Цитаты из книг автора «Данте Алигьери»

37 Я шел вперед, и вдруг навстречу мне Явился барс, покрытый пестрой кожей И с пятнами на выгнутой спине.     40 Я, как врасплох застигнутый прохожий, Смотрю: с меня он не спускает глаз С решимостью, на вызов мне похожей,     43 И заграждает путь, на нем ложась, Так что я думать стал об отступленье.

13 Пустыня предо мной была кругом, Где ужасом невольным сердце сжалось. Я увидал перед собой потом     16 Подножие горы. Она являлась В лучах светила радостного дня И светом солнца сверху позлащалась,

А вы – у вас сто идолов всегда

4 Я – правосудье высшего Творца, Могущества и мудрости созданье, Творение Небесного Отца,     7 Воздвигнутое раньше мирозданья. Передо мной – прошел столетий след, Удел мой – вечность, вечность наказанья,     10 За мной ни для кого надежды нет!»

Цей сонет має три частини: в першій я кажу, серед яких людей ця панна здавалася чудовнішою; у другій кажу, яким благотворним бувало її товариство; у третій кажу, як дивовижно позначувалась – і не тільки на жінках – не лише її присутність, але навіть згадка про неї. Друга частина починається словами «а ті в гурті…», а третя – рядком «Краса її невинністю уроча…».

Достойності її вбирають очі, коли мадонна серед інших дам; а ті в гурті привітностей охочім, щасливі поряд з нею бути там.

По написанні цього сонета мені було дивне видіння, в якому я споглядав таке, що схилило мене не писати про ту благословенну, аж доки я зможу гідно розповісти про неї.Для досягнення цього, я вчуся, скільки сил моїх, і вона про те воістину знає. Тож, коли тільки з ласки того, для кого живе усе суще, життя моє протриває іще кілька років, я сподіваюся сказати про неї так, як ніколи ще ні про кого не говорилося

Сонет же, який я склав тоді, починається словами «Найвищу із рухомих сфер…[54]» і має п’ять частин. У першій я кажу, куди лине мій дух, показуючи, що він підноситься зітханням; у другій пояснюю, чому він лине горі, тобто – хто його туди спрямовує.

Отже, через якийсь час, згадуючи в якомусь затишному місці минулі дні, вдався я в такі смутні роздуми, що відбились на моєму вигляді жахливим пригніченням. Усвідомивши це, я звів очі, щоб поглянути, чи на мене ніхто не дивиться, і побачив шляхетну даму, молоду і дуже вродливу, яка гляділа на мене з вікна[52] з таким співчуттям, що, здавалося, вся жалість світу втілилася в ній.

Вона мені згадалась, – донна мила. Її Господь за палкість молитов На небо взяв, де свій святий покров Над всесвітом Марія простелила.