4,1
12 читателей оценили
290 печ. страниц
2017 год
Оцените книгу

Отзывы на книгу «Троща»

  1. MyNameJulia
    Оценил книгу

    Творчість Василя Шкляра - це любов. З його "Залишенця" 8 років тому почалась моя любов до історичної прози, до теми УПА, визвольних змагань. Пам'ятаю, з яким захватом я читала історію Чорного Ворона і моїй свідомості щось ніби переверталось, відкриваючи нові аспекти нашої історії.
    КОМПОЗИЦІЯ,
    в якій гармонійно переплітається теперішнє героя та минуле. Перед нами Місяць - юнак, доля якого розкривається в проекції через минуле і сьогодення, спогади сплітаються з його актуальним життям, вриваються в нього. Ми бачимо хлопця, який горить боротьбою, а через кілька сторінок - колишнього в'язня табору, котрий намагається збудувати життя в совковому світі. Світі, з яким він стільки боровся в юності.
    ПЕРСОНАЖІ
    Жінки та чоловіки тут такі різні, колоритні, цікаві, через них відкриваються ті труднощі, з якими стикались в часи визвольних змагань люди: постійна недовіра, настороженість, відданість своїм принципам і спокуса піти легшим шляхом - стежкою зради.
    ІНТРИГА
    Роман має в собі щось від детективного жанру, цікавість утримується до останньої сторінки, до останніх рядків. в яких перед нами постає одне з ключових питань тексту: чи має злочин термін придатності? Що необхідно: пробачення чи помста, коли від часу злочину минули роки і роки?
    ПОЕТИЧНІСТЬ
    Як гармонійно, тонко і влучно в текст вплетені пісні та поезії
    ІСТОРИЧНА ДОСТОВІРНІСТЬ
    Письменник опрацював багато джерел, спілкувався з очевидцями, вивчав історію періоду, про який він пише. Від цього роман ще більше вражає.
    Провідна ідея тексту - зрада. Чи можна її виправдати? Чи можна пробачити? Що таке зрада і чи це справді негативне явище, коли мова йде про зраду заради когось? В тексті прямих роздумів на цю тему немає, але є люди, їхні історії, слова і вчинки, а кожен читач вже самостійно вибудовує свою позицію щодо цього запитання.

Цитаты из книги «Троща»

  1. на мене спідлоба. – Покажи, як ти соромишся. Він ще нижче нахилив голову і двічі мазнув себе правою лапою по вусі. – А як тобі цей Кастрат Кропива, га, Крісе? Це часом не він тебе вигнав на вулицю? Кріс «знизав плечима» – може бути. – Він, він, – сказав я. – За те його й кастрували. І раптом Кріс засміявся. Закинувши назад голову, він широко роззявив рота і весело вискнув. Холодний вітер доносив до парку заливистий голос із гучномовця, який перелічував ударні бригади, що проходили перед центральною трибуною. Десь там парадували і грішники з пекла під кодовою назвою ЦРМП на чолі зі своїм зверхником Довбнею. Ми з Крісом ще погуляли парком, хоч гуляти було незатишно. Вітер гнав алеями листя разом зі сміттям і пилюгою. Серед драних целофанових кульків, слюдяних обгорток, обривків газет, сплющених цигаркових коробок та недопалків з’явилися невід’ємні прикмети парадових святкувань – на асфальті повсюдно валялися червоні гумові клапті від полопаних кульок. Кріс обнюхував їх з особливою цікавістю, і я подумав, що треба було і йому купити й надути такого міхура, нехай би собі сиротина побавився. Ми попрощалися, як завжди, на трамвайній зупинці. Я потис Крісові лапу й пообіцяв ближчим часом зустрітися знову, якщо мене не замурують у металоплавильній печі. До цвинтаря я приїхав за десять хвилин до другої, і диво – Довбня уже стояв по той бік брами й нервово смоктав цигарку. Ми поручкалися, начальник цеху впіймав мій погляд на лацкані його демісезонного пальта, до якого був прикріплений червоний бант. Ми пішли вузькою доріжкою у глиб цвинтаря, і тут Довбня зірвав свій бант і запхав у кишеню. Без усяких передмов він сказав, що його «задовбали» органи. Вони від самого початку примушували за мною стежити, доповідати про кожен крок, кожен вислів, а тижнів три тому почали наполягати, щоб Довбня звільнив мене з роботи. Він уперся рогом, і не тому
    29 марта 2018
  2. – Ти ж бачив, це звичайні люди, у яких своя правда, – сказав Стодоля. І тут не витримав Сірко: – Та чули вже! – раптом вигукнув він, витріщивши на Міська руді очиська. – Чули ми про цю їхню правду! – Яку? – не зрозумів Місько. – Яка начебто у кожного своя! Ти вже казав. – І що? – Правда одна, ось що, – сказав Сірко. – Плюнь тому в очі, хто плодить тисячу правд! Я не перебивав його, бо хотів запитати у Міська те саме: чи він також вважає, що скільки людей на світі, стільки й правд? – Мова ж не про мене, а про Стодолю, – ображено пояснив Місько. – Чи про кого я розповідаю? – Годі вам, – примирливо сказав я. – Що ви, друже Міську, відповіли на те Стодолі?
    8 марта 2018
  3. високий пост в Організації, він був молодший за нас із Міськом, показував ледве за двадцять, але тримався поважно, суворо, хоча й без гонору. Біля Буревія було ще два есбісти з нашої округи – одного я добре знав ще з 1945-го. Ми з ним разом проходили вишкіл на працю в СБ, тільки Броз таки став, як казали, майстром свого справунку, а я не зміг. Відпросився на іншу працю, бо звик воювати відкрито з ворогом, але не міг дивитися, як на допитах падали на коліна й пускали нюні вчорашні побратими. Це було не моє. Через таку слабкість Броз ніколи не дивився на мене з погордою, а лише з розумінням. Усі знали, що настав той скрутний і непевний час, коли СБ посіла провідне місце в Організації і потребувала людей особливої закваски. Хоча сам Броз зовні був лагідним, гарним хлопцем, з такою симпатичною родимкою на щоці, яку б у нього позичила кожна дівчина. Він був стрункої спортової статури, до якої гарно прилягав совіцький офіцерський кітель з навхресним опаском (наші есбісти полюбляли наряджатися в совіцьку форму), і райтки із явно завуженими «вухами» на стегнах сиділи на ньому фасонисто й елегантно. Форма совіцька, а пістолет-кулемет висів на плечі у Броза таки німецький – короткий, з акуратною дерев’яною кольбою, теж елегантний MP-40, якого ми називали по-панібратському «емпій». Другого есбіста на псевдо Змій я знав менше, але про його нещадність начувся багато. Казали, що він задушив молодшого рідного брата за те, що той вступив до комсомолу. З вигляду Змій був похмурий, мамулуватий – височезного зросту, широкоплечий, причому його праве плече було помітно вище за ліве. Змієві більше пасувало би псевдо Удав, бо він, як виконавець вироків, користувався переважно удавкою. Зашморгував петлю у винуватця на шиї, потім закидав його, як лантуха, за спину через праве плече і чекав, поки тіло ослабне й перестануть тріпатись ноги. При цьому Змій підіймав «робоче» плече скільки міг угору, тому воно й зробилося вищим за ліве. Хтось у Змія був запитав, чи не болить у нього серце від такої роботи? Ні, відповів Змій, плече, буває, поболює, а серце ні. Провідник Буревій попросив нас із Міськом розповісти докладно про події над Стрипою у присутності Броза і Змія. Я зрозумів, що саме вони переводитимуть
    10 февраля 2018