«Я, ти і наш мальований і немальований Бог» читать онлайн книгу📙 автора Тетяны Пахомовой на MyBook.ru
  1. MyBook — Электронная библиотека
  2. Библиотека
  3. Тетяна Пахомова
  4. «Я, ти і наш мальований і немальований Бог»
image

Отсканируйте код для установки мобильного приложения MyBook

Недоступна

Премиум

4.42 
(12 оценок)

Я, ти і наш мальований і немальований Бог

159 печатных страниц

2017 год

16+

Эта книга недоступна.

 Узнать, почему
О книге

Синьоока Міра мало схожа на інших членів великої та дружної єврейської родини. Коли у гамірний багатонаціональний Львівський Вавилон прийшла нацистська чума, ці сині очі врятували дівчинці життя. Вона дивовижно схожа на померлу доньку дорожнього майстра, і той допомагає втекти їй, її матері й брату. Дев’ятсот довгих днів Степан з дружиною Марією ховатиме їх у підвалі від сусідів і поліцаїв. Хатка на краю села, між кладовищем та церквою, стане хитким містком між життям і смертю для двох родин, що молитимуть у єдиного милосердного Бога про порятунок…

читайте онлайн полную версию книги «Я, ти і наш мальований і немальований Бог» автора Тетяна Пахомова на сайте электронной библиотеки MyBook.ru. Скачивайте приложения для iOS или Android и читайте «Я, ти і наш мальований і немальований Бог» где угодно даже без интернета. 

Подробная информация

Дата написания: 

1 января 2016

Год издания: 

2017

ISBN (EAN): 

9786171219298

Объем: 

287880

Поделиться

sireniti

Оценил книгу

Важко щось почати говорити про цю книгу. Ті давні жахливі сторінки історії ось уже кілька десятиліть тривожать людство. У кожного з нас, по крайній мірі з тих, що народилися і хоч трохи росли в Радянському Союзі, в душі є незаживаюча рана- втрата близьких. І неважливо, знав ти їх, чи ні, та щемить на серці, бо вони твої, рідні.
Наприклад, я ніколи ні до кого не звернулася "дідусь". Мій рідний загинув на фронті, та й, врешті, в моєму оточенні не було чоловіків такого віку, щоб підпадали під горде звання- "дід". Всі вони стали травою, пшеницею, деревами, адже їх останки так і залишилися на полях тієї страшної війни.
Ця історія теж про війну. Але не про бойові дії. Ця книга про тих, кого нелюди вирішили знищити, як націю. І про ти, хто не побоявся піти їм наперекір.

Починалося все так гарно і мирно. Єврейська сім'я, заможна, але не з тих, що не бачить, що діється навколо. Віруючі, дотримуються законів і божих заповідей.
Але лихо, що здавалося таким далеким і не їхнім докотилось і до львівських вуличок.
І враз усе змінилося. З великої сім'ї залишилися тільки мати і двоє дітей.
Чудом вижили вони в ґетто, чудом врятувалися від переслідувачів, коли від безвиході вирішили втекти з примусових робіт.
Янголами-охоронцями стала для них звичайна українська родина.
Багато було причин прихистити єврейську сім'ю. Та ще більше, і сильніших- не робити цього.

Дивна, я вам скажу, книга. Тут багато моралі. Але не політичної, людської. Багато звернень до Бога. Багато розмов про життя і людей.
Дітям важко зрозуміти, за що їх так карають інші люди. І чому одні, як можуть їм допомагають, навіть під страхом смерті, а інші готові віддати їх на розтерзання просто так?
"Чому той, хто вбив людину, називається вбивцею, а трй, хто тисячі,- видатним полководцем?" І для чого ця війна, страшні жертви? Для чого це людям? А Богу?
"Де вона, та хитка межа між людською і тваринною частинами душі?"
Вони -ІНАКШІ- і цього для деяких достатньо.

