Читать книгу «Різнобарвний менеджмент» онлайн полностью📖 — Валерій Пекар — MyBook.
image

Жовтий світ – світ-калейдоскоп

Недарма зелений колір схожий на колір болота: тут все відбувається повільно і зовсім не найефективнішим способом, щоб не порушити гармонію і не зачепити інтереси. Ті, кого це не влаштовує, вириваються з лещат колективу в жовтий світ і, наче серфінгіст, ковзають по поверхні – мешканець жовтого світу не дає впіймати себе ні грошима, ні владою, ні статусом («Світ ловив мене, та не спіймав» – за словами Григорія Сковороди).

Жовтий світ – це світ сьогоднішньої мережевої спільноти («глобального села»), що вирвалася за тісні рамки світу зелених ідеалістів. Він виник зовсім нещодавно, з поширенням інтернету, який є відкритим поживним середовищем для самореалізації та самовираження, де правила помаранчевого капіталізму ігноруються хоча б через випереджальний темп розвитку. Жовтий світ – це калейдоскоп систем і форм, у ньому знання і компетентність важливіші за ранг і статус. Зміни є нормою життя, для людини природно швидко і безболісно адаптуватися до них. Тут усе тече, все змінюється, світ перестає бути простим. Людина у жовтому світі живе безліччю життів одночасно і може вільно ковзати по світах: вона постає то синім правовірним, то помаранчевим честолюбцем, то зеленим джерелом загальної любові, але все це для неї – лише ролі, що не зачіпають внутрішньої сутності. Жовтий готовий побачити і прийняти полярності і в світі, і в самому собі та спокійно жити з цим, не страждаючи від внутрішніх конфліктів і не відчуваючи потреби в негайному примиренні.

Тому часто жовтий світ називають першим світом другого порядку – оскільки його представники здатні розуміти і приймати людей інших світів, в той час як у всіх попередніх світах їхні мешканці нормально сприймають тільки своїх людей і свої ідеї, фільтруючи все інше. Переваги жовтого – гнучкість і спонтанність. Він у будь-який момент готовий змінити маску, роль – усі парадигми мислення перебувають у робочому стані, але жодна з них не має повного контролю. Він говорить з кожним його мовою і здатний вчитися коли завгодно, у кого завгодно, все у житті сприймаючи як урок. Він завжди відкритий до змін, щохвилини готовий відмовитися від будь-яких упереджень і піддати сумніву будь-які переконання. Ми говорили, що кожен світ, кожна парадигма мислення – це певні неврологічні патерни, і з цього погляду жовтий світ являє багату різноманітність таких патернів.

Але ж не всі патерни «однаково корисні», і тут жовтий розходиться із зеленим, який заперечує будь-які ієрархії. Навпаки, зелений, дивлячись на жовтого, не розуміє його і бачить у ньому червоний.

Незалежність, свобода, гідність, компетентність – ось єдині цінності жовтого світу. Тут немає страху, не потрібно ні від чого захищатися, немає потреби бути частиною чогось. Тут терпимі до дисгармонії і відкритих суперечностей, а невизначеність сприймається природно і не дратує. Тут неймовірний потік подій, але ніхто нікуди не поспішає. Гроші даються без особливих зусиль і не занадто цінуються – вони важливі тільки як інструмент досягнення свободи, а до зовнішніх ознак «успіху» вільні люди жовтого світу байдужі, на моду їм наплювати. Жовтий може дозволити собі бути толерантним і спонтанним. Він прагне повною мірою реалізувати себе і готовий допомагати в цьому іншим. Він дивиться на світ як на захоплюючу подорож, де за кожним поворотом чекає незвідане. Йому нецікаво грати в чужі ігри за чужими правилами, він прагне створити свою власну гру. Він відчуває весь світ полем своєї діяльності і вдало поєднує ідеалізм з прагматизмом. Він вміє створювати символи і метафори, які промовляють і до серця, і до розуму.

Незалежність, свобода, гідність, компетентність – ось єдині цінності жовтого світу.

