Пісні про любов і вічність (збірник)

Виявляється, є так званий "Сінайський цикл" Любка Дереша. (Романи "Миротворець", "Остання любов Асури Махараджа").
І ця збірка оповідань символічно його завершує.
Я не читала двох вищезгаданих романів. Але тепер точно прочитаю.
З одного боку, проглядається звичний авторський стиль Дереша: філософічність, загадковість, жіттєвість й типова для нього манера подання інформації.
Мені спободалося читати. Це та книжка, над якою треба думати. Раджу.

Особисто для мене ця книга розпадається на дві частини: всі новели до "І не повернеться пес до своєї блювотини" та власне цю повість. І перша частина здалась мені невимовно нудною. В мене дуже обмежений досвід знайомства з Дерешем та його творчістю, але я починаю з'ясовувати для себе, що краса його прози – у заломленнях і вивертах внутрішнього світу героїв, у їх розвиткові, змінах їх станів, їх самоусвідомлення, їх сприйняття світу. Саме тому його новели не справляли на мене аніякогісінького враження. Особисто я вважаю, що динаміка, штриховка, ескіз, момент – це не його. Втім, мені сподобалася найперша, "Zobaken nicht kusaken" – проста ідея "переступання через себе" в стосунках з оточуючим світом, вписана в яскравий індійський колорит. Далі для мене почалось щось таке, від чого я разів двадцять відкладала книгу, не в змозі більше витримувати нав'язливу ексцентричність героїв. Мабуть, вся справа в тому, що таких людей, які з'являються на сторінках "Пісень", середньостатистична людина типу мене собі навіть уявити не може. Що вже казати про те, аби зануритись в їх світ. Навпаки, я боялась цього світу, боялась думки про те, що він реально існує. Цим книга натурально відлякувала. Хоча це скоріше моя провина, аніж її – може, вона підказувала, що пора розширювати горизонти мислення, ламати типажі і стереотипи і звикати до того нового, що пропонують нам Дерешеві "заробітчани духу"?
Так чи інакше, добре, що спрощена версія того, що ми читаємо в новелах, з'являється потім в "І не повернеться..." Спрощена, бо написана ця повість від лиця собаки, звичайного вуличного пса. Зрозуміло, що цей пес, пропускаючи духовні Синай та Індію крізь себе – інакше і не скажу – далеко переростає собачі можливості (в усіх значеннях). Але still ця книга дуже важка і підходить не всім. Ви повинні настроїтись на неї, бо під час читання саме вона буде вести вас, панувати над вами, а не навпаки. Не кожен читач до цього готовий. Прочитавши цю книгу, я, втім, краще зрозуміла дивний вираз очей Дереша на її презентації, хоча це не наблизило мене до можливості описати його словами. Не буду її радити, принаймні тим, хто відчуває себе духовно незрілим, не готовим сприймати глобальні ідеї, кардинально змінювати свій внутрішній світ і підломлювати під нього зовнішній так, як це зробив автор. За таку книгу варто дякувати, бо відчуття болю і різкості того, що переживав автор, коли писав її, не покидатиме вас від першої до останньої сторінки.

Ця збірка завершує цикл з трьох книг у якому ми бачимо нового Дереша - більш серйозного та більш дорослого. Всі три книги чудові, вони несуть в собі тепло та роздуми про вічне.