Цитаты из книги «День, що навчив мене жити»

Доводилося, звісно, боротися, інколи Джонатана охоплювала певна зневіра, та він надалі вірив, що у світі можливо геть усе, і межі собі виставляємо лише ми самі.

ми далеко не завжди здогадуємося, що те, що вважається проблемою, інколи насправді є… рішенням!

Більшість людей вважають себе зобов’язаними робити те, що завжди робили, навіть якщо це не сприяє їхньому розквіту. Вони забороняють собі прислухатися до своїх глибоких прагнень, бо переконані, що це нікуди їх не приведе. Тоді як насправді все зовсім навпаки. Наші глибокі прагнення, а не поверхові, навіяні суспільством бажання, є слідами, по яких ми маємо просуватися по шляху нашого покликання. – Слідами? – Так. Так наша душа подає нам знак через свої прагнення, щоб вивести на наш шлях. Це приглушений поклик долі…

коли період пошуку простого задоволення минає, коли наші вчинки й слова підказані нашою свідомістю, а не продиктовані одним тільки прагненням отримати від них особисту вигоду, ми почуваємося так, наче нас підносить щось… щось більше за нас. Так трапляється і тоді, коли ми знаходимо своє покликання, в якому себе реалізуємо, навіть поза своєю роботою. Ми тоді відкриваємо, що це значно перевершує все те, що може принести ефемерне вдоволення від наших прагнень.

Якщо Бог існує, то він сам захотів, щоб Єва вкусила яблуко! – У Біблії сказано, що він їй це заборонив… – Так, щоб до цього її спонукати! Збунтувавшись, Єва вчинила перший акт свободи у світі. Це не первісний гріх, а первісна свобода! – Тут ти, либонь, трохи перебільшуєш… Марджі вдавано прибрала шокованого вигляду. – Як віруюча людина може бодай на мить уявити, що Бог був нездатним створити досконалу істоту, яка безумовно виконувала б його волю? Якби він хотів, щоб Єва підкорялася, вона підкорилася б. Справді, повір: Бог хотів, щоб людина була вільною!

Що буде, якщо ти виступиш проти й нападеш на його ідею? Ти його образиш і змусиш захищати висловлену точку зору, щоб його не вважали ідіотом. Це викристалізує його позицію, і він уже не зможе змінити своєї думки. У боротьбі з його ідеєю ти її тільки зміцнив…

наш мозок має фактично три шари, кожен з них розвинений більше чи менше залежно від кожного з нас: ми маємо

мозок архаїчний, набутий від наших предків-рептилій чотириста мільйонів років тому, тобто задовго до доісторичної людини. Саме цей шар мозку забезпечує примітивні рефлекси боротьби за виживання, територіальності й агресивності. В одних людей архаїчний мозок розвиненіший за інші, вони якраз наділені здатністю діяти й реагувати. Їм загалом притаманний смак до влади, грошей, сексу… – Це – наші політики! Марджі розсміялася. – А інші шари? – поцікавився Джонатан. – Лімбічний мозок, завдяки якому ми відчуваємо емоції як свої, так і інших, і який дає нам змогу розвивати свої властивості спілкування. Він виник з появою перших ссавців, вони мали дбати про своїх малят, які були нездатними вижити без відданості дорослих. І, нарешті, неокортекс, осідок того, що можна назвати ментальним: логічне мислення, здатність концептуалізувати тощо. – Розумію… – У житті було б ідеально знайти рівновагу між цими трьома мозками, щоб урешті-решт комфортно почуватись як у діях і емоціях, так і в абстрактному мисленні.

ми всі маємо ілюзії щодо життя, які скеровують нас у тому чи тому напрямку. В глибині нашого єства свідомість знає, що йдеться не про реальність і що ми на хибному шляху. І, не прислухаючись до свого серця, ми дозволяємо ілюзіям морочити нам голову і позбавити нас справжньої свободи. Так можна стати рабом своїх ілюзій…

Боягузи дозволяють себе терзати, люди, які бояться бути не на висоті, зазнають краху, тих, що бояться бути відкинутими, таки відкидають. І коли через брак довіри хочеш усе контролювати, тож врешті не контролюєш нічого: контролюй свою дружину – вона тобі зрадить. Контролюй своїх дітей – вони збунтують. Контролюй свій народ – він влаштує революцію.