Цитаты из книг автора «Данте Алигьери»

вмить; Як десь іде, за нею всяк спішить

своїх очах вона несе Кохання,— На кого гляне, всі блаженні вмить; Як десь іде, за нею всяк спішить, Тріпоче серце від її вітання.

Перлиста шкіра і усі щедроти, які узять могла краса жіночна в природи, котра за мірило точне бере мадонну, Господа творіння. Зіниці випромінюють струміння любові чистої, яке вражає зухвальця, що у вічі зазирає тій, погляд котрої несе прозріння: то зачарований її лицем

Перлиста шкіра і усі щедроти, які узять могла краса жіночна в природи, котра за мірило точне бере мадонну, Господа творіння. Зіниці випромінюють струміння любові чистої, яке вражає зухвальця, що у вічі зазирає тій, погляд котрої несе прозріння: то зачарований її лицем Амур нагородив її вінцем.

Тоді я сказав їм: «Мадонни, сенсом кохання мого була привітність до мене цієї жінки, в чому полягало, як ви можете зрозуміти, моє блаженство, як у звершенні всіх моїх прагнень. Та коли вона зволила відмовити мені в цьому, пан мій, Амур, милістю своєю, визначив мені блаженством те, в чому не може бути мені відмовлено.»

По написанні наведеного сонета мені видалося, що я недосить виразно змалював певні чотири особливості свого стану, тож мені закортіло розповісти також про це. Перша обставина полягає в тому, що я часто бував засмучений, коли моя уява малювала мені, до чого допровадив мене Амур. Друга ж особливість – це сила нападів кохання, які спустошували мене настільки, що в моєму житті не залишалося інших думок, окрім таких, що говорили про ту жінку. Третя обставина така, що, блідий і змучений душевними баталіями, підштовхуваний Амуром, я шукав зустрічі з тією жінкою, сподіваючись захистити себе у такий спосіб від терзань і забуваючи, чого мені оті милості коштують. Четверта річ – це те, що споглядання її не тільки не захищало мене від терзань, а ще й забирало у мене рештки життя.

Цей сонет я не ділю на частини, оскільки поділ робиться лише для того, щоб окремо виявити сенс поділених частин вірша. Відповідно, коли загальний сенс надто наочний, то й ділити його немає потреби. Щоправда, поміж слів, які висвітлюють причину написання сонета, вжито туманні вислови, а саме там, де я кажу, що Амур убиває всіх моїх духів і тільки духи зору лишаються живими, але далеко від свого інструменту. Але цей туман роз’яснювати марно тим, хто не звідав такого Кохання.

покинувши його, я повернув до кімнати сліз, де, плачучи і ледь живий з сорому, казав сам до себе: «Якби та панна знала про мій стан, вона, либонь, не кпила б з мене, а, скоріше, перейнялася б милосердним співчуттям». І отак плачучи, я замислив скомпонувати вірша, в якому, звертаючись до неї, пояснив би причину моєї переміни і сказав би, я знаю, що причина та нікому не була відома, і, звісно, коли була б відома, іншим зробилося би шкода мене. І мені хотілося, щоб якимсь дивом рядки вірша досягли її слуху. Отак написав я сонет

Отож я, наміряючись потішити свого приятеля, вирішив догодити молодій та її товариству. І щойно зважившись, я відчув дивний трепет у своїх грудях, з лівого боку, який одразу перекинувся на все тіло. Через те я мусив прихилитись до настінного малювання, що тяглося кругом усієї зали, і, боячись, щоб інші не зауважили мого трепету, звів я очі і, глянувши на дам, уздрів серед них незрівнянну Беатріче.

думках моїх – Кохання лиш одне.