Цитаты из книг автора «Данте Алигьери»

По написанні наведеного сонета мені видалося, що я недосить виразно змалював певні чотири особливості свого стану, тож мені закортіло розповісти також про це. Перша обставина полягає в тому, що я часто бував засмучений, коли моя уява малювала мені, до чого допровадив мене Амур. Друга ж особливість – це сила нападів кохання, які спустошували мене настільки, що в моєму житті не залишалося інших думок, окрім таких, що говорили про ту жінку. Третя обставина така, що, блідий і змучений душевними баталіями, підштовхуваний Амуром, я шукав зустрічі з тією жінкою, сподіваючись захистити себе у такий спосіб від терзань і забуваючи, чого мені оті милості коштують. Четверта річ – це те, що споглядання її не тільки не захищало мене від терзань, а ще й забирало у мене рештки життя.

Цей сонет я не ділю на частини, оскільки поділ робиться лише для того, щоб окремо виявити сенс поділених частин вірша. Відповідно, коли загальний сенс надто наочний, то й ділити його немає потреби. Щоправда, поміж слів, які висвітлюють причину написання сонета, вжито туманні вислови, а саме там, де я кажу, що Амур убиває всіх моїх духів і тільки духи зору лишаються живими, але далеко від свого інструменту. Але цей туман роз’яснювати марно тим, хто не звідав такого Кохання.

покинувши його, я повернув до кімнати сліз, де, плачучи і ледь живий з сорому, казав сам до себе: «Якби та панна знала про мій стан, вона, либонь, не кпила б з мене, а, скоріше, перейнялася б милосердним співчуттям». І отак плачучи, я замислив скомпонувати вірша, в якому, звертаючись до неї, пояснив би причину моєї переміни і сказав би, я знаю, що причина та нікому не була відома, і, звісно, коли була б відома, іншим зробилося би шкода мене. І мені хотілося, щоб якимсь дивом рядки вірша досягли її слуху. Отак написав я сонет

Отож я, наміряючись потішити свого приятеля, вирішив догодити молодій та її товариству. І щойно зважившись, я відчув дивний трепет у своїх грудях, з лівого боку, який одразу перекинувся на все тіло. Через те я мусив прихилитись до настінного малювання, що тяглося кругом усієї зали, і, боячись, щоб інші не зауважили мого трепету, звів я очі і, глянувши на дам, уздрів серед них незрівнянну Беатріче.

думках моїх – Кохання лиш одне.

кожна з цих дум оволодівала мною, що, разом, вони тримали мене на роздоріжжі, як усякого, хто не знає, яким шляхом податися, бо хоче йти, але не знає – у який бік. А коли я шукав спільного шляху, тобто такого, який усіх би їх узгодив, шлях той робився мені ворожим, і мусив я викликати П’єту (Милосердя), щоб віддавати себе в її руки.

Після змальованого вище видіння, коли вже склав я оті рядки за велінням Амура, обсіли мене розмаїті думки, усі причепливі і настирливі, але чотири з яких здавалися мені найбільш необорними. Одна з них була така: добрим є панування Амура, бо воно відвертає вірних йому від недобрих справ. Друга була така: ні, недобрим є панування Амура, бо що більше віри йме йому вірний, то важчі й болісніші випробування йому випадають.

на це він мені відповів: «Нашій Беатріче хтось доніс, буцімто донна, яку я назвав тобі на шляху зітхань, дістала від тебе якоїсь кривди. І тому найшляхетніша, ворожа всякій кривді, не удостоїла тебе привітання, остерігаючись і собі наразитись на кривду. А що їй, можливо, уже віддавна почасти відома твоя таємниця, то, я радив би тобі скласти кілька віршів, у яких ти розповіси про мою над тобою владу, яку я маю завдяки їй, і про те, як ти належав їй від дитячих літ.

Тепер, повертаючись до справи, скажу, відмова в тому найвищому блаженстві завдала мені такого болю, що я втік від людей, і, усамітнившись, зрошував землю прегіркими слізьми. А як не стало й сліз, подався я до своєї оселі, де ніхто не почув би, як я побиваюсь. І там, благаючи милосердя благородної панни і кажучи: «Амуре, допоможи вірному твоєму», я заснув у сльозах, як покаране дитя.

Скажу, коли – десь її уздрівши – я сподівався на її жаданий привіт, тоді не лишалось у мене на світі ворогів, а, навпаки, мене охоплював огонь милосердя, полум’яніючи яким, я дарував усякому кривдникові своєму; і коли б мене хто просив тоді про щось, відповідь моя була б «Любов!», з видом смиренним.