Отзывы на книги автора «Микола Хвильовий»

Сьогодні мої одинадцятикласники запитали, чи всі твори Миколи Хвильового такі. І от які - такі - це обговорення викликало найбільший ажіотаж.
Ця новела, як і відома всім "Я(Романтика)", теж про революцію, але дещо з іншого ракурсу - з точки зору жінки. Власне, про неї, революційну жінку пише автор як теж про "роздвоєну" особистість. З одного боку вона - звичайна дівчина, яких тисячі. Те ж кохання, ті ж трагедії. Усе, як у інших. З іншого - одяг кольору хакі, поголена голова і капелюшок з п’ятикутною зіркою.

І нарешті - чоботи

- великі, не за розміром, тож і викликають аналогію з улюбленим з дитинства котом у чоботях. Та вона не така м’яка та ніжна. Вона - залізна жінка революції, і цим усе сказано.
Микола Хвильовий використовує один із улюблених своїх прийомів - контраст - для змалювання Гапки. Саме на контрасті найбільш відчутно, що втратила і чого набула, порівняно з іншими, товаришка Жучок.
І таких Гапок багато. Вони - безликі товариші Жучки №2,3,4...

Для тех, кто читает на русском

Дальше...

Сегодня мои одиннадцатиклассники спросили, все произведения Николая Хвылевого такие. И вот какие - такие - это обсуждение вызвало наибольший ажиотаж.
Эта новелла, как и известная всем "Я (Романтика)», тоже о революции, но несколько с другого ракурса - с точки зрения женщины. Собственно, о ней, революционной женщине пишет автор как тоже о "раздвоенной" личность. С одной стороны она - обычная девушка, каких тысячи. Та же любовь, те же трагедии. Все, как у других. С другой - одежда цвета хаки, выбритая голова и шляпка с пятиконечной звездой.

И наконец - сапоги

- большие, не по размеру, поэтому и вызывают аналогию с любимым с детства котом в сапогах. Но она не такая мягкая и нежная. Она - железная женщина революции, и этим все сказано.
Николай Хвылевой использует один из любимых своих приемов - контраст - для описания Гапки. Именно на контрасте наиболее ощутимо, что потеряла и что приобрела, по сравнению с другими, товарищ Жучок.
И таких Гапок много. Они - безликие товарищи Жучкы №2,3,4 ...

Очень сильная новелла про слабого человека, который ради своего служебного положения убивает свою мать (будучи чекистом, получает список людей, приговоренных к расстрелу, в числе которых и его мать). При этом его сильно терзает совесть, сомнение и страх, вплоть до галлюцинаций. Тем не менее, он оказался слабее своих "сторожів душі", доктора Тагабата и "дегенерата", которые, в отличие от него, совсем не задумывались о происходящем.

Що це: дійсність чи галюцинація?
Але це була дійсність: справжня життьова дійсність - хижа й жорстока, як зграя голодних вовків. Це була дійсність безвихідна, неминуча, як сама смерть.

Дійсно, жорстока дійсність нашого сучасного світу. Страшно, коли сину доводиться обирати між примарним боргом революції, яка невідомо до чого призведе, і любов'ю до рідної матері. Герою хотілося вірити, що він робить усе правильно заради щасливого комуністичного майбутнього своєї держави, але в глибині душі він все одно знав, що виконує страшну чорну роботу. Що відчуває людина, яка змушена кожного дня відправляти на розстріли людей лише за те, що вони не згодні з політикою влади? Мільйони невинних душ, ріки крові, загублені сім'ї та потрощені долі... А що зробить цей чоловік, коли перед ним постане вибір - розстріляти матір та залишитися чекістом чи зрадити комуністичні ідеї та врятувати рідну людину? А що б обрали ви?..

