"Конотопська відьма"
"А се вже звiсно, i усюди так поводиться, що чим начальник дурнiший, тим вiн гордiший, i знай дметься, мов шкураток на вогні"
Смутні та невеселі герої цієї повісті. Кожен по-своєму та у різний час наробили справ. Ославилися на весь Конотоп сотник Микита та писар Пістряк. Та й панна Олена, якщо вже зовсім по правді казати.
Перші два по глупості своїй та від заздрощів, а панна до цієї компанії випадково примкнула. Але то ії не оправдовує. Бо звернутися по допомогу до відьми - страшний гріх. Чи сам ти це робиш, чи тебе спонукають.
Ох і цікава історія. А що вже колоритна! Квітка-Основ'яненко, як ніхто, вмів передати самобутність українського народу.
Герої, всі як один, яскраві, виразні, будь то неписьменний сотник, чи хитрий писар, чи злопам'ятна, винахідлива відьма.
А гостра сатира і гумор додають твору пікантності і життєвості.
"Сватання на Гончарівці"
Хто з українців, ну тих, що жили за часів СРСР, не пам'ятає фільм, знятий по цій п'єсі. Акторів, до речі, підібрали прекрасно. Образи, характери - все ідеально.
Читати п'єсу теж неабияке задоволення. Насамперед, мова. Це не чиста українська мова, але тому й кумедно виходить. Правдиво і з неабияким гумором.
Гарно змальована традиція сватання. Сьогодні про таке мало хто пам'ятає, особливо молодь. А який гарний обряд! З саморуч вишитими рушниками, хусткою або гарбузом (тут вже, як поталанить), колупанням печі і промовистими речами.
Сам твір не тільки комедія, а ще й висміювання прагнення збагатитись будь-якою ціною.
"Салдацький партрет" і "Пархімове снідання" - два невеликих оповідання, що показують силу народної мудрості і доказують, що прислів'я і приказки, то справді заслуга простого люду. Народу, який незважаючи на злидні, умів сміятися, в тому числі і над собою.
"Швець знай своє шевсто, а у кравецтво не мішайся." "Бачили чортові очі, що купували, їжте ж!…"
"Маруся"
Це історія ідеального кохання. Неземного, здається, навіть неможливого. Але їй віриш. Ну повинні ж ми в цей важкий час в щось вірити. І мені особисто дуже хочеться вірити в любов, в почуття, в добрих людей.
Це трагічна історія, надто сумна, щоб заздрити героям, надто особиста, щоб розбирати ії детально.
Приготуйте купу носовичків, і просто пориньте в минуле. Готові?
Не дивуйтесь, що герої так багато говорять про свої почуття. Тоді закохані ще вміли гарно говорити. Самі, а не з допомогою пошукових систем.
Це було ідеальне, взаємне кохання. До сліз, до трепету в серці, до болю, до смерті...
Так, історія мого народу сумна. Письменники відчували цей біль, тому й вміли писати так щиро і відерто, так правдиво і зворушливо.
Повість "Маруся" один з найяскравіших романтичних творів української класики. І драматичних теж.
Дуже гарно змальовано українське село тих часів, побут селянина, вечорниці, обряд сватання. Особливо ж вразив обряд поховання молодої незаміжньої дівчини. До мурашок шкода, що вийшло так, як вийшло. Доля...
На русском.
"Конотопская ведьма"
"А это уже конечно, и везде так ведётся, что чем начальник глупее, тем он более горд, чем кажется, и знай дымит, как шкураток на огне»
Грустные и невесёлые герои этой повести. Каждый по-своему и в разное время натворили дел. Опозорились на весь Конотоп сотник Никита и писарь Пистряк. И панна Елена, если уж правду говорить.
Первые два по глупости своей и от зависти, а панна к этой компании случайно примкнула. Но это её не оправдывает. Потому что обратиться за помощью к ведьме, это страшный грех. Сам ты это делаешь, или тебя побуждают.
Ох и интересная история. А уж колоритная! Квитка-Основьяненко, как никто, умел передать самобытность украинского народа.
Герои, все как один, яркие, выразительные, будь это неграмотный сотник, или хитрый писарь, или злопамятная, изобретательная ведьма. А острая сатира и юмор добавляют произведению пикантности и жизненности.
"Сватовство в Гончаровке"
Кто из украинцев, тех, которые жили во времена СССР, не помнит фильм, снятый по этой пьесе. Актеров, кстати, подобрали прекрасно. Образы, характеры - всё идеально.
Читать пьесу тоже незаурядное удовольствие. В первую очередь,- язык. Это не чистый украинский язык, но потому и смешно выходит. Правдиво и с юмором.
Красиво изображена традиция сватовства. Сегодня о таком немногие помнят, особенно молодежь. А какой хороший обряд! С собственноручно вышитыми рушниками, платком или тыквой (здесь уже, как посчастливится), ковырянием печи и характерными разговорами.
Само произведение не только комедия, но ещё и высмеивание стремления обогатиться любой ценой.
"Солдатский партрет" и "Пархомов завтрак" - два небольших рассказа, которые показывают силу народной мудрости и доказывают, что пословицы и поговорки, это правда заслуга простых людей. Народа, который, невзирая на бедность, умел смеяться, в том числе и над собой.
"Сапожник знай свое мастерство, а к портному не мешайся". "Видели чёртовы глаза, что покупали, кушайте теперь!"
"Маруся."
Это история идеальной любви. Неземной, кажется, даже невозможной. Но ей веришь. Ну должны же мы в это трудное время во что-то верить. И мне лично очень хочется верить в любовь, в хорошие чувства, в добрых людей.
Это трагическая история, слишком грустная, чтобы завидовать героям, слишком личная, чтобы разбирать её детально.
Приготовьте носовые платочки и погрузитесь в прошлое. Готовы?
Не удивляйтесь, что герои так много говорят о своих чувствах. Тогда влюбленные еще умели красиво говорить. Сами, а не с помощью поисковых систем.
Это была идеальная, взаимная любовь. До слёз, до сердечного трепета, до боли, до смерти...
Да, история моего народа грустная. Писатели чувствовали эту боль, потому и умели писать так искренне и откровенно, так правдиво и трогательно.
Повесть "Маруся" одно из самых ярких и романтичных произведений украинской классики. И драматичных тоже.
Очень красиво изображено украинское село тех времен, быт крестьянина, вечерницы, обряд сватовства. Особенно же поразил обряд похорон молодой незамужней девушки.
До мурашек жаль, что вышло так, как вышло. Судьба...