Книга или автор
Осінні узори

Осінні узори

Осінні узори
0,0
0 читателей оценили
332 печ. страниц
2016 год
16+
Оцените книгу

О книге

Роман Іваничук (нар. 1929 р.) – відомий український письменник, громадський діяч, лауреат Національної премії ім. Т. Г. Шевченка, Герой України. У доробку патріарха української історичної романістики двадцять історичних романів, якими він намагається, за його висловом, «внести дрібку своєї праці ...

Покупайте книгу «Осінні узори» автора Романа Іваничука по доступной цене на сайте электронной библиотеки MyBook.ru. «Осінні узори» можно купить, также книгу доступна в формате электронной книги и в приложениях для iOS или Android.

Подробная информация

Дата написания: 2015

Год издания: 2016

Дата поступления: 14 августа 2019

Объем: 598.0 тыс. знаков

Купить книгу

Цитаты из книги «Осінні узори»

  1. Цимбали То винахід самого арідника, а музика пекельна… Й коли недільного надвечір’я троїсті музи5ки Клима Запоточного спускалися з Пиконівського горба похилою трацькою толокою в Босню до Гаврилишиної стодоли, де їх чекали парубки в крисанях з павиним пір’ям за околичками, в сардаках з барвистими китицями під шиями, й дівки у вибиваних пацьорками кептарях та жовтогарячих опинках, – я теж, хоч іще малий, пильно приглядався до музи5к, що наближалися до молодого гурту, й те моє очікування було аж до млості солодким, бо ж ось-ось розпочнеться в стодолі або на подвір’ї біля неї буйна гульба, і то буде моє свято. Спочатку вдарить квачем по лункій песячій шкурі бубніст Іван Підлетейчук – подасть заспокійливий сигнал, що забава таки відбудеться і най парубки завчасу понишпорять у кишенях за паперовими грішми; потім затьохкає в сопілку Василь Якимишин й заморгає до дівок, мовчки запитуючи, котра з них випровадить його з боснійської видолини через Залуцький ліс на Пиконів, коли гульба закінчиться; Петро Гафії-Миколи-Дідового цигикне смичком по струнах, запевняючи публіку, що скрипка добре настроєна, – всі ці сигнали лише обіцяють мені, що музи5ки не вступляться від Гаврилишиної стодоли аж до передсвітанку, однак у цьому я переконаюся аж тоді, коли хлопці піднесуть Климові Запоточному стільчик, на який він важко всядеться, розпустить на раменах паски, опустить трапецію цимбалів майже аж до колін, візьме до рук молоточки й забігає ними по струнах, а я буду дивуватися, як йому вдається в такій шаленій дрібушечці потрапити на потрібну струну… Й коли нарешті всі струни обізвуться – то разом, то по черзі, а ще вперемішку, – тоді Климова музика запустить у рух танцюристів – спершу повільно, далі чимраз швидше і то аж так, що постаті зіллються в одне барвисте коло; крізь цимбальний содом пробиватимуться вологі трелі сопілки, скрипка краятиме душі, а бубон натовкатиме в боснійську видолину темряви, мов бриндзи в бочку, та понад всім цим забожеволіють під молоточками цимбали й видаватимуть такі бистрі звуки, що в них ледве зможуть вкластися порухи танцюристів – і вже ніхто не зуміє зупинити ні ту музику, ні той рух; з парубоцьких голів злітатимуть крисані з павами, а
    11 ноября 2018