Я взагалі дуже люблю українську літературу трагічної доби "Ростріляного відродження". Щось є в цій епосі таке, що змушує читати знову і знову Хвильового, Підмогильного,Телігу... Люди, мрії яких розбилися об червоні крила революції і цього разу всі вони зібралися в межах санаторійної зони. Миколи Хвильовий вже не вперше зачіпає тему революції, зайвої людини, зруйнованих мрій про "загірню комуну" і в своїй повісті розповідає про не одну знівечену своїм часом людську долю, котрі об*єднані розчаруванням та знаходиться у замкнутому просторі, що ніби уособлює ці саму приреченість. Віра в партію, в революцію на той час дуже міняла свідомість людей і багато з них ставали на межу життя і смерті. В "Саанаторійні зоні" ми бачимо різностороннє життя пореволюційної доби: кохання, зрада, гнів, почуття самотності та приреченості, самогубство. Книга наповнена якимось сумом, місцями читається складнувато. Щоб повністю її осягнути, я гадаю, треба прочитати історичну довідку про 30-ті роки, проникнутися духом того часу, бо через призму сучасні ця повість може здатися трошки нуднуватою, хоча насправді там дуже цікаво розкриваються реалії тогочасного життя

Я взагалі дуже люблю українську літературу трагічної доби "Ростріляного відродження". Щось є в цій епосі таке, що змушує читати знову і знову Хвильового, Підмогильного,Телігу... Люди, мрії яких розбилися об червоні крила революції і цього разу всі вони зібралися в межах санаторійної зони. Миколи Хвильовий вже не вперше зачіпає тему революції, зайвої людини, зруйнованих мрій про "загірню комуну" і в своїй повісті розповідає про не одну знівечену своїм часом людську долю, котрі об*єднані розчаруванням та знаходиться у замкнутому просторі, що ніби уособлює ці саму приреченість. Віра в партію, в революцію на той час дуже міняла свідомість людей і багато з них ставали на межу життя і смерті. В "Саанаторійні зоні" ми бачимо різностороннє життя пореволюційної доби: кохання, зрада, гнів, почуття самотності та приреченості, самогубство. Книга наповнена якимось сумом, місцями читається складнувато. Щоб повністю її осягнути, я гадаю, треба прочитати історичну довідку про 30-ті роки, проникнутися духом того часу, бо через призму сучасні ця повість може здатися трошки нуднуватою, хоча насправді там дуже цікаво розкриваються реалії тогочасного життя

"...І стоїть той тихий осінній сум, що буває на одинокому ставку, коли не листя, а золотий дощ злітає з печальної білоногої берези, коли глибокою пустелею відходить голубе небо в невідомий дальній димок"

Занурившись у щоденники хворого, спостерігається цілий калейдоскоп зайвих у раціоналістичному радянському суспільстві людей, що приречені одвічно бути у відгородженій від всього світу "санаторійній зоні".

Твір Миколи Хвильового, зачинателя новітньої української прози, наскрізь пронизаний сумом і болем. Проте замість всепоглинаючої тривоги, кожного наступного прочитання я відчуваю катарсис, після чого завжди залишається світле відчуття надії. Замість того, щоб показувати фігуральну жорстокість тих часів, Хвильовий звертається до внутрішнього світу персонажів, а отже до їх духовного здоров'я, що було підірвано реаліями життя. Санаторійна зона тут - це відокремлений світ, що є проекцією суспільства. Спочатку ми бачимо розділення персонажів на пацієнтів і персонал, який, здавалося, має бути тут тимчасово. Наприклад, через Катрю ми бачимо, як вона повсякчас хоче змінити місце роботи, тому що прагне втікти від самої себе. Її мучить проблема розладу душі з дійсністю, криза, яка може спідкнути кожного. Вона, як і всі ми, шукає відповіді у книжках, звертається до Бергсона, Максвела, Гегеля, проте її проблема не має рішення в цій сфері. Так само іншим героям пошуки істини в раціональній площині не допомагають, так як вони, перш за все, не здатні вирішити конфлікти із самим собою.

