5
__12QP3488864__352LF17893__
__ ОЦІНКА ОБСТАНОВКИ __
__350LJFRRRAQ__PLEASE WAIT__0684HFDJOL45JKGFGV__JLO19__
__критичні ушкодження покровів__
__DHMNF__093VFUOLJ6859__ TARGETING SYSTEM CHECK__YJLKKNB7FCFRRH__JK685665HJK__ TARGETING SYSTEM OFFLINE__EUL68590__684KJHGFGFD665__HJKJGFDFHKHVF52R__
__ критичні показники біотелеметрії __
__45JKGFGV__JLO194HFDJKJGFDFH__0684HFDJOL__45JKGFGV7FCFRRHJK6__
__ДИРЕКТИВИ СКАФАНДРА__
__L45JKGFGV__JLO19__8UFD__FATAL ERROR__SDSQWW5__12QP3488864__352LF__
__ СТАТУС СИСТЕМИ __
__VFUOLJ68__7FCFRRHJK68590__90__684__
__ некроз нановолокна __
__DHMNF__093V65__HJKJGFDFHKHVF52R__
__БЕКАП ДАНИХ__
__GFD665__HJKJGFDFHKHVF52R__88864__352LF1789388864__352LF17893FD665__HJKJGFDFHKHVF52R__ВІДМОВА__GV__JLO194HFDJKJGFDFH FDJOL45__ВІДМОВА__19__8UFDS__SYSTEM STANDBY__ 9388864__352LF17893__
__ПОСЛІДОВНІСТЬ РЕПЛІКАЦІЇ__
__FD665DSQWW5__FDJOL45JK__ TARGETING SYSTEM ERROR__352LF17893FD665__HJKJGF__8UFDSDSQWW5__12QP3488864__ ПОСЛІДОВНІСТЬ ЗАВАНТАЖЕННЯ__88864__352LF1789388864684KJHGFGFD665__HJK__УВАГА УВАГА__684KJHGFGFD665__HJKJGHKHVF52R__YJLKKNB7FCFRRH__JK6859__068423UJHG__QQHBB4GFFG__
__ СИСТЕМА НЕАКТИВНА __
…
Барвисті кислотно-ядучі масиви інформації скажено носились перед Олиним взором якусь мить. А тоді раптом згасли, розтанули, лишивши по собі ті самі жовтогарячі прицільні марки, віртуальний горизонт, аморфну цифрову шкалу, двійко діаграм і ще маленький аскетичний напис такого ж кольору:
ОПТИМІЗАЦІЯ ФУНКЦІОНАЛУ…
– Fire, walk with me! – істерично верескнула десантниця і якось зловісно загиготала. – Ну, як ви там, га?
Оля лиш розгублено кавкнула, ковтнувши слину.
– Я жартую-жартую… – Єва засміялась ізнов, уже не так божевільно. – Показники в нормі, все окей.
Але Оля її не слухала – вона лише розгублено озирала картинку з дисплейного забрала… Це було щось дивовижне, нереальне, неземне. Єва (тобто Оля) немовби пливла крізь в’язку мутну воду чи талий лід – простір дрижав і колихався перед лицем, рвався, лип до сенсорів шолома тонкими невагомими клаптями, рвався ще дужче, танув, хвилювався, видувався, зеленів і тьмянів, синів і скнів, тріскався, переливався і сповзав невагомими клаптями на понівечені уламки довкола. Пекельний молочний вогонь залишився позаду і ще жахтів угорі неясно, десь просто над головою, а просто перед Олею розстилалась казкова і дещо моторошна рівнина. Розміри її були неясні, бо вже за кілька кроків від Олі все застилала важка тріпотлива каламуть. Але спереду все ж виднілись якісь тоненькі дуги, зигзаги, решітки – уламки понищених конструкцій, що аж чорніли в каламутному зеленому мареві… І Єва (тобто Оля) летіла на них.
АКТИВАЦІЯ гравітаційних наколінників…
Корекція траєкторії…
Віртуальний горизонт смикнувся і поплив униз, а одна з прицільних марок видовжилась, розтяглася в пологу дугу – кінчик її коротко мигав, приліпившись до ребра якогось вугільно-чорного куба. Швидкість падіння зменшилась, і Оля полетіла по віртуальній дузі вперед, туди, де мигала марка, ноги її виструнчились, руки розправились, і вона летіла, немовби розрізаючи тілом мутну воду чи плавлячи талий лід…
УВАГА, ТЕРМІЧНА НЕБЕЗПЕКА
Швидкість регенерації наноагентів недостатня…
– Яка тут температура? – спитала ошелешена Оля.
