Політична ситуація в Україні має всі ознаки затяжної системної кризи. Сьогодні мало хто із серйозних вітчизняних і закордонних експертів зважиться зробити прогноз політичного розвитку країни. Прискорення і непередбачуваність внутрішніх і зовнішніх процесів стали прикрою несподіванкою для всіх основних політичних гравців країни.
Зрозуміло, що ситуація в Україні істотно залежить від відносин між провідними світовими і регіональними потугами. Але нинішня тотальна відкритість українського соціуму і влади робить Україну «міжнародним резонатором» – зручним об’єктом, за допомогою якого з’ясовують відносини не тільки країни ЄС, Росія і США, а й окремі політичні та корпоративні групи всередині кожної з них.
Глобальна дестабілізація. Глобалізація принесла з собою нові виклики. Демократичні здобутки «відкритого суспільства» опинилися під загрозою перманентної політичної нестабільності. Це стосується не лише України. В ЄС політична ситуація протягом останніх п’яти років далека від стабільності. Провал референдуму щодо Європейської конституції, масштабні акції протесту профспілок проти соціальних реформ, які проводить Єврокомісія, зростання популярності євроскептиків. Хвилі дестабілізації докотилися і до Латинської Америки, де раптом домінуванню США було зроблено виклик у вигляді режиму Уго Чавеса в Венесуелі, перемоги Моралеса в Болівії та посилення Фіделя Кастро на Кубі, якого у Вашингтоні зарано списали з рахунків.
Аналітики відзначають посилення загрозливих тенденцій у глобальному масштабі. Старі організації та альянси (ООН, НАТО, G7 тощо) перестають відбивати нову політичну й економічну реальність, міжнародне співтовариство спішно намагається формувати нові альянси та інституції (G8, ШОС, ідея включення Індії і Китаю до складу Міжнародного енергетичного агентства та ін.) і реформувати старі. На межі кризи перебуває Світова організація торгівлі. Дохійський раунд переговорів зірвано, оскільки Америка, Європа і країни, що розвиваються, не змогли домовитися.
У багатьох державах зростає націоналізм – як політичний, так і економічний. Радикальні режими проводять випробування балістичних ракет і, всупереч волі розвинених країн, продовжують розробку ядерної зброї. Попри антитерористичну кампанію провідних країн світу продовжує діяти всесвітнє ісламське терористичне підпілля.
Світ швидко змінюється. Над ним згущується туман війни. Останнім часом термін «війна» лунає дедалі частіше, і не тільки у зв’язку з діями антитерористичної коаліції в Афганістані та Іраку. «Війна» як категорія вкинута в публічний простір відносин України з її найближчими сусідами. Щодня ЗМІ повідомляють про перипетії «газових», «м’ясо-молочних», «трубних» та інших воєн, а також про самовіддані дії вищих чиновників із захисту наших національних інтересів. Кримський «антинатовський бунт» центральна влада гасить засобами інформаційної і дипломатичної війни.
Україна активно втягується у глобальне протистояння, яке американський політолог Еліот Коен визначив як «Четверту світову війну». На думку Коена, зараз точиться боротьба з тероризмом і шахрайськими режимами. (Холодна війна між Варшавським договором і НАТО вважається Третьою за ліком.)
Минуле століття було періодом безперервного військового насильства. Відносини між державами часто набирали крайніх форм, логічним результатом яких стали сотні збройних конфліктів. Більшість цих конфліктів увійшли компонентами глобальних воєнних циклів – світових воєн. І якщо характерною рисою Першої і Другої світових воєн було пряме збройне зіткнення сторін із застосуванням регулярних збройних сил, то стрімкий розвиток озброєнь після 1945 року став фактичним кінцем епохи багатомільйонних армій.
Уже на першому етапі Холодної війни (Третьої світової) почала формуватися принципово нова тенденція. Дві глобальні системи, що створили потенціал багаторазового знищення людської цивілізації, в інтересах самозбереження перенесли епіцентр протистояння на «світову периферію».
На думку азербайджанського дослідника Джангіра Араса, саме там, на периферії, і саме тоді, на початковому етапі Третьої світової, вперше виявилася і незабаром повноцінно реалізувалася якісно нова військово-політична категорія – самостійні воєнізовані структури і системи, що не мають визначеної належності до наявних державних інститутів. Ці структури і системи, які спочатку виникали з огляду на локальні умови, логікою Холодної війни за підтримки протиборчих світових центрів сили, негайно втягувалися у численні тривалі кризи і запеклі збройні конфлікти практично всюди – в пісках африканських пустель і в південноамериканській сельві, в азійських горах і на вулицях європейських міст. Саме вони стали основним носієм «культури Калашнікова» – нової масової тенденції, побудованої на силовому нігілізмі і вирішенні всіх проблем через збройне насильство.
В результаті поразки в Холодній війні однієї з протиборчих систем двополюсна формула світового устрою припинила існування.
