Цитаты из книги «Я обіцяю тобі волю»

— Я твій шеф. Набурмосившись, він пронизав мене хмурим поглядом.

не я! Чому ж я дозволила відсунути себе на задній план? Чому послухалася й нічого не сказала? Мене принизили на очах у боса. Це саботаж, ось що це таке. Саботаж, який я сама собі влаштувала.

Насправді почувалася я паскудно. Мені було аж гидко від того, що сталося. Катель говорила холодним, владним тоном. Але ж це я була її керівницею! Це я директорка, не вона! Вона змусила мене помінятися ролями, і я нічого не вдіяла! Та й узагалі… це ж мій кабінет! Вони сиділи за моїм столом. Це вони мали перепрошувати,

Побачивши телефонну будку на набережній, я згадала, що маю зателефонувати мамі. Але у Джибуті ще було рано. Я телефонувала мамі регулярно — для мене це було радше зобов’язання, ніж бажання поспілкуватися. У нас були складні стосунки. Вона так і не призвичаїлася до мого переходу в доросле життя, і я ледь витримувала її постійні чіпляння з порадами. За будь-якої нагоди вона дорікала, що слід було послухатися поради, та картала мене за невдячність до її допомоги, якої я, взагалі-то, ніколи не просила.

ли мене. Зазвичай я довіряла тільки тим людям, що були зі мною від верті. А тут розгубилася, хоч перспектива мене вабила: один сеанс міг вирішити всі мої проблеми, покласти край усім стражданням.

Усі ці думки аж ніяк не заспокоюва

Із будинку на вулиці Лож я вийшла розгублена. Не знала, як бути. Великий магістр ніби як відмовляв мене. Чому? За словами Ремі, братство існує з давніх-давен. То чим же я не вгодила? Може, ставила забагато запитань? Ремі ж попереджав, що вони одержимі таємністю.Розпитуючи мене, Оскар Фірмен виправдовувався своїм похилим віком. Може, на схилі літ боявся братися до ризикованої справи? Чи, може, він навмисне відмовляв мене, щоб підохотити до згоди: тому, перед чиїм носом зачиняють двері, кортить їх відчинити.

— Не вірите? — мовила вона, втупившись у Шарля своїм фатальним поглядом. — Тоді скажіть їй провести нараду. Закладаюся, вона спробує ухилитися.

— Упевнений, ви перебільшуєте. — Не вірите? — мовила вона, втупившись у Шарля своїм фатальним поглядом. — Тоді скажіть їй провести нараду. Закладаюся, вона спробує ухилитися.

— Вона знає про всі проблеми. Добре бачить, де і хто схибив, але не наважується нікому дорікати. — Якщо ви маєте рацію, це велика проблема. — Ви звернули увагу, що вона не провела жодної наради? Гадаю, боїться говорити на публіку… І на кораблі стільки негараздів саме тому, що вона ніколи нічого не каже тим, хто напартачив, побоюючись їхньої реакції.