Цитаты из книги «Спокута»

співом подругу, та у траві лускотів коник.

Я буду часто приїжджати, бо мати залишається сама, без помочі.

Десь у садку, де темною величезною парасолькою височіла старезна яблуня, весело тьохкав соловейко, розважаючи

Коли закохані повернулися до зали, де гриміла музика, що долинала з касетного магнітофона «Маяк», який стояв на старому стільці, то всі вже танцювали, окрім Романа.

Підходячи до річки, Катря вивільнила руку, бо село було вже зовсім близько, і люди могли подумати про них казна-що.

Федір скуштував її, а Катря не могла ніяк відвести погляд від його губ, бо на них лишилася маленька, червона крапелька.

– Я не зможу жити в місті, бо я частина того, що ти зараз бачиш навкруги.

– Катря сумно подивилася на Федька. – Я не зможу жити в місті, бо я частина того, що ти зараз бачиш навкруги.

Не можна відокремити ліс, бо без нього стане порожньо й беззахисно лукам. Або не можна викреслити нашу річечку, бо не буде роси на травах, на березі верби засумують і загинуть, бо вони народилися й виросли під шум її води.

У неї на мить завмерло серце, бо вперше в житті вона не збиралася кликати Романа.