Цитаты из книг автора «Лоран Гунель»

Приближаясь к границе между жизнью и смертью, я все больше убеждаюсь, что любовь – это решение огромного количества проблем, с которыми люди сталкиваются в жизни.

цель, например сменить профессию, вас неизбежно ждут взлеты и падения. То вы верите, что все получится и новое занятие приносит радость и удовлетворение, то вдруг сомневаетесь, теряете веру, чувствуете себя ни на что не способным, боитесь перемен и неизвестности. Если в такие моменты вы останетесь один, то с большой долей вероятности забросите свое начинание. Если же среди друзей и близких есть кто-то, кто верит в вас и в ваши способности и в общении дает это почувствовать, то все сомнения и страхи исчезнут, как по волшебству. Его вера станет заразительной. Она позволит сдвинуть горы, даст силы довести до конца начатое. Когда ощущаешь поддержку, чувствуешь себя в десять раз сильнее. Но поймите меня правильно: этот человек не должен помогать или давать советы. Он должен только верить. Впрочем, вы, наверное, удивитесь, сколько великих людей обязаны своей славой чьей-то поддержке

Оскар Фірмен не дав мені універсальних ліків (за його термінологією), але я сама дійшла до тієї істини. Хай який у вас тип особистості, ваші ліки… то любов. Любіть себе, любіть інших, любіть життя, і доля вам усміхнеться.

Отож про випадок не було мови. Де ж тоді свобода волі, якщо нашим життям керує тип особистості, який ми не обираємо? Де наша свобода?

життя, себе й інших, наскільки воно прописане в ментальних чи емоційних механізмах, що активуються в мені з волі особистості й диктують почуття, реакції, рішення. Отож про випадок не було мови. Де ж тоді свобода волі, якщо нашим життям керує тип особистості, який ми не обираємо? Де наша свобода?

життя, себе й інших, наскільки воно прописане в ментальних чи емоційних механізмах, що активуються в мені з волі особистості й диктують почуття, реакції, рішення.

Досі, коли щось не клеїлося чи не задовольняло мене, я покладалася на долю, на горезвісний випадок, а інколи — на інших людей… Я ніколи не замислювалася, наскільки моє життя залежить від мого бачення… того ж таки

На зустрічі, про яку ми з Оскаром Фірменом умовилися, великий магістр мав передати мені ключ до моделі, яку я дев’ять днів палко прагнула пізнати. За ці дні я наче прожила дев’ять життів — у моєму існуванні щодня відбувалися шалені метаморфози. Досі, коли щось не клеїлося чи не задовольняло мене, я покладалася на долю, на горезвісний випадок, а інколи — на інших людей… Я ніколи не замислювалася, наскільки моє життя залежить від мого бачення… того ж таки життя, себе й інших, наскільки воно прописане в ментальних чи емоційних механізмах, що активуються в мені з волі особистості й диктують почуття, реакції, рішення.

вуличками Круа-Русс, проминула схили й вийшла до Старого Ліона. На роботі мене вже не чекали, тож часу я мала вдосталь… Я насолоджувалася теплими променями ранкового сонечка, що пестили мою шкіру, радісними криками дітей у шкільному дворику на вулиці Бландан, пахощами теплих багетів із пекарні на набережній Сен-Венсен. Переходячи міст через Сону, я милувалася рожевими, кремовими й вохристими фасадами будівель набережної Бонді, що виблискували на сонці, і базилікою Фурв’єра, що визирала з-поза них.

Урешті-решт, я дійшла висновку: байдуже, який у те бе тип особистості, життя однаково дає протилежне до того, чого ти відчайдушно прагнеш.