Але Холодна війна заклала десятки, якщо не сотні, мін сповільненої дії, які починають вибухати вже в добу «Четвертої світової війни». Наслідками виявилися глобалізація і зустрічний процес опору, ерозія національних держав, девальвація народовладдя як права народу на державне самоврядування, трансформація суверенітету у «відповідальний суверенітет», ліквідація державної монополії на насильство і «гуманітарні інтервенції». Ісламський тероризм, точніше – його новітня модифікація, виник саме у часи Третьої світової. Протиборчі сторони зростили цього небезпечного монстра у тепличних умовах боротьби систем.
Як вважає російський політолог Андрій Піонтковський, одностайна ненависть еліт Сходу до Заходу, і насамперед до США, завдяки досягненням західних технологій через усі електронні ЗМІ транслювалася мусульманській вулиці. В результаті бійці джихаду були сильні і «народні», з надлишком рекрутів із різноманітних шарів суспільства – від мільйонерів до жебраків – і ефективністю своєї горизонтальної мережевої структури, незалежні осередки якої виникали у різних куточках світу й завдавали ударів по американських інтересах. Однак до 11 вересня 2001 року їх серйозно не сприймали.
У кожної війни є загальновизнана дата початку. Перша світова почалася 1 серпня 1914 року; Друга – 1 вересня 1939 року; Третя – 5 березня 1946 року (промова У.Черчілля у Фултоні). Четверта світова війна почалася 11 вересня 2001 року з мегатерактів у Нью-Йорку і Вашингтоні. Навіть поверховий аналіз перших п’яти років цієї війни, простий перелік подій дозволяє оцінити просторовий розмах і масштаби процесу. Бойові дії на території Афганістану; військові операції в Ємені, Сомалі, Колумбії, Грузії, на Філіппінах; арабо-ізраїльський конфлікт, що загострився; війна в Іраку, що плавно трансформувалися у затяжне «міжконфесійне насилля» партизанського ґатунку; колосальний військово-політичний тиск на Іран і Північну Корею з високою імовірністю нових воєн; глобальні таємні операції спецслужб; інші дії, зміст яких стане зрозумілий набагато пізніше.
Водночас Четверта світова війна є великим і багатовекторним процесом, у якому реалізуються новітні формули конфліктів, передбачені Семюелем Хантінгтоном («глобальне зіткнення цивілізацій»); Збігнєвом Бжезинським («велика шахівниця»); ідеологом антиглобалізму субкоманданте Маркосом («війна між неолібералізмом і людством»); колишнім начальником французької розвідки графом Олександром де Мараншем («протистояння між західною цивілізацією та арабо-ісламським світом»); французьким суддею Жаном-Луї Брюгюскре («столітня війна сучасності»); пакистанським бригадним генералом С.К.Маліком («справедлива війна правовірних проти невірних»); Норманом Подхорецем і вже колишнім директором ЦРУ Джеймсом Вулсі («конфлікт Америки з арабськими режимами і радикальним ісламом»).
Є певні розбіжності у трактуваннях дефініції «Четверта світова війна». Дехто вважає, що війна ще не почалася, а є лише тенденції, які неодмінно призведуть до світового конфлікту. Так, представник банку Morgan Stanley Стівен Роуч назвав початок великомасштабної війни «найбільш очевидним геополітичним ризиком». На його думку, зростає уразливість «Американської імперії», а етнічні конфлікти можуть спровокувати геополітичну кризу. Деякі експерти навіть вказують на подібність передвоєнних ситуацій у ХХ столітті та сьогодні. Відомий гарвардський історик Найелл Фергюсон у 2004 р. опублікував у журналі Foreіgn Affaіrs статтю «Потопаюча глобалізація», в якій провів аналогії між початком XX і XXІ століть.
На думку Фергюсона, причина Першої світової війни у тому, що в міру міжнародної інтеграції накопичувалися протиріччя. Ключових протиріч п’ять: надмірне навантаження на наддержави, суперництво великих держав, нестабільність їхніх союзів, наявність держав, які спонсорують тероризм, і піднесення терористичного руху.
У 1914 році Британська імперія, що мала колонії в усіх частинах світу й відігравала роль всесвітнього поліцейського, була занадто перевантажена цими функціями й виглядала «втомленим Титаном». Точнісінько як тепер США з їхнім подвійним дефіцитом та військовою присутністю по всьому світу від Косово до Афганістану.
Проте більшість експертів сходяться на думці, що зараз відбувається розмороження основних конфліктних точок планети. І питання початку гарячої фази «Четвертої світової війни» є не настільки важливим, як питання суті нової війни, її законів та причин.
