Цитаты из книги «Спокута»

– Гарна днина, – сказав дідусь, – як тоді, у той день, коли я тебе, Варю, вперше побачив.

мала, що він зараз знову почне довгу розповідь про те, які там холодні та швидкі ріки, що восени верхівки гір потрапляють у полон важких хмар, які тихо сповзають униз, про те, що там навіть стежки дзвенять під ногами.

Це ясна річ, бо немає у світі кращого місця, ніж рідні гори та ліси, – сказав замріяно дід, а Катря поду

Але жінку та її дітей можуть спіткати нещастя, бо не стане в них життєвої сили якоїсь миті.

Вони можуть їхати кудись, щоб добути кусень хліба для сім’ї – це не гріх, і в них досить своєї сили, щоб вижити далеко від рідного гнізда.

– Ти повинна повернутися туди, де тебе народили, де твоє коріння.

Плакала жінка ночами, бо подруги, що пізніше заміж ішли, вже мали діточок, а вона так і залишалася пустоцвітом.

А молоді не зважають на той гомін, бо щиро кохають одне одного.

Розпустить Мирон її густі коси та ніяк не може намилуватися дружиною, бо немає навкруги кращої від неї.

Хоча працювати доводилося всім із ранку до вечора, щоб утримувати велике господарство, та що їм, молодим, до того, коли Мирон завжди поруч із Маланкою, де б вона не була.