Майже чотири роки без сонця, в постійному страху, невпевненност в тому, що завтра настане. Нічні прогулянки по кладовищу, філософські роздуми про все на світі. А що їм ще залишалось? Тільки доброта тих, хто прихистив.
Та вони витримали, вижили, і тваринного не стало в них більше.
Зате на все життя зрозуміли блаженство простих речей і щастя, що дав Бог- жити, творити, бути вільними.
Ніхто, крім нього, немає права це забрати. Та й то тільки тоді, коли настане час.

Сильно! Емоційно! Вірю.
Вклоняюся перед тими, хто боявся смерті, але зміг переступити через це. Прості люди чинили великі подвиги. Не заради слави, чи вдячності. Просто тому, що були людьми.

А звідкись з неба, з вічності, дивився на них Бог, мальований і ні, і плакав, і прощав і благав простити одне одного...
Боги теж колись були людьми...

P. S.
На русском.

Книга написана на реальних подіях. Я не знаю, чи прізвища справжні, чомусь не могла знайти цієї інформації.
Післямова автора: "Як будете в Єрусалимі, знайдіть будь-ласка на Голгофі, у саду-алеї Праведників світу дерево з табличкою на честь Марії та Степана Січевлюків-Врублевських. Уклоніться пам'яті цих святих людей- Праведників світу цього..."

Трудно что-то начать говорить об этой книге. Те давние ужасные страницы истории вот уже несколько десятилетий тревожат человечество. В каждого из нас, по крайней мере из тех, которые родились и хоть немного росли в Советском Союзе, в душе есть незаживающая рана- потеря близких. И неважно, знал ты их, или нет, но сердце щемит, потому что это твои, родные люди.
Например я никогда ни к кому не обратилась "дедушка", мой родной погиб на фронте, да и, в конечном итоге, в моем окружении не было мужчин такого возраста, чтобы подпадали под гордое звання- "дед". Все они стали травой, пшеницей, деревьями, ведь их останки так и остались на полях той страшной войны.
Эта история тоже о войне. Но не о боевых действиях. Эта книга о тех, кого нелюди решили уничтожить, как нацию. И о тех, кто не побоялся пойти им противостоять.

Начиналось все так красиво и мирно. Еврейская семья, состоятельная, но не из тех, что не видит, что делается вокруг. Верующие, придерживаются законов и божьих заповедей.
Но беда, которая казалась такой далекой, докатилось и к их львовским улочкам.
И мгновенно всё изменилось. Из большой семьи остались только мать и двое детей.
Чудом выжили они в гетто, чудом спаслись от преследователей, когда от безвыходного положения решили убежать с принудительных работ.
Их ангелами-охранниками стала обычная украинская семья.
Много у них было причин приютить еврейскую семью. Но ещё больше не делать этого.

Странная, я вам скажу, книга. Здесь много морали. Но не политической, человечной. Много обращений к Богу. Много разговоров о жизни и людях.
Детям трудно понять, за что их наказывают другие люди. И почему одни, как могут им помогают, даже под страхом смерти, а другие готовы отдать на растерзание просто так?
"Почему тот, кто убил человека, называется убийцей, а тот, кто тысячи, - выдающимся полководцем"? И для чего эта война, страшные жертвы? Для чего это людям? А Богу?
"Где он, тот шаткий предел между человеческой и животной частями души?"
Они -ДРУГИЕ- и этого для некоторых достаточно.

Почти четыре года без солнца, в постоянном страхе, неуверенности в том, что завтра наступит. Ночные прогулки по кладбищу, философские размышления обо всём на свете. А что им еще оставалось? Только доброта тех, кто их приютил.
Но они выдержали, выжили, и животного не стало в них больше.
Зато на всю жизнь поняли блаженство простых вещей и счастья, что дал Бог- жить, создавать, быть свободными.
Никто, кроме него, не имеет права это забрать. Да и то, когда придёт время.