У жовтому світі можна домагатися своїх цілей, нікому не шкодячи, в той час як у червоному переможцеві належить тільки те, що він відібрав у інших, а у помаранчевому – те, що він виграв. Мешканець жовтого світу – майстер незвичайних рішень і стратегії win-win («виграш-виграш»). Для червоних цей підхід незрозумілий, сині допускають домовленість на основі правил, помаранчеві – тимчасову угоду заради спільних інтересів, зелені – компроміс задля гармонії. І тільки для жовтих win-win – це не компроміс як взаємна поступка, а реальне знаходження взаємного виграшу (часто навіть win-win-win – «виграю я, виграєш ти, виграє система»). У жовтому світі легко вирішуються нерозв’язні проблеми інших світів.

Втім, у будь-якому світі проблеми попереднього світу вирішити легко: синій забезпечує фіолетовому бажану безпеку, помаранчевий виконує палкі бажання червоного, червоний і фіолетовий надають бежевому засоби до існування.

Жовтий світ – це лише 1 % населення. Видатні представники жовтого світу відзначені неабиякою харизмою і стають нашими героями – Стів Джобс, Річард Бренсон, Елон Маск та інші імена привертають увагу мешканців усіх світів.

Бірюзовий світ – світ-організм

Можна нескінченно ковзати по поверхні жовтого світу, спостерігаючи зміну образів у калейдоскопі та розглядаючи світ як шоу для тебе одного («Шоу для тебе однієї» – є така пісня в Ірини Богушевської). Однак це може рано чи пізно набриднути, і тоді неминучий пошук сенсу на новому рівні – там, де відповіді синього і зеленого світів уже позбавлені змісту. Цей новий бірюзовий світ ледве визирає з-за обрію у вигляді окремих ідей, мислителів і книг (Девід Бом, П’єр Тейяр де Шарден, Арнольд Мінделл, Кен Вілбер та інші), і тому ми мало що можемо про нього сказати. Мешканці бірюзового світу бачать світ єдиним організмом, в якому душі всіх людей походять з одного кореня. Добро і зло, життя і смерть взаємопов’язані та гармонійно доповнюють одне одного.

«Побачить світ в піщинки лоні,

І небо в квітці луговій;

Відчуть безмежність у долоні

І вічність – в змигу однім вій»

(Вільям Блейк).

Якщо жовтий світ – це «хай-тек», то бірюзовий – «хай-хьюм» (high-hume), тобто світ високих психологічних і соціальних технологій, духовних навчань і практик, надзвичайних здібностей, роботи зі своїм і колективним несвідомим, прийняття інформації з раціональних та ірраціональних джерел. Жовтий нескінченно змінює ролі – бірюзовий є усіма одночасно, він дослідник, містик і творець.

Бірюзовий не вірить, а знає: все у світі взаємопов’язане. Всесвіт схожий на голограму: в будь-якому фрагменті видно нескінченність цілого. «Час нічого не означає – тільки вічність», – говорив один з дивовижних персонажів фільму «П’ятий елемент».

Не варто думати, що надзвичайні здібності є винятковими. Кожна з парадигм мислення не може зрозуміти навичок, що є базовими для наступних парадигм.

Мешканці бірюзового світу, безсумнівно, наділені більшою силою і більшою свободою. Правда, бірюзові можуть здаватися відчуженими, адже вони не залучені до ігор мешканців інших світів. Їхнє «самозречення» не має нічого спільного із синім фундаменталізмом – це повне подолання Еґо, його розчинення, яке можна назвати трансгуманізмом. Нам важко описати бірюзову парадигму наявними у нас словами і поняттями.

Мешканці бірюзового світу бачать Всесвіт єдиним організмом, в якому душі всіх людей походять з одного кореня.

Чи є бірюзовий світ останнім у ланцюжку світів? Наступному світу приписується кораловий колір, але зазирнути у нього ми поки що не можемо. Питання про кількість світів залишається відкритим. Будемо пам’ятати, що свого часу мешканці кожного світу дуже довго вважали його останнім і досконалим – поки не з’являвся наступний.

