Цитаты из книг автора «Данте Алигьери»

тому, перш ніж віддати сонет замовникові, я склав дві строфи канцони – одну справді для нього, а другу для себе, хоч і та, і та, якщо не придивлятися, здаються писаними для однієї особи. А хто пильно розгляне, той побачить, що висловлюються різні особи: один не називає небіжчицю своєю панною, а другий саме так її іменує.

Коли ж хто став би дорікати мені[50] за те, що я не наводжу тут слів, які йдуть за тими, вже згаданими, то на виправдання своє зазначу, що від самого початку мав я намір писати не інакше, як мовою народною, а оскільки за тими згаданими словами й далі все було латиною, я порушив би власний задум, навівши тут решту.

Це одна причина; та коли поміркувати глибше і проникливіше, то вона сама й була втіленням цього числа; так я пояснюю подібність: число три є корінь дев’яти, бо без жодного іншого числа, саме собою, творить дев’ять – як наочно бачимо, тричі по три дає дев’ять. А коли три саме собою творить дев’ять, а Творець див сам собою є трійцею, себто Отець, Син і Дух Святий, які є три й один, тій мадонні число дев’ять товаришувало на знак того, що вона була дев’ятьма, тобто дивом, коріння якого знаходимо в дивній Трійці.

число те було їй таке дружнє тому, імовірно, що, за Птолемеєм і за християнською істиною, існує дев’ять небес, які рухаються, і, на спільну думку астрологів, діють на Землю сукупно, в єдності своїй, тому число те було їй дружнє на знак того, що на мить її народження всі дев’ять рухливих небес перебували у найдовершенішому єднанні.

Скажу я так, що, за численням арабським[49], шляхетна душа її відійшла о першій годині дев’ятого дня місяця; а за літочисленням сирійським, вона одійшла дев’ятого місяця року, бо перший місяць там тісрин, який відповідає нашому жовтню. А за нашим зчисленням, вона відійшла того року нашого літочислення – тобто року Господнього, – в якому найдовершеніше число було дев’ять разів узято в тому сторіччі, в якому явилась вона на цей світ; а була вона з християн XIII століття.

Проте, з огляду на багаторазово згадане у попередніх розділах число дев’ять, слід визнати, що не без підстави у відході її це число теж посіло нібито значне місце; тож тут варто оповісти певні речі, як видається, пов’язані зі справою. Отже, я скажу спершу, яке місце посідало це число в її відході, а потім уточню, чому воно було їй таке дружнє.

складав ще цю канцону і саме закінчив вищенаведену строфу, коли Господь Справедливості покликав найшляхетнішу славити його під корогву благословенної цариці, Діви Марії, чиє ім’я було у превеликій пошані у висловах блаженної Беатріче. Можливо, правильно було б тут розповісти про її відхід від нас, однак я не маю наміру цього робити з трьох причин: по-перше, така розповідь не відповідала б цілям, які ставить перед собою ця збірочка і які викладені у вступі; по-друге, навіть якби того вимагали цілі даного твору, мені б забракло належних слів для гідного змалювання того, що сталося; по-третє, якби навіть не перша і не друга перепона, негоже було б мені про це розповідати, бо, розповідаючи, я ніби сам себе вихваляв би, а це вкрай ганебно для того, хто так чинить; і тому я полишаю розповідь іншому свідкові.

Та найшляхетніша панна, про яку говорилося в попередніх розділах, зажила такої ласки між людей, що коли йшла вулицею, вони збігалися, щоб помилуватись на неї; і щоразу дивна радість поймала моє серце. А коли вона наближалась до кого-небудь, серце тієї людини сповнювалось такою великою пошаною, що особа не сміла звести на неї очей, ані відповісти на її привітання. Чимало з тих, хто зазнали цього відчуття, могли б мені бути в цьому за свідків перед тими, хто цього не знав і не йме віри.

Аби з’ясувати справу, оскільки зараз саме час це зробити, згадаймо, перш за все, що в давнину оспівували кохання простою мовою – більш за те, кохання оспівувалось латиною. Я маю на увазі, у нас, в Італії; та, можливо, також у інших народів, як, скажімо, в тій-таки Греції, не народні піснярі, а вчені-версифікатори цим займалися.

Тут, може, засумнівається особа, гідна вимагати роз’яснень на свої сумніви. А сумніви можливі щодо моїх висловлювань про Амура, з яких можна б вивести, буцімто він є річчю в собі, не лише як розумове втілення любові, але також – як тілесне її втілення. Але, хоч такий висновок видається правдивим, насправді він хибний, бо Амур є не субстанцією, як такою, а лише субстанційованим станом.