Сильно! Эмоционально! Верю.
Преклоняюсь перед теми, кто боялся смерти, но смог переступить через это. Простые люди делали большие подвиги. Не ради слава, или благодарности. Просто потому, что были людьми.

А откуда-то с неба, из вечности, смотрел на них Бог, рисованный и нет. И плакал, и прощал и просил простить друг друга...
Боги тоже когда-то были людьми...

Р. S. Книга написана на реальных событиях. Я не знаю настоящие ли фамилии, почему-то не могла найти эту информацию.
Послесловие автора : "Когда будете в Иерусалиме, найдите пожалуйста на Голгофе, в саду-аллее Праведников мира дерево с табличкой в честь Марии и Степана Сичевлюкив-Врублёвскиз. Поклонитесь памяти этих святых людей- Праведников мира нашего..."

Поделиться

Margo_T

Оценил книгу

Важко щось говорити та й не хочеться, тому що дивлячись на той час і на те, що довелося пережити тим людям, починаєш цінувати тим, що в тебе є...
і навіть, не зважаючи на те, що книга про війну, про події фашистської окупації, читається дуже легко, що й не хочеться з нею розлучатися...а навпаки, з великою зацікавленістю її гортаєш і переживаєш всі ті події разом з євреями, і водночас хочеться підтримати їх в ту тяжку хвилину.

Поделиться

Nina_M

Оценил книгу

У жорнах історії опиняється цілий народ, сім‘я, одна людина. Власне, нічого нового. Усе як завжди. Від того ще болючіше.
Жили-були люди, які важкою працею нажили собі статок. Родина, яка в генетичній пам’яті зберігає страшну історію про винищення. Про те, як одна маленька недо-людина вирішила знищити цілу націю. І ще багато про що. Про звичайні людські прості речі, які ми не помічаємо у буденності. Про смерть-звільнення і смерть-муку. Про кохання і відповідальність, страх і підлість. Про віру і - що мене дуже потішило - справедливість. Усе ж таки Тетяна Пахомова, яка стала "голосом тих, хто не може говорити за себе", розповіла, що кожен отримав те, на що заслужив.
Безліч філософських питань постає перед читачем. Є над чим замислитися. Варто прочитати.
Це книга про велику людяність. Про те, що людські вчинки мають бути зумовлені навіть не релігійними переконаннями, а тим, що ти - людина.

Для тех, кто читает на русском

Дальше...

В жерновах истории оказывается целый народ, семья, один человек. Собственно, ничего нового. Все как всегда. От этого еще больнее.
Жили-были люди, которые тяжелым трудом нажили себе состояние. Семья, которая в генетической памяти сохраняет страшную историю об истреблении. О том, как один маленький недо-человек решил уничтожить целую нацию. И еще о многом. Об обычных человеческих простых вещах, которые мы не замечаем в обыденности. О смерти-освобождении и смерти-муке. О любви и ответственности, страхе и подлости. О вере и - что меня очень порадовало - справедливости. Все же Татьяна Пахомова, которая стала "голосом тех, кто не может говорить за себя", рассказала, что каждый получил то, чего заслуживал.
Множество философских вопросов возникает перед читателем. Есть над чем задуматься. Стоит прочитать.
Это книга о большой человечности. О том, что человеческие поступки должны быть обусловлены даже не религиозными убеждениями, а тем, что ты - человек.

Поделиться

Еще 2 отзыва
Як не дивно звучить, але в нашому світі, де ми дуже залежимо від матеріального, найвищою його цінністю є все-таки людські стосунки: вони дають нам крила в друж
28 августа 2017

Поделиться

Та й кожна жінка в селі жартувала, що найкращий коханець – це город: і пози різні, і сім потів зійде…
27 августа 2017

Поделиться

Часто люди в захланній гонитві за досяжним і недосяжним навіть не задумуються, яке блаженство криється в простих речах. Люди,
27 августа 2017

Поделиться

Еще 8 цитат

Автор книги