Пригоди Тома Сойєра

– Томе! У відповідь – тиша. – Цікаво, куди міг подітися цей хлопчисько? Томе, ти де? Тітонька Поллі опустила окуляри на носа й оглянула кімнату поверх скелець, потім підняла окуляри на лоба й подивилась з-під них. Вона майже ніколи не дивилась крізь окуляри на такий дріб’язок, як хлопчисько; це були її парадні окуляри, її гордість, вона їх придбала для краси, а не заради користі, й щось розгледіти крізь них було так само складно, як крізь пару заслінок для печі. На хвилину вона розгубилась, а потім промовила – не дуже голосно, але так, що меблі в кімнаті могли її почути: – Ну, постривай, нехай тільки я до тебе доберуся…