Неможливо вирішити проблему на тому самому рівні, на якому вона виникла. Потрібно стати вище за цю проблему, піднявшись на наступний рівень.

Отже, на наступному рівні вирішуються проблеми попереднього, але водночас виникають нові, набагато складніші і цікавіші проблеми, які на попередньому рівні неможливо було ні побачити, ні усвідомити.

У книзі К. Кована і Н. Тодорович «Нескінченна подорож» наводяться такі слова Клера Ґрейвза: «На кожному етапі існування доросла людина перебуває в пошуках свого священного Грааля, вона шукає дорогу, якою піде у своєму житті. На першому рівні вона перебуває у пошуку автоматичного фізіологічного задоволення. На другому рівні вона шукає безпечний спосіб життя, і далі, по черзі, – пошук підтвердження свого героїчного статусу, влади і слави, пошук елементарного порядку, пошук матеріальних благ, пошук заснованих на любові відносин, пошук самоповаги і пошук миру в незбагненному Всесвіті. І лише зрозумівши свою нездатність знайти цей мир, людина вирушить у свою нову подорож дев’ятим рівнем. Щораз, починаючи свій похід, людина вірить у те, що зможе знайти відповідь на питання про сенс свого існування. Однак, на свій чималий подив і сум’яття, на кожному етапі вона виявляє, що відповідь на це питання – зовсім не та відповідь, яку вона збиралася знайти. Кожний досягнутий етап залишає людину в розгубленості та здивуванні. Просто, вирішуючи один набір проблем, вона відразу ж починає стикатися з іншим набором. І її подорож стає нескінченною».

Отже, гармонії досягти неможливо? Можливо, але тільки в стабільному, незмінному середовищі. Зміна середовища призводить до того, що старі підходи і методи перестають працювати. Тому ми говоримо не просто про системи цінностей, а про цілі «світи», які різні дослідники називають «рівнями психологічного існування», «біопсихосоціальними системами» і т. п. На мій погляд, краще за всіх цю ідею висловила Сьюзан Кук-Ґройтер: «Людський розвиток загалом можна розглядати як розвиток різних способів надання сенсу реальності».

Парадигми мислення – це рівні самоідентифікації, це різні відповіді на питання: «Хто ти?».

Зазначимо, що інтегральна динаміка – це не проста ієрархія або жорстко визначена послідовність фіксованих сходинок. У наступному розділі ми побачимо, що все трохи складніше.

Конфлікт двох систем цінностей розв’язується на третьому, більш високому рівні. Наприклад, конфлікт між червоним прагненням до необмеженого самовираження і задоволення бажань, з одного боку, і синіми обмеженнями та правилами, з іншого, розв’язується на помаранчевому рівні, де гра йде за правилами, а переможець отримує все.

Усі світи, що ми розглянули, заселені, у кожному з них живуть люди. Немає світу, через який усі проходили би транзитом, не затримуючись. Життя є в кожному зі світів, і так, вочевидь, буде завжди (ми ще повернемося до цього питання наприкінці книги).

Світи (в особі різних людей) співіснують у рамках однієї компанії, однієї держави, сусідів по поверху і сусідніх народів, створюючи безліч проблем взаєморозуміння (взаємонепорозуміння?). Те, що зрозуміло і доречно для одних, буде недосяжним для інших і примітивним для третіх. Коли люди мають різні картини світу, вони нічого не можуть одне одному пояснити. Червоний «мажор» ніколи не зрозуміє, що йому торочить синій бюрократ – які правила можуть бути, якщо право тільки одне: «Я так хочу»? Синій бюрократ із ворожістю ставиться до червоного і помаранчевого порушників правил (хоча не втямить, що порушують вони їх із різних мотивів). Помаранчевий презирливо ставиться до червоного, вважаючи його примітивним: навіщо силою брати те, що саме пливе в руки? Для помаранчевого природно повернути переможеному виграш, щоб мати можливість зіграти ще раз. Натомість червоний вважатиме помаранчевого «фраєром», якого варто обдурити чи пограбувати. Зелений може тихо ненавидіти синього – адже той за інструкціями не бачить живих людей! А синій вважає зеленого тюхтієм, в якого ні правил, ні порядку!

Кожен світ прагне втягти в свою орбіту всіх людей. Синій хоче, щоб усі підкорялися релігійному фундаменталізму або ідеології. Помаранчевий прагне всім прищепити ліберальний капіталізм і демократію. Червоний хоче всіх «взути», а зелений – заразити загальною любов’ю і толерантністю.

Коли люди мають різні картини світу, вони нічого не можуть одне одному пояснити.

Світи відрізняються ще й тим, що у кожного з них – свої критерії істини. Для фіолетового світу істина – це слово старійшин і знаки, які подає світ. Для червоного – те, що обіцяє негайну вигоду, або слово сильного. Для синього – священні тексти або думка вищої влади. Помаранчевий світ вважає істиною те, що отримане методологічно правильним способом (так влаштована сучасна наука) або прийшло з перевіреного надійного джерела. Для зеленого істина визначається узгодженою думкою тих, хто для нього важливий (референтної групи). Якщо у кожного своя правда, то й не дивно, що людям так важко зрозуміти одне одного і домовитися.

