Цитаты из книг автора «Данте Алигьери»

Проте, з огляду на багаторазово згадане у попередніх розділах число дев’ять, слід визнати, що не без підстави у відході її це число теж посіло нібито значне місце; тож тут варто оповісти певні речі, як видається, пов’язані зі справою. Отже, я скажу спершу, яке місце посідало це число в її відході, а потім уточню, чому воно було їй таке дружнє.

складав ще цю канцону і саме закінчив вищенаведену строфу, коли Господь Справедливості покликав найшляхетнішу славити його під корогву благословенної цариці, Діви Марії, чиє ім’я було у превеликій пошані у висловах блаженної Беатріче. Можливо, правильно було б тут розповісти про її відхід від нас, однак я не маю наміру цього робити з трьох причин: по-перше, така розповідь не відповідала б цілям, які ставить перед собою ця збірочка і які викладені у вступі; по-друге, навіть якби того вимагали цілі даного твору, мені б забракло належних слів для гідного змалювання того, що сталося; по-третє, якби навіть не перша і не друга перепона, негоже було б мені про це розповідати, бо, розповідаючи, я ніби сам себе вихваляв би, а це вкрай ганебно для того, хто так чинить; і тому я полишаю розповідь іншому свідкові.

Та найшляхетніша панна, про яку говорилося в попередніх розділах, зажила такої ласки між людей, що коли йшла вулицею, вони збігалися, щоб помилуватись на неї; і щоразу дивна радість поймала моє серце. А коли вона наближалась до кого-небудь, серце тієї людини сповнювалось такою великою пошаною, що особа не сміла звести на неї очей, ані відповісти на її привітання. Чимало з тих, хто зазнали цього відчуття, могли б мені бути в цьому за свідків перед тими, хто цього не знав і не йме віри.

Аби з’ясувати справу, оскільки зараз саме час це зробити, згадаймо, перш за все, що в давнину оспівували кохання простою мовою – більш за те, кохання оспівувалось латиною. Я маю на увазі, у нас, в Італії; та, можливо, також у інших народів, як, скажімо, в тій-таки Греції, не народні піснярі, а вчені-версифікатори цим займалися.

Тут, може, засумнівається особа, гідна вимагати роз’яснень на свої сумніви. А сумніви можливі щодо моїх висловлювань про Амура, з яких можна б вивести, буцімто він є річчю в собі, не лише як розумове втілення любові, але також – як тілесне її втілення. Але, хоч такий висновок видається правдивим, насправді він хибний, бо Амур є не субстанцією, як такою, а лише субстанційованим станом.

трохи згодом по словах, що серце сказало мені мовою кохання, я побачив, що наближається до мене одна шляхетна донна, яка славилася своєю вродою і колись була дамою першого мого приятеля[34]. Ім’я вона мала Джованна, але, треба думати, через її вроду, називалася іменем весни – Примавера. А слідом за нею, побачив я, іде дивовижна Беатріче.

коли я побачив, що здійснено всі жалобні обряди, які зазвичай чинять над тілами померлих, то здалося мені, я повернувся до своєї оселі і нібито став дивитись у небо; і так розгулялась моя уява, що я, плачучи, почав вигукувати: «Ой, найпрекрасніша душе, блаженний той, хто бачить тебе!»

уявляв собі, наче дивлюся на небо, і мені здавалося, що я бачу у високості силу-силенну янголів, які поверталися звідкілясь, маючи перед собою білосніжку хмаринку. І мені здавалося, янголи врочисто співають, а слова я зміг розібрати лише такі: «Osanna іn excelsis[32]», а решту не розчув.

За лічені дні по тому частина мого тіла знерухоміла через болісну недугу, і дев’ять днів поспіль терпів я прегірку муку, яка допровадила мене до такої кволості, що я подобним став до тих спаралізованих. А на дев’ятий день, коли біль зробився майже нестерпний, спало мені на думку дещо про мою панну.

Минуло по тому не так багато днів, коли – з волі Преславного Господа, який не відвів смерті від себе – родитель того дива[31], яке втілене було в найшляхетнішій Беатріче, пішов з цього світу, воістину приєднавшись до вічної слави.