– Близько тисячі кельвінів.
– Скільки??
– Але вона не… – Єва шумно видихнула. – Прикол у тому, що щільність войди сильно неоднорідна. Бачите отой іній?
– Що?…
– Іній.
Олин погляд сам собою сфокусувався на одній із випуклих граней вугільного куба, до якого вона летіла, картинка збільшилась, і вона вгледіла, що поверхню того куба устилають якісь чудернацькі кристалічні нарости – дійсно вельми подібні на іній… лише гігантський і різнобарвний.
– Це осад енергену, – пояснила сержант. – І краще б нам до нього не торкатись, бо він і правда пекельно гарячий…
Оля розгледіла отой різнобарвний іній і на інших покручах-уламках.
– Але нам його, на жаль, не оминути… бо ним тут устелено геть усе, – немов додумала десантниця Олину думку.
– А не можна…?
Оля зиркнула на чорне провалля внизу…
– Не можна, – відрізала десантниця. – Така-сяка гравітація тут ще не остаточно здохла… І нам доведеться від чогось відштовхнутись. Не переймайтесь, у мене все…
Марка налетіла на Олю, і Єва стрімко розвернула її тіло в польоті… Мить, і вона відштовхнулась від ребра куба, ковзнувши підошвами по крихкому інію…
ТЕРМІЧНИЙ ОПІК!
Відновлення структури нанодерми…
Синхронізація…
– …під контролем, – докінчила Єва.
Тепер вони летіли вгору між чорних безформних покручів.
– Так тихо… – шепнула Оля, немов сама до себе.
– Бо я вимкнула емулятори скафандра, – озвалась Єва. – Нічого суттєвого ви тут не почуєте, якщо коротко – усе рипить, тріщить і пашить…
– Це ж… сектор General Biology?
– Шматок сектора. Патока розірвала його заледве не навпіл.
Олі згадався бризкіт купалень, оголені тіла, пахощі середземноморського літа…
– Як ви думаєте, тут хтось іще міг вижити? – спитала вона в десантниці.
– А біс його знає… – байдуже одповіла та. – Навряд.
Вона раптом стала ногами на якусь тоненьку пологу рею і швидко, немов акробатка, побігла по ній угору, ледь розставивши руки для рівноваги…
НЕБЕЗПЕКА!
НЕБЕЗПЕКА!
ЗАРЯД – 63%
Заряду вторинних батарей НЕДОСТАТНЬО
Далі почалося щось узагалі фантастичне. Єва (чи то пак Оля) пружно відстрибнула вбік і полетіла до якоїсь брили…
Граві-наколінники АКТИВНІ
…перевернулась через голову і відштовхнулась уже від тої брили.
РІЗКА ВТРАТА ЗАРЯДУ
Оптимізація живлення…
Далі вона ухопилась за якийсь ребристий виступ однією рукою, підтягнулась, відштовхнулась іще…
Оце так пластика, оце так гнучкість, координація!.. А Оля-бо думала, що володіє всіма можливостями свого модифікованого корпорацією тіла… Що таке її оті ледь не щоденні гімнастичні забавки в порівнянні з оцими викрутасами!..
Встановлення шифрованого з’єднання…
Моніторинг прийому…
Діагностика…
Із потоку даних виплила нова іконка, і Оля почула різкуватий оклик Кайла:
– Мартінес, біс тебе забери!..
– Я тут, сер! – одгукнулась десантниця. – Ми обидві тут…
– Олю, ви як?
– Нормально, сер… Кайле, – Оля задумливо поморщилась. – Слухайте, що в дідька відбувається?…
– Не зараз, потім, – різко одрізав він. – Я вже поруч із вами, зовсім поруч… Тут… Та ну не матір твою… Мартінес!
У цю хвилю щось відбулось. Мартінес тільки-но відштовхнулась від чергової опори і стрімко полетіла геть в інший бік, ударилась спиною об щось, тоді головою… ОЛИНОЮ спиною і ОЛИНОЮ головою!.. Індикація знов поплила, скаламутилась у товщі води і талого льоду.