Енергетичний контроль. На думку українського політолога Андрія Мішина, «Четверта світова війна – домінуючий військово-політичний компонент сучасного світу, характерною рисою якого стали дедалі більший пріоритет контролю ресурсів над значенням контролю географічних територій, розгортання інформаційної складової, війна у кіберпросторі та інші фактори, що не девальвують, але істотно видозмінюють формулу Карла фон Клаузевіца про війну як державний інструмент продовження політики іншими засобами».
Динаміка Четвертої світової війни, ініційованої 11 вересня 2001 року, за п’ять років поступово перевела «боротьбу з міжнародним тероризмом» у формат війни західного (євроатлантичного) світу зі східним світом («який не дотримується демократичних цінностей»). При цьому похід на Схід виглядає фактично невіддільним від ресурсних факторів нафти і газу.
Четверта світова війна ще маскується під «глобальну війну з міжнародним тероризмом», але дедалі більше проступають знайомі обриси Холодної війни. Наприклад, НАТО планує розмістити у Польщі системи ПРО проти терористичних ракет. Експертам зрозуміло, що ракети ісламістів за визначенням до Польщі долетіти не зможуть. У Болгарії і Румунії планується розмістити новітні військові бази США (т. зв. бази «військ швидкого реагування»). До НАТО підтягуються Австралія, Південна Корея, Японія, Нова Зеландія.
Російські ЗМІ сурмлять про те, що Альянсові формується гідна противага – Шанхайська організація співробітництва (Росія, Китай, центральноазіатські країни). Про бажання отримати повноправне членство в цій структурі нещодавно заявив Іран. Чому не новий Варшавський договір?
Ендрю Качинс, директор програм по Росії та Євразії Фонду Карнегі у Вашингтоні вважає, що найважливішою причиною повернення до Холодної війни є вихід Росії на світову арену із самостійною політичною лінією: «Стрімко зміцнюється російська економіка, Москва захищає свої інтереси в Європі, в Азії, на пострадянському просторі, і це стало несподіванкою для всіх її партнерів, включно зі США. Хто міг передбачити нинішню російську ситуацію шість років тому, у 1999 році? Неготовність до такої ситуації викликала розбіжності в керівництві американської адміністрації з приводу того, як вести справи з Росією».
«Силіконові битви». Другою характерною рисою Четвертої світової війни є боротьба за «високі технології». Конкуренція на цьому ринку вже скидається на військові дії.
Так, Вашингтон встановив нові правила поставок у Китай для 47 груп високотехнологічних товарів включно з устаткуванням для електронної промисловості, високошвидкісними комп’ютерами, сучасними телекомунікаційними приладами тощо. Це свідчить про те, що Вашингтон у такий спосіб намагається стримати швидкий розвиток наукоємних галузей китайської економіки і таким чином перешкодити оснащенню китайської армії високоточною зброєю.
Китай залишається однією з найактивніших країн світу з імпорту нових технологій. Згідно з даними Міністерства торгівлі КНР, за шість місяців 2006 року уряд країни підписав 5 461 контракт на поставку різних технологій на загальну суму 13,2 млрд дол. США (зростання на 62,2 % порівняно з аналогічним періодом 2005 року).
Зростає і залежність провідних світових гравців від високих технологій. Якщо у геополітичному сенсі військово-політична конкуренція відбувається між США, РФ та КНР, то у сфері високих технологій гравців явно побільшало.
Бурхливими темпами набирають обертів економіки Індії, Ізраїлю та Пакистану. Так, індійський експорт високих технологій становить 10 млрд доларів США на рік.
Що стосується розвинених країн світу, то у США ще 2000 р. ухвалено пріоритетну довготермінову Комплексну програму розвитку високих технологій, яка розглядається як ефективний інструмент, здатний забезпечити лідерство США у першій половині поточного століття. У звіті Консультативного комітету з науки і технологій при президентові США зазначено: «США не можуть собі дозволити опинитися на другому місці у цій сфері. Країна, яка буде лідером у сфері розробки і застосування високих технологій, матиме великі преференції в економічній і військовій сферах впродовж багатьох десятиліть». Характерною особливістю індустрії високих технологій США є те, що вона розвивається переважно зусиллями великих приватних американських корпорацій і має автентичний, а не запозичений (як на Сході) характер.
Країни Євросоюзу у сфері розвитку високих технологій пішли шляхом інтеграцій зусиль усіх країн-учасників ЄС. Механізмом інтеграції стала Шоста Рамкова програма, у бюджеті якої на високі технології на період 2003–2006 рр. виділено 3,55 млрд євро.
У Росії об’єктивно науковий рівень розробок у сфері високих технологій відповідає, а іноді навіть перевершує деякі західні аналоги. Проте практична реалізація цих розробок доволі низька, оскільки недостатньо розвинені відповідні соціальні інститути. Єдиною силою, здатною практично реалізувати розвиток високих технологій, на даний момент є російська централізована держава.
Війна за високі технології, після війни за енергоресурси – ключовий елемент глобальної Четвертої світової війни.
О проекте
О подписке