Цитаты из книг автора «Данте Алигьери»

Цей сонет ділиться на дві частини: у першій я вітаю та прошу про відповідь; у другій пояснюю, щодо чого потрібна відповідь. Друга частина починається рядком «В годину зоряну, іще до рана…».

оскільки я вже знався на римуванні, то насмілився скласти сонет, в якому звертався до всіх вірних Амура, просячи їх витлумачити моє видіння, і, власне, змальовуючи його. І я почав той сонет словами «Шляхетним душам я складаю шану».

І одразу почавши обмірковувати бачене, збагнув я, що видіння те мені було о четвертій над ранок, а інакше – о першій з останніх дев’яти годин ночі.

Отак, думаючи про неї, задрімав, і було мені уві сні дивовижне видиво: огнистого кольору хмару, всередині якої я розпізнав постать якогось жахного пана; а придивившись до нього, переконався я, що він навдивовижу радісний. Він по-своєму щось говорив, з чого я небагато зрозумів, запам’ятавши, зокрема, таке: «Ego dominus tuus[19]». На руках у нього начебто спала оголена особа, хоча сповита у ясно-червоний серпанок; і в ній я упізнав ту панну, що напередодні удостоїла мене свого ніжного привітання.

Коли ж від миті явлення згаданої найласкавішої мадонни збігло стільки днів, що виповнилося відтоді акурат дев’ять років, саме в останній з тих днів сталося так, що та дивовижна панна з’явилася мені вбраною в усе білісіньке, поміж двох старших за неї юних жінок. І, проходячи вулицею, вона звела очі у той бік, де я стояв переляканий; і зі своєї невимовної ласки, за яку нині нагороджена у житті вічному, привітала мене так доброзичливо, що я, здалось мені тоді, осягнув усі межі блаженства.

Осяйні небеса майже завершили дев’ятий по моєму народженні оберт, коли очі мої вперше узріли[11] преславну мадонну моєї душі, яку всі називали Беатріче[12], часом не підозрюючи, наскільки личило їй таке ім’я. А за час її життя, на ту мить, зоряне небо вже пересунулося на схід на одну з дванадцяти поділок ступеня[13], а отже, явилася вона мені на початку свого дев’ятого року, а я побачив її наприкінці мого. Вона постала вбрана у найшляхетніший багряний колір, у строях і прикрасах, гідних її ніжного віку. Тут зізнаюся, что дух життя, який має за домівку найпотаємнішу комірку нашого серця, затремтів з такою силою, що я відчув його калатання в усіх своїх жилах, і почув такі його слова: «Ессе deus fortior me, qui veniens dominabitur miсhi[14]». А тим часом дух тваринний, що міститься у високій комірці, до якої несуть свої чуття всі плотські духи[15], дивувався безмірно і, звертаючись, здебільшого, до зорових духів, мовив: «Apparuit iam beatitudo vestra[16]». А тут природний дух, що міститься там, де здійснюється наше живлення, заплакав і, плачучи, промовляв: «Heu miser, quia frequenter impeditus ero deinceps![17]» Відтак Амур опанував мою душу, яка одразу йому скорилась, а моя уява надавала йому таку силу і владу наді мною, що я мусив виконувати всі його забаганки.

Місце в книзі моєї пам’яті, до якого не міститься нічого вартого уваги, позначене заголовком: Incipit vita nova.[10] А вже під тим заголовком знаходжу я слова, які закортіло мені переписати до цієї збірочки – нехай не всі, але бодай найважливіші.

Стенания и вопли, где, как чуда

Тебя чрез область вечности отсюда, Чрез область, где услышишь ты во мгле Стенания и вопли, где, как чуда,     151 Видения умерших на земле Вторичной смерти ждут и не дождутся{5} И от мольбы бросаются к хуле.

Когда богами ложными своими Считали люди идолов. Тогда