ГРАВІТАЦІЯ НЕСТАБІЛЬНА
Налаштування наколінників…
Заряд – 42%
– Чорт… розгерметизація, – пирхнула Мартінес. – Ця бляшанка урешті тріснула! Та що за напасть?…
Вона нарешті вловила потрібний ритм і почала чіплятись за виступи, тим самим коректуючи свій карколомний політ крізь пруття та штирі… Проте її (тобто Олю) стрімко кудись несло!
– Ти летиш на цунамі! – гримнув Кайл.
– Я бачу, сер, – одгукнулась Мартінес.
По забралу пропливли якісь схеми і мапи, незрозумілі позначки…
– О, отут! – верескнула вона. – Спробую вскочити до венули, тутечки є кластер…
– Добре, я вас веду, виконуй.
Сержант різко розвернулась і шмигнула в плетиво понівеченого пруття, чи що то воно таке було… Вона шмигала між уламків подібно до граційної рибини чи вертливої змії, скручувалась, звивалася, пролазила в такі вузькі отвори, що годі й мріяти, ухилялась од кристаликів лиховісного інію…
Мутно-зелений, водяний і льодяний світ тільки й мотався перед Олиним взором уперемішку з пульсуючою індикацією, і вона врешті перестала щось у ньому розрізняти, окрім коротких полисків штучної мускулатури на своєму скафандрі – малинових, янтарних, голубих…
Ну чиста тобі люмінесцентна риба!..
Серед мертвої талої води.
6
Венулами в просторіччі йменувались численні канали, секції та перемички між шинами гомеостазу корабля. Зазвичай вони мали подвійне або й потрійне призначення – всередині каналу з однієї секції судна до іншої безперервним щільним потоком транспортувались електроліти і мулька, живильні суміші біогелю та концентрована бурда корозійної пасти яких тільки хочеш марок, відпрацьована органіка, фризи, утилітарний туман сервісних мотів і мутна димка імунних систем… А по напівпрозорих стінках каналу в цей же час в одному й іншому напрямі у мільйони, мільярди, секстильйони разів швидше проносились то більш насичені, то ледь тьмяніші зірниці інформаційного трафіку.
А до того всього оцей самий канал ще й міг мати власну моторику, його волокна могли скорочуватись і, як наслідок, канал, скажімо, міняв своє розташування в просторі – відривався від одного системного вузла і присмоктувався до іншого або скручувався і різко випрямлявся, мов батіг, несучись вертлявою п’явкою до місця розгерметизації, зони вірусного ураження або чого завгодно…
Про те все Олі колись детально й розлого повідав Макс, але ті його лекції стосувались в основному венульної системи «Руанди», а там подібні канальці були заледве не мікроскопічні – зате чисельні і сильно розгалужені. Поміж іншого така їх конструкція мала й оборонне призначення – у разі відмови бар’єрів або чого подібного канальці гомеостазу могли миттєво кристалізуватись, утворюючи під обшивкою такий собі додатковий динамічний шар броні…
Але то на «Руанді», а от як на «Independence»?…
Чи є тут настільки великі венули, аби Мартінес (тобто Оля) могла б у них «вскочити»?
У всякому – либонь же десантниця знала, що робить…
Вона (тобто Оля, якою вона нині керувала) продиралась крізь нагромадження вугільно-чорних, обсипаних смертоносним інієм штирів досить-таки довго… Але потік, що увесь цей час тягнув її назад, начебто поступово ослаб – вона стала рухатись швидше. Швидше і швидше, швидше…
Корекція траєкторії…
Швидше…
ЗАРЯД – 23%
Швидше…
Нейронний тракт НЕСТАБІЛЬНИЙ
Швидше…
Частковий збій реплікації…
Іній і тала вода…
Шубовсть!
7
Калібрування рецепторів нановолокна…
Бридотний зелений спектр одразу якось помутнів і просвітлів – картинка стала скоріше сіро-зеленою, у неясних веселкових зблисках. Оля відчула, що остаточно спинилась, і роззирнулась довкруги.
Синхронізація систем…
Накопичення заряду батарей…
ЗАРЯД – 29%
Вона зиркнула на зблиски і все втямила.
Інформаційний потік.
Вони у венулі.
Виявлено масив органіки…
Асиміляція…
Ага, потоки мультику, біогелю чи чого такого…
На кшталт невагомої піни навкруг…
І Єва живить ними Олин скафандр.
