, – сказав Сірко. – Плюнь тому в очі, хто плодить тисячу правд! Я не перебивав його, бо хотів запитати у Міська те саме: чи він також вважає, що скільки людей на світі, стільки й правд? – Мова ж не про мене, а про Стодолю, – ображено пояснив Місько. – Чи про кого я розповідаю? – Годі вам, – примирливо сказав я. – Що ви, друже Міську, відповіли на те Стодолі?
8 марта 2018

Поделиться

високий пост в Організації, він був молодший за нас із Міськом, показував ледве за двадцять, але тримався поважно, суворо, хоча й без гонору. Біля Буревія було ще два есбісти з нашої округи – одного я добре знав ще з 1945-го. Ми з ним разом проходили вишкіл на працю в СБ, тільки Броз таки став, як казали, майстром свого справунку, а я не зміг. Відпросився на іншу працю, бо звик воювати відкрито з ворогом, але не міг дивитися, як на допитах падали на коліна й пускали нюні вчорашні побратими. Це було не моє. Через таку слабкість Броз ніколи не дивився на мене з погордою, а лише з розумінням. Усі знали, що настав той скрутний і непевний час, коли СБ посіла провідне місце в Організації і потребувала людей особливої закваски. Хоча сам Броз зовні був лагідним, гарним хлопцем, з такою симпатичною родимкою на щоці, яку б у нього позичила кожна дівчина. Він був стрункої спортової статури, до якої гарно прилягав совіцький офіцерський кітель з навхресним опаском (наші есбісти полюбляли наряджатися в совіцьку форму), і райтки із явно завуженими «вухами» на стегнах сиділи на ньому фасонисто й елегантно. Форма совіцька, а пістолет-кулемет висів на плечі у Броза таки німецький – короткий, з акуратною дерев’яною кольбою, теж елегантний MP-40, якого ми називали по-панібратському «емпій». Другого есбіста на псевдо Змій я знав менше, але про його нещадність начувся багато. Казали, що він задушив молодшого рідного брата за те, що той вступив до комсомолу. З вигляду Змій був похмурий, мамулуватий – височезного зросту, широкоплечий, причому його праве плече було помітно вище за ліве. Змієві більше пасувало би псевдо Удав, бо він, як виконавець вироків, користувався переважно удавкою. Зашморгував петлю у винуватця на шиї, потім закидав його, як лантуха, за спину через праве плече і чекав, поки тіло ослабне й перестануть тріпатись ноги. При цьому Змій підіймав «робоче» плече скільки міг угору, тому воно й зробилося вищим за ліве. Хтось у Змія був запитав, чи не болить у нього серце від такої роботи? Ні, відповів Змій, плече, буває, поболює, а серце ні. Провідник Буревій попросив нас із Міськом розповісти докладно про події над Стрипою у присутності Броза і Змія. Я зрозумів, що саме вони переводитимуть
10 февраля 2018

Поделиться

Автор книги