Цитаты из книги «Я обіцяю тобі волю»

— Ремі! Ось ти де, а я тебе всюди шукаю! Гарненька брюнетка в дуже короткій сукні замалим не повисла в нього на шиї й цьомкнула. Він устиг сунути мені в руку візитівку, перш ніж дівчина потягла його до натовпу. Я допила шампанське в кутку, поруч з фотографією оголеного чоловіка на закинутому заводі.Додому повернулася в глибокій задумі. Раніше б я не наважилася викинути такого коника. Отак довіритися незнайомцеві, який до того ж знався із таємним орденом. Немислима поведінка, як для мене. Удома вже був Натан. Він читав у фотелі і видався мені особливо байдужим — заледве глянув у мій бік.

— Він сказав, щоб я ні в якому разі не дізнавався змісту його казань, бо це може мені зашкодити. Він говорив так суворо й серйозно, що я більше не наполягав. Довірився йому, прийняв правила гри. Я мотнула головою — так не годиться.— Ніколи б не змогла сліпо комусь довіритися. Треба бодай убезпечитися на випадок проблем, щоб потім можна було дати той запис психотерапевту — нехай повертає мене колишню. Мій однокурсник скривився, — мовляв, навряд таке можливо.

Ну… взагалі ти цього не знаєш, бо швидко перестаєш усвідомлювати його слова, а коли виходиш із — Я питав у нього, намагався з’ясувати, що він мені казав, коли я був

— Я сам намагався заглибитися в цю тему, але то неможливо. Ці люди володіють таємницею споконвіку. Він говорив вельми серйозно, щиро.Я геть розгубилася: мені й не вірилося, й розпирало від цікавості.Я мовчки розглядала Ремі. Очевидно, він сам пройшов через великого магістра.Молода білявка в довгій чорній сукні простягнула нам тацю із петіфурами.Я почастувалась одним і продовжила розмову: — Під гіпнозом, так? І що саме він розповідає, щоб зробити із тебе нову особистість?

— Це що, жарт? — Ні, я цілком серйозно.Я пильно глянула на нього — і справді не схоже, що жартує.— І хто ж цей чоловік?Ремі знову стурбовано роззирнувся навкруги.— Великий магістр братства — таємного ордену. Він успадкував знання предків про функціонування людської психіки.Я ледь не розреготалася.— Що за маячня? Ремі зітхнув, — мовляв, що поробиш, отак воно.

присутність діяла заспокійливо. Нарешті він заговорив — тихим, виваженим голосом, що різко контрастував із галасом у галереї. — Я знаю одного чоловіка, — повільно мовив Ремі, — який може, якщо захочеш, дати тобі іншу особистість.Я на хвилю втупилася в нього.— Як то іншу особистість? Таке взагалі можливо?Він зиркнув на офіціантів, що сновигали сюди-туди, ніби пересвідчився, чи немає зайвих вух.— Він навіює нову особистість під гіпнозом. Я була спантеличена.

пробігла 110 метрів із бар’єрами і в мене паралізувало всі чотири кінцівки. Як він міг стати таким упевненим у собі, комунікабельним, харизматичним? Якесь паранормальне явище!— З тобою все добре? — захвилювався він, схопивши мене за руку.— Так-так, — збрехала я.Проте фізичний контакт, його дотик наче змусили мене скинути маску. Він подав мені тістечко петіфур і був таким уважним та доброзичливим, що після кількох фраз і кількох ковтків алкоголю я довірилася йому й розповіла про всі знегоди. Він вислухав, не перебиваючи. Я виговорилася й замовкла. Він ще довго мовчав, але сама його

Зустрівшись з однокурсником на виставці, я почувалася так, ніби щойно

Мені з подиву мову відібрало. Найсмішніше, що ззовні він, узагалі-то, не змінився. Його трансформація була внутрішньою, але настільки суттєвою, що він цілковито перемінився. Ремі Марті, що його я знала, був геть не прикметним, миршавеньким — із тих людей, яких ніхто ніколи не помічає. Хоч в універі мене всі вважали скромницею, порівняно з ним я була Тіною Тернер. Варто було комусь сказати йому бодай слово, він багровів, як буряк; а коли викладач мав необережність запитати його на семінарі, починав тремтіти і слова застрягали йому в горлі — не видавав ані звуку. Дехто співчував Ремі, дехто кепкував.

Мені шкода, але я не пам’ятаю. — Ремі Марті, — представився він, не прибираючи з лиця широкої усмішки. Ремі Марті.