ЗАРЯД – 29%
Але тепер Оля втямила, що вона аж ніяк не спинилась, вона рухається, може, навіть швидше, ніж до того, мчить широчезним каналом венули бозна й куди…
Невагома пузириста піна…
Малинові та ціанові полиски інформаційного трафіку…
Тиша…
– Єво, позаду!..
Оля неначе тільки-но почула хриплий окрик лейтенанта, а Мартінес уже гнучко розвернулась і зиркала позад себе… тобто – позад Олі… тобто… Словом!..
Словом – за ними неслось страшне…
Звивиста перламутрова нитка пекельного молока, розпашіла смужка вивільненого енергену, – словом, оте, що Мартінес недавно називала язичком, філаментом патоки, неслось за ними по каналу з неймовірною швидкістю, видовжувалось і тоншало, і тріпотіло в потоці біоти, немовби з усіх сил намагаючись лизнути Євині (чи то пак Олині) підошви!..
Мить… і воно виструнчилось вперед, бозна й куди вперед!..
Оля ще не встигла нічого втямити, а Єва вже блискавично ухилилась від нього, відкинувши Олину голову й торс назад, нахиливши все тіло вбік…
А філамент дрижав перед нею молочно-перламутровою ниткою, і знов потягся до неї, і…
Єва знов ухилилась. Вона повела вправо і немовби сама звилась навкруг філамента, одним філігранним рухом перекинувши все Олине тіло до протилежної стінки венули…
Філамент звивався навкруг Олі, а Оля навкруг нього, ухиляючись, і це було схоже на якийсь навіжений танець у тісному каналі венули, що все тоншала і нищилась під ударами молочно-перламутрового батога, батіг все бив і бив, а Єва звивалась із неймовірною пластикою і грацією, і кружляла довкола нього, ухиляючись од ударів, а він все бив і бив по ній і по стінах, і ті стіни репались і відмирали під його ударами, інформаційний потік на них зотлівав…
– Єво, спереду кластер!.. – донісся з динаміків шолома окрик лейтенанта.
– Бачу, сер, – на диво спокійно одгукнулась сержант.
– Лишень устигни…
– Прийнято.
– Ну ж бо!..
Якась пухирчата м’якоть, вузли і пульсація…
– Ні, не туди!..
Нитка щезла, мигнула десь позаду і згасла.
А Оля летіла-пливла по такому ж тунелю, лише вужчому, і трафік по його стінках нісся якийсь більш тьмяний…
– Мартінес, у мене для тебе дві новини – хороша й погана, з якої почати?
Лейтенант мовив те абсолютно нейтрально, але Оля інтуїтивно зрозуміла, що, мабуть, за якимось неписаним військовим звичаєм той нейтральний тон мав лише підкреслювати катастрофічність ситуації…
– Почніть із хорошої, – точно таким же тоном попросила Мартінес.
– У кінці цього каналу – вихід, він обривається відкритим космосом.
– Яка ж погана?
– У ньому тромб.
Мартінес помовчала.
– Це точно, сер? – спитала.
Лейтенант зітхнув.
– Завис просто над ним і сканую. Бачу вас, бачу тромб…
Сержант ще помовчала.
– Великий? – спитала.
– Нормальний.
– Чому я його не бачу? Це якась органіка?…
– Уявлення не маю.
– Скиньте мені координати.
– Уже.
Потік пришвидшився – Оля навіть бачила, як стінки венули пульсують, качаючи живильні рідини.
– Добре, буду по обста…
Граві-наколінники активні
Заряд – 81%
Потік лиш прискорювався…
– Та що за чорт?…
Граві-наколінники АКТИВНІ
– Якого?…
Єва (тобто Оля) повернулась набік, зігнула ноги в колінах, напружилась…
Кристалізація нанодерми…
Бух!..
Оля вдарилась об щось і зав’язла у чомусь скрученому, нерівному, слизькому…
Граві-наколінники АКТИВНІ
Заряд – 78%
Подалась трошки назад…
Синхронізація рецепторів нановолокна…
Налаштування зорового нерва…
Компонент I–VISION ДОСТУПНИЙ
І побачила чиюсь руку.
Тоді ногу.
Тоді голову.
Канал був забитий людськими тілами. Тіла громадились одне на одному жужмом, вплітались в огидний клубок – там кисть, там стегно, там плече, спина, пасмо волосся… Деякі