Світломузика душі: Хвилі, потоки та переходи

Спіраль розвитку

Автори перших моделей особистісного розвитку відразу виявили, що парадигми «рухаються зиґзаґом» між темами самовираження і служіння (вищою формою якого є самопожертва). Зверніть увагу: теплі кольори позначають парадигми самовираження (індивідуалістичні, матеріалістичні), а холодні – парадигми служіння (колективістичні, ідеалістичні). Шанувальники китайської філософії можуть називати їх відповідно ян-парадигмами та інь-парадигмами. «Ян» прагне пристосувати світ під себе, «інь» – пристосуватися до нього.

У центрі уваги почергово опиняються зовнішнє і внутрішнє, диференціація від інших та інтеграція з ними. Власне, саме тому Клер Ґрейвз назвав свою теорію «спіральною» – щораз відбувається повернення до попереднього, але на вищому рівні. Ще важливішим у назві теорії є слово «динаміка» – адже і для окремої людини, і для організацій, і для людства в цілому характерний розвиток.

У нижченаведеній таблиці зверніть увагу на метафори парадигм, які можна використовувати паралельно кольоровим позначенням: інстинктивна, магічна, героїчна, етична тощо.


Інакше кажучи, по черзі переважують одна одну дві протилежні тенденції: диференціація від інших (виокремлення себе з групи, зосередження уваги всередину) та інтеграція з іншими (єднання з групою, зосередження уваги назовні). Докладніше про це див. розділ «Соціальні ліфти і соціальні зв’язки».



Розвиток завжди відбувається у бік ускладнення життя. Розширюються психологічний простір, погляд на світ і горизонти планування, зростають число «ступенів свободи» і граней особистості, розмаїтість альтернативних способів зробити щось, ускладнюються потреби людини. Кожна наступна парадигма мислення – це більша свобода, більша структурність, вищий ступінь рефлексії, більший енергетичний потенціал. Цей список можна продовжити: менше жорсткості, більше творчості; менше примусу, більше вибору; і так далі.

Можливо, вивчаючи фізику, ви стикалися з терміном «ентропія». Ентропія – це міра хаосу, міра невпорядкованості в системах. Що більше хаосу, то вища ентропія. Ентропія у Всесвіті невблаганно зростає (поетично кажучи, все рано або пізно розсипається на порох), але локально вона може зменшуватися, тобто в якомусь місці Всесвіту хаос відступатиме. Життя в цілому є таким антиентропійним явищем: навіть найпростіша одноклітинна істота структурує матерію всередині й навколо себе, і тим паче це можна сказати про людину. Більша структурність означає меншу ентропію. Більш високі парадигми мислення означають, що людина ефективніше структурує простір, час, матерію, відносини тощо, тобто ефективніше працює проти ентропії, проти всесвітнього хаосу. Ми ще повернемося до поняття ентропії в наступних розділах.

Одночасно зі збільшенням рівня свободи відбувається зменшення рівня страху. Для бежевого поняття свободи взагалі не існує, а страх повністю панує над життям. Фіолетовий знімає основну проблему фізичного виживання, але свободи дуже мало («диктатура родичів», які визначають усі аспекти життя), а страх спричинено духами, демонами і незліченними табу. Що далі, то страху менше, свободи більше. Зелений означає практично повну свободу, а страх залишається лише стосовно того, «що скажуть про мене люди, думка яких для мене важлива».

Кожна наступна парадигма мислення – це більше свободи, менше страху, вищий ступінь рефлексії, більший енергетичний потенціал.

Так само збільшується рівень усвідомленості, рефлексії. У бежевого немає «Я», у фіолетового воно потроху проявляється, стримане обмеженнями колективного життя. Повноцінне «Я» формується на червоному рівні, і там воно у центрі світу, а інші люди лише об’єкти. Рефлексія відносин «Я – ти» вперше з’являється у синього, з його принципом «не роби іншому того, чого не бажаєш собі». Помаранчевий здатний будувати складні ланцюжки відносин, винаходячи бізнес-моделі. Для зеленого розмаїтий світ людських почуттів та відносин – це розкрита книга, в якій все зрозуміло. Що далі, то нижче проявлення Еґо, аж до розчинення його на бірюзовому рівні.

