ймає це як власну чесноту: завжди знаходити час на інших. Якби змога, вона б ніколи не змушувала когось довго чекати на неї. При цьому її заняття тієї миті значення не мало (навіть якщо особисто для неї це було важливо, вона припиняла роботу). Інші люди завжди мали перевагу. Щоправда, Елізабет прагне стати ще кращою, адже часто сердиться через свою нетерплячість. Вона нервується, коли люди чекають її надто довго. У неї миттю виникає відчуття провини, адже вона почувається недостатньо «дружньою».
Себе ж Елізабет сприймає як щось неважливе, тож завжди скоряється часовим розпорядкам інших. Коли діти, 13 та 16 років, хочуть із нею поговорити, вона відкладає книжку та звертається до них. Якщо в неділю бабуся та дідусь хочуть зайти на каву, вона відмовляється від прогулянки з друзями й опікується бабцею та дідусем. Якщо в неї дома допізна засиджуються друзі, вона мило всміхається, стримуючи позіхання, щоб гості не подумали, ніби їх виганяють. Мати час – «привілей» тих, хто позбавлений влади. Владні особи обходяться дуже скупими часовими ресурсами. Вони стверджують, що не мають часу, цим самим наголошуючи, що в них є важливіші справи.
Бідні, безробітні, безвл