Зверніть увагу, як, якими словами людина описує свій світ. Наприклад, відбулося у великій компанії корпоративне свято (на жаргоні «офісного планктону» – корпоратив). Наступного дня один розповідатиме вам, з якими цікавими і важливими людьми познайомився, інший пишатиметься перемогою в жартівливому конкурсі або кількістю дівчат, увагу яких йому вдалося привернути, а третій опише атмосферу єднання і близькості; для четвертого ж єдина реальність буде складатися з кількості випитого і ранкового похмілля.

Важливість розуміння розмаїтості парадигм мислення можна описати за допомогою такої метафори. Уявіть собі людей у кімнаті. Попросіть кожного зробити малюнок того, що він бачить зі свого місця. Всі малюнки будуть різними. А тепер попросіть їх намалювати план кімнати (вид згори). Ніхто з них у цей момент не бачить кімнату зверху, але всі картинки виявляться схожими. Отже, для продуктивного діалогу необхідне спільне бачення, що включає в себе бачення кожної окремої людини як складову.

Підкреслимо найважливішу тезу: кожна парадигма мислення дає цілісну і несуперечливу картину світу, тобто повне і завершене пояснення всього, що існує і відбувається. Ніхто до певного моменту не відчуває вад чи недоліків у своїй картині світу, спілкуючись з носієм іншої картини світу. Саме із цим пов’язані типові проблеми комунікації і взаємодії.

У певному сенсі, люди об’єднуються навколо парадигм мислення – їм є про що говорити одне з одним, у них є спільна мова і спільні поняття. Різні парадигми часом розмовляють зовсім різними мовами, адже мова – інструмент моделювання реальності, а спосіб цього моделювання, спосіб спрощення для себе нескінченно складного світу у різних парадигм різний.

Найважливіша теза інтегральної динаміки полягає в тому, що вся діяльність, спрямована на мислення людини, – навчання, керування, терапія тощо – повинна відповідати парадигмі її мислення («бути конгруентною»). Питання навчання й особливо керування докладно розглядаються нижче.

Окремо підкреслимо зовсім різну мотивацію носіїв різних парадигм. Фіолетового мотивує відповідальність перед ланцюжком поколінь, перед предками та нащадками. Червоного – слава, легенди про героїв. Синього – обов’язок, служіння, честь. Помаранчевого – досягнення, прогрес, експерименти, успіх. Зеленого мотивує довіра людей навколо.

Парадигми мислення не можна оцінювати з етичної точки зору («добро-зло», «краще-гірше»), оскільки вони відображають спосіб мислення, а не норми поведінки (не «що таке добре і що таке погано», а «як дізнатися, що добре і що погано»). Та сама парадигма мислення може диктувати її носіям широкий спектр учинків. І навпаки, за тими самими вчинками можуть стояти різні мотиви, тому важливо не що зробила людина, а як вона прийшла до рішення це зробити. Парадигми мислення не можна описати на основі самих лише прикладів поведінки: важливою є не поведінка, а те, яким мисленням вона сформована. У тому самому світі живуть люди, з яких когось ми оцінили б як праведника, а когось – як закінченого лиходія. Але, не розуміючи їхнього світу, ми навряд чи знайшли б спільну мову з кимось із них.

Цікаво, як мешканці різних світів реагують на кризу. Бежевий може згорнутися калачиком і вмерти (це не жарт, його мозок дійсно не витримує складності світу). Фіолетовий удасться до перевірених ритуалів та амулетів. Червоний оголосить війну без правил, в якій не буде полонених. Синій спочатку визначить, де в його картині світу добро і де зло, а потім організує хрестовий похід добра проти зла (іноді у вигляді полювання на відьом). В арсеналі помаранчевого – необмежений набір маніпуляцій, інтриг, шантажу і підкупу. Зелений проявить суперполіткоректність, а жовтий, швидше за все, не потрапить у кризову ситуацію, а потрапивши – не дасть їй себе захопити, вийде та буде аналізувати, як же він так попався.

Усвідомлення множинності світів – перший крок до усвідомлення своєї парадигми мислення і властивих їй обмежень, а значить – стимул до подальшого розвитку, відкриття для себе нових, вищих світів і відкриття себе для них. Ця книга може допомогти вам зробити такий необхідний крок. Але теорія повинна підкріплюватися практикою самовдосконалення: адже розуміти, що всі парадигми мислення важливі, – це одне, а реально поводитися відповідно до цього розуміння – зовсім інше.

Зазначимо, що розмаїття парадигм мислення як способів бачити реальність і взаємодіяти з нею – це сила і неймовірна перевага людства.

Можливості практичного застосування інтегральної динаміки різноманітні, навіть якщо ми візьмемо тільки світ бізнесу, тобто рівень компанії: корпоративна культура і керування змінами, підбір, навчання і мотивація персоналу, успішні переговори тощо. На інших рівнях соціальної організації – від окремої людини і родини до націй і цивілізації – ми бачимо ті самі нагальні проблеми, для вирішення яких нам часом так не вистачає інструментарію. Інтегральна динаміка надає такий інструментарій в асортименті, і ми спробуємо його опанувати у наступних розділах.