«Різнобарвні» світи, які ми розглянули, плавно перетікають один в одного, «чистих» кольорів у природі не існує – це абстракція, модель, яку зручно застосовувати на практиці. Працюючи з ними, потрібно пам’ятати, що життя завжди багатше за будь-яку модель. Це скоріше не рівні чи щаблі, а текучі хвилі, що накладаються одна на одну. Звісно ж, серед людей, які нас оточують, рідко можна зустріти «чисті» кольори спектра: парадигми можуть співіснувати в рамках свідомості однієї людини, не перетинаючись, адже вони належать до різних сфер її життя. Людина може бути помаранчевим підприємцем на роботі та суворим синім батьком родини, а приходячи на стадіон, цілком по-червоному вболівати за свою команду. Кожен з нас носить у собі повний спектр парадигм. Проте, як правило, одна з них домінує, керуючи вчинками людини в більшості випадків. (Див. кольорову вклейку наприкінці книги).

Ми вже говорили, що від народження людина проходить через різні парадигми мислення. Якщо ви подивитеся на приблизні частки населення світу, вищенаведені у відповідних розділах, то побачите, що десь лише третина дійшла до помаранчевого, – дві третини застрягли на попередніх стадіях розвитку, а саме фіолетовій, червоній та синій. І це означає, що перехід не є простою справою. Однак що саме є рушієм при переході людини з одного світу в інший? Клер Ґрейвз говорив про дві спіралі – розвитку мислення та умов життя, які переплетені подібно ДНК. З одного боку, багато в чому визначальну роль відіграють умови життя, і це зрозуміло. З іншого боку, є можливості свідомості людини та, що не менш важливо, її власні прагнення до розвитку (або відсутність таких прагнень). Без цієї внутрішньої спонуки людина легко застрягає у першому ж світі, що забезпечує їй мінімальний зовнішній комфорт, і може залишитися там назавжди (от чому «різнобарвні» світи – це у певному сенсі простір для роботи нашої душі). Так само однакові умови життя породжують різні картини світу, різні системи поведінкових стереотипів – залежно від особистого рівня розвитку людини. Ось чому різні світи часто перетинаються у часі і просторі, що призводить до нерозуміння і конфліктів. Адже кожен з них вважає свої цінності справжніми і найважливішими.

Більшість суперечок між представниками різних світів неможливо розв’язати за допомогою «об’єктивних фактів» і логічних аргументів, адже суб’єкти, що сперечаються, бачать різні картини реальності.

Альберту Ейнштейну приписують вислів: «Неможливо вирішити проблему на тому самому рівні, на якому вона виникла. Потрібно стати вище за цю проблему, піднявшись на наступний рівень». Інтегральна динаміка повністю погоджується із цим твердженням. Адже кожен крок вирішує одні проблеми, але породжує інші. Багаторазово і безжалісно спрощуючи, це виглядає так. Бежевий одинак прибивається до фіолетового племені та приймає його правила гри, оскільки інакше виживання проблематичне. Усвідомлення власної індивідуальності та прагнення задовольнити жадання свого Еґо викидають людину з фіолетового племені на червоний рівень світу-джунглів, де є місце для власного Я та соціальна динаміка (як мінімум, особиста автономія, відносна незалежність). Однак світ-джунглі – це війна всіх проти всіх. Невже ж у житті немає сенсу і порядку? Це питання приводить людину в синій світ, де спокійно і комфортно, є сенс життя, мета і кодекс поведінки. Але згодом з’являється прагнення до незалежності та кращого вибору для себе, накопичується розуміння того, що й авторитети синього світу роблять помилки, – і результатом є перехід на помаранчевий рівень «великої шахівниці». Тут можна виграти і програти – головне знати правила та вхопити за хвіст фортуну. Духовно зростаючи, помаранчева людина може (звісно, зовсім необов’язково) прийти до невдоволення від вічної гонитви, конкуренції, бездуховності й нерівності, і тоді вона шукає порятунок на зеленому рівні гармонії. Однак зелений колір гармонії згодом починає нагадувати болото – рішення приймаються повільно і коштують дуже дорого. І тоді Еґо знову виривається з лещат колективу – жовта людина ковзає по поверхні світу, насолоджуючись зміною образів і не даючи світу впіймати себе. Можна ковзати так нескінченно, поки не набридне хаос, і тоді з метою знайти в ньому порядок людина іде далі – на бірюзовий рівень, що ми ще не можемо якісно описати.