Санаторійна зона є втіленням суспільства, яке живе за логікою абсурду, тому навіть персонал з часом розуміє, що виходу немає і вони перетворюються на "постійних її пацієнтів". І навіть вигуки дідка: "тентименталізм", що означає сентименталізм виступає символом протидії усьому раціоналістичному, а отже, залишається лише емоційно-духовний бік.

"...І стоїть той тихий осінній сум, що буває на одинокому ставку, коли не листя, а золотий дощ злітає з печальної білоногої берези, коли глибокою пустелею відходить голубе небо в невідомий дальній димок"

Занурившись у щоденники хворого, спостерігається цілий калейдоскоп зайвих у раціоналістичному радянському суспільстві людей, що приречені одвічно бути у відгородженій від всього світу "санаторійній зоні".

Твір Миколи Хвильового, зачинателя новітньої української прози, наскрізь пронизаний сумом і болем. Проте замість всепоглинаючої тривоги, кожного наступного прочитання я відчуваю катарсис, після чого завжди залишається світле відчуття надії. Замість того, щоб показувати фігуральну жорстокість тих часів, Хвильовий звертається до внутрішнього світу персонажів, а отже до їх духовного здоров'я, що було підірвано реаліями життя. Санаторійна зона тут - це відокремлений світ, що є проекцією суспільства. Спочатку ми бачимо розділення персонажів на пацієнтів і персонал, який, здавалося, має бути тут тимчасово. Наприклад, через Катрю ми бачимо, як вона повсякчас хоче змінити місце роботи, тому що прагне втікти від самої себе. Її мучить проблема розладу душі з дійсністю, криза, яка може спідкнути кожного. Вона, як і всі ми, шукає відповіді у книжках, звертається до Бергсона, Максвела, Гегеля, проте її проблема не має рішення в цій сфері. Так само іншим героям пошуки істини в раціональній площині не допомагають, так як вони, перш за все, не здатні вирішити конфлікти із самим собою.

Санаторійна зона є втіленням суспільства, яке живе за логікою абсурду, тому навіть персонал з часом розуміє, що виходу немає і вони перетворюються на "постійних її пацієнтів". І навіть вигуки дідка: "тентименталізм", що означає сентименталізм виступає символом протидії усьому раціоналістичному, а отже, залишається лише емоційно-духовний бік.

Так шкода,що роман не повний...
Не змогли вберегти другу частину від "московських людоловів"...
Те що від нього залишилося,просто проковтнув.Хвильовий,на мій погляд,-найпроникливіший та найталановитіший психолог та митець слова тієї кривавої доби.

P.S.:Якщо комусь цікаво,раджу подивитись невідому широкому загалу кінострічку,зняту по роману (назва фільму співпадає із назвою твору).

Так шкода,що роман не повний...
Не змогли вберегти другу частину від "московських людоловів"...
Те що від нього залишилося,просто проковтнув.Хвильовий,на мій погляд,-найпроникливіший та найталановитіший психолог та митець слова тієї кривавої доби.

P.S.:Якщо комусь цікаво,раджу подивитись невідому широкому загалу кінострічку,зняту по роману (назва фільму співпадає із назвою твору).

Будем говорить в настоящем времени. Ноябрь 2014 года. Я сижу в университете, в зале периодики. У меня окно, ибо расписание в этом семестре составлено через то место, на которое все обычно находят приключения, на котором сидят и которым думают. В моих руках электронная книга. На дворе пятница, а значит, впереди шестая пара. Предмет - история украинской литературы. А тема - эта новелла и ряд других этого же автора. Поймите меня правильно, я люблю экспрессионизм и имприссионизм в литературе, но проблема в том, что конкретно эта история мне совершенно не понравилась. И ее отмороженная героиня тоже. А за практику тогда оценка была максимальная, хоть впечатления у меня были от этой истории неприятные. Вообще у Хвильового мне только "Я:Романтика" нравится.