Цитаты из книги «Спокута»

Та коли вже яка дівка западе в душу, що нема спокою ні вдень ні вночі, то теж ішли до старої по допомогу.

То живіт у кого схопить без причини так, що хоч на стіну лізь, то зуб розболиться, то в поперек стрільне – усі бігли до старої, бо знали, що лише бабця може зарадити їх біді.

Стара була схожа на відьму, бо мала згорблену спину, гачкуватий ніс, маленькі темно-карі, аж до чорноти, очі, колір яких не втратився з роками – вони не вицвіли, як то буває у старих людей.

Свою єдину доньку вони з чоловіком зростили в ласці та любові, і зараз Варвара б рада допомагати їй в усьому, та склалося так, що працювала багато й тяжко в колгоспі, і збив її з ніг підступний інсульт, прикував до ліжка.

він, але незнайомець його вже не чув, бо підіймався сходами, тримаючись за бильця. Через деякий час чоловік знову стояв біля консьєржа. – Там нікого немає, і ви це знали, – сказав, важко дихаючи. – Скільки вам ще заплатити, щоб ви допомогли мені якнайшвидше знайти Катерину Максимівну? – Можете забрати свої гроші, – Степан Іванович мляво дістав з кишені купюру й поклав на стіл. – Бо я нічого вам про неї не скажу. – Чому? – Бо Катерина Максимівна – золота жінка, а ви понаїжджали на своїх «БМВ» і не даєте їй спокою. Я терплячий, але якщо зараз не вийдете геть, викличу міліцію! – сказав Степан Іванович і сам здивувався своїй сміливості. – Тому

скажи мені, мій любий, скільки ще залишилося підводних каменів? – Що… що ти маєш на увазі? – розгублено запитав Сергій. – Чому ти мені не зізнався, що завинив сімдесят п’ять тисяч, а не п’ятдесят? – Звідки ти знаєш? – Бо я віддала п’ятдесят і дізналася про решту боргу. – Я… Я намагався домовитися, щоб відпрацювати ці гроші… – Знову торгувати наркотиками? – Ні! Ні! І ще раз ні! – замотав головою Сергій. – Я хотів сам віддати їх частинами, але… але вони не погодилися. Потім я намагався взяти гроші в борг у знайомих, на роботі, але все марно. Сьогодні я хотів тобі зізнатися в усьому, але прийшли ці люди, і ти мене не дослухала. Тоді я вирішив підписати документи й поїхати до однієї людини, бо був впевнений на дев’яносто дев’ять відсотків, що мене не залишать у біді… – Хто ж ця людина? – Я був у батька, – глухо сказав Сергій і похилив голову. – І що? – Я не можу тобі передати і ніколи не розповім у деталях, як я принижувався, ставав перед ним на коліна, плакав і просив допомоги. Мамо, він мені відмовив. Розумієш? Від-мо-вив! – Не треба було до нього йти. Чи ти мені не повірив, що я була в нього? – Я думав, що він тримає в душі образу на тебе, а не на мене. – А виявилося? – Що в нього взагалі немає душі. – Червива душа. – Що? – Так колись сказав про Федора дідусь Орест. – А ще я був у своєї бабусі. – Ти був у Поліни Лаврентіївни?! – здивувалася Катря. – Так, – Сергій обняв матір за шию. – По батьковій лінії в мене дуже-предуже бридкі родичі. – А по материній – дуже гарні, але їх нема вже з нами, – зітхнувши, вона гірко посміхнулася й розтріпала синову чуприну. 11 То була тяжка ніч. Катерині треба було осмислити все, що трапилося вдень, і зробити висновки. З роками вона виробила в собі звичку ніколи зопалу не приймати ніяких рішень, доки не розставить усе на свої місця, як книжки на полиці: за розмірами, за авторами, за жанрами або навіть за кольором обкладинки. А ще Катря до того, як когось осудити чи в чомусь дорікнути, намагалася знайти мотиви вчинку тієї чи іншої людини. Для цього вона уявляла себе на її місці, проживала умовно якусь частину чужого життя. Чи могла вона звинуватити Сергія в брехні? Так, бо брехня, якою б вона не була, не має права на виправдання. Але, поставивши себе на місце молодого сучасного хлопця, жінка могла зрозуміти його порив легко заробити великі гроші. Не знаходило лише виправдання те, що

– Але ж від випитої пляшки вони не вирішаться самі по собі. – Ти мене не зрозуміла. Не треба на них зациклюватися. А ще краще – підхопи собі по дорозі якогось чоловіка, переспи з ним ніч. І стрес як рукою зніме, і ніяких зобов’язань одне перед одним. А вранці копняка дала, і до побачення. – Я не можу так. – Як так, Катрю? – На одну ніч із незнайомцем, без почуттів, без кохання. – Яке кохання? Кохання може прийти з роками, коли цей чоловік скаже тобі: «Катрю, сиди вдома і ні про що не турбуйся. Я тебе усім забезпечу». Ось це буде кохання! А все інше – секс. – Ні, ні. Я не хочу такого сексу. – Ось я й кажу, що ти якась не така, як усі, неправильна. – Повинна ж я колись зустріти чоловіка, який покохав би мене

На роботі чи у власному житті щось не заладилося, то не треба себе мучити роздумами, аналізувати, зіставляти, мучитися безсонням. Прийди додому, візьми пляшку винця, випий його та й лягай спати. Уранці всі проблеми не здаватимуться такими глобальними й перестануть бути невирішеними.