Три дня чтения в подарок
Зарегистрируйтесь и читайте бесплатно

Повія

Повія
Книга доступна в премиум-подписке
Добавить в мои книги
2 уже добавили
Оценка читателей
4.8

«Повія» Панаса Мирного – це психологічний роман, різноплановий за проблематикою та образною палітрою***. В центрі твору – проблема тяжкого становища жінки, протиставлення села як осередку чистоти місту як центру розпусти і моральної деградації. Роман є найвідомішим твором автора, написаним у жанрі великої прози, серед яких також «Хіба ревуть воли, як ясла повні?».

Лучшие рецензии
bezkonechno
bezkonechno
Оценка:
75

Вже втретє читаю цю книгу, кожного разу, наче цеглою по голові — сприймається зовсім інакше і проймає до якихсь нечуваних глибин в серці. Панас Мирний написав, мабуть, одну з кращих соціальних драм про кріпацтво, змалювавши український люд та зокрема жіночу долю. Безліч сімей, безліч людей і життєвих доріг, одна важча за другу. Важко сказати, кому більше пощастило, важко сказати, як вчинити краще, тому що всюди треба пристосуватися або бути надто легковажним, а це не для всіх прийнятно.

«День у день робота, день у день праця - нi згуляти, нi спочити. А нужда яка була, така й є; з самого малку як причепилася - та й досi…»

Кожна мати живе своєю дитиною, а надто тоді, коли залишається без чоловіка. Отак і Пріська жила заради Христини — першої красуні в Мар'янівці. Зазнавши горя, мама не хотіла гіркої долі для дочки, але інтуїтивно відчувала недобре. Христина — дуже красива дівчина, яка не цуралася домашньої роботи, а проте любила і вийти надвір та позагравати з хлопцями. Здавалося б, такій красуні написана доля: виходь заміж та й хазяйнуй коло своєї хати, звеселяй чоловіка та стареньку маму дитячим гомоном повної сім'ї. Та не судилося, хоча був хлопець — Федір, що дуже кохав дівчину, та все, як в казці, батько хлопця шукав багату наречену — майже принцесу, а не притичину дочку.

[…]як обiцявся, що, тiльки вони поберуться, вiн вибудує нову хату, i як вони заживуть своїм господарством. Прiська не згоджувалася, бо Пилип крiпак. "Хiба крiпаки не люди? - спитав вiн. - I крiпаки живуть на землi, а не пiд землею…"

Людина намагається вибудувати навколо себе певне соціальне коло, чим багатший чоловік, тим важливіше для нього не опускатися до певної межі. От тільки нема кордонів для молодості та кохання, до пожертв, до відмови від свого життя заради іншого — можливо біднішого, проте біля коханої. В підсумку це могла би бути щаслива історія про щиру любов, та не так сталося, як гадалося… Коли дівчина грається твоїми почуттями чи боїться батька, тому що прийдеться все подружнє життя бути ненависною новій родині, то підкрадається спланована сторонніми розлука, що можливо буде здатна згасити полум'я перших почуттів. І та розлука стане роковою, а Христина віднині приречена...

- Спасибi вам, Одарко. Не зостануся я нiзащо тута. Далося менi се село узнаки, - провались воно крiзь сиру землю, окреме божого дому та людей добрих! Пiду шукати десь кращого мiсця…
- Хоч кращого, а хоч гiршого, аби - iншого!.. - не то сама собi, не то Христi одказала глухо Одарка.

Кріпацтво — то були особливі часи, коли соціальна нерівність, яка зрештою існувала завжди, стояла на особливому панівному підґрунті: є пани, хазяїни, а є кріпаки — товар, худоба, служка на спеціальних умовах, від яких інколи неможливо втекти. Хтось казав, що Христі пощастило служити в городі, можливо натякаючи на певні поступки, що на них ідуть гарні дівчата заради нової одежі, нового життя чи хоча би взнати, як воно: бути панночкою. Для когось віятися з панами — то заробіток, для когось — нещастя, а хтось взагалі стирає соціальні кордони та вірить в любов та щирість пана. Всі ці жінки в різний спосіб шукають одного — щастя.

«А в мене? Оце шовкове ганчiр'я, що почепили на мене, щоб я другим очi скрашала? I нiхто тебе не спитає: чи до душi воно тобi, чи по серцю? Носи та тiш другого.»

Христя повіялася, стала лялькою. Та чи можна її в тому звинувачувати? Є часи, коли в тебе немає вибору: через горе, через пошуки іншого життя, через надію на краще, через те, що ти мусиш робити тільки так. У дівчини було декілька шансів змінитися — жити з одним нелюбом, бути при ньому панянкою, але бачити душу, повну гріха більшого, аніж бути повією. То для неї було неприйнятно. Христі більш за все хотілося жіночого щастя, бути матір'ю і дружиною для коханого чоловіка, поратися біля хати, та жити осідло заради сім'ї.

«Пiсля того разу, як побувала я у Мар'янiвцi, як своїми очима побачила своє давне, не найду собi я покою. Усi люди - як люди, у всiх є про що клопотатися, об чiм болiти, є те, що тягне до себе, життя скрашає… i в мене не без його. Тiльки другi ним живуть, а я - я ночами боюся пригадати… У других воно пiд боком, а в мене… глибокий яр… непроходимий яр нас роздiляє. Я - по сей бiк, воно - по другий. I видно менi його, i мане воно до себе, i хочеться менi перейти. Та от i досi тиняюся, не знаходжу переходу. I не знайду, здається, нiколи. Так i тинятимуся, доки не пропаду або не звалюся у той яр глибокий… - Христя зiтхнула i замовкла.»

Тоді, коли дівчина захотіла прихистку, домівки, то для всіх стала вже повією... Кожен дивиться тільки на себе. Кому як пощастило в житті, а про точку неповернення не думає ніхто. Можливо ми самі ставимо крапку і розвертаємо чиюсь долю на смерть?

«Життя - як те колесо котить: того униз несе, другого угору пiдiймає, щоб знову у землю втоптати… Де ж те щастя та доля, що ждеш й дожидаєшся, залучиш на хвилину, а там… тiльки натомиш себе дурними надiями?»
Читать полностью
Burmuar
Burmuar
Оценка:
45

В школе иногда кажется, что классиков придумали специально для того, чтобы не давать читать интересные книжки, каковыми на том этапе часто видятся детективы, фантастика или дамские романы. Со временем, к счастью, многие начинают понимать, что без классиков и ширпотреба бы не существовало, так как язык не выкристаллизовался бы, и бросаются наверстывать упущенное, открывая для себя все прелести того, что когда-то было обязаловкой.

Правда, о Панасе Мырном сказать, что в школьные годы он мне не пошел, не могу. Наоборот - читала с энтузиазмом. Правда, не эту книгу, а "Хіба ревуть воли, як ясла повні" . Тогда же решила прочесть и второй его большой роман, но сначала руки не доходили, а потом забылось потихоньку. А тут флэшмобный совет...

Все же первое, что приходит в голову, это то, что классики не просто так классики. При чем в этом случае меня впечатлил больше всего не язык, хотя и он необычайно сочный, я бы даже сказала смачный. Здесь поразили характеры. На первый взгляд сюжет простой - злые и мерзкие люди, в первую очередь мужчины, всю жизнь обижали и унижали девушку, из-за чего она пошла по кривой дорожке и закончила жизнь под забором своего прежнего дома. Но это только на первый взгляд. На самом же деле, как по мне, вина самой девушки тоже очень и очень ощутимая.

Первым звоночком, вызвавшим мое отрицательное отношение к Христе, было то, что, узнав о смерти отца и катастрофическом безденежье, она все же радуется обновкам, а на приказ матери спрятать сапоги, так как их, возможно, придется продать, реагирует обидой - ведь не в чем будет ходить с подругами гулять. По-моему, размышления такие в 17 лет свидетельствуют о заведомо не очень высоком моральном уровне. Первое ее грехопадение тоже показывает, как мало она ценила свою девичью честь. Ведь отдалась она своему губителю без малейших посул и обещаний брака с его стороны. Да и окончательное ее погрязание в разврате и отказ от роли содержанки одного мужчины ничем особым не мотивирован.

Конечно, если бы изначально на ее семью не взъелся местный богач и не отправил ее работать прислугой в город, до такой жизни Христя не дошла бы. Но отсутствие условий для грехопадения не делает человека святым. Честность и целомудрие испытываются не в церкви, а среди тех, кто искушает.

По-моему, в этой книге Мырный показал прекрасную общую картину страданий народа, но все же, пускай не совсем явно, а, возможно, и сам не зная этого, он написал и обвинительный приговор этому народу. Ведь в судьбе Христи не менее чем на 50 процентов виновата она сама.

Читать полностью
AlenaRomanova
AlenaRomanova
Оценка:
29

Очень интересная книга, замечательная. Читала её когда училась в школе, в классе 10-м. Помню, пол книги прочитала на русском языке, потом в поезде у меня её украли, и я нашла в библиотеке на украинском языке. Бесподобно. Обязательно почитайте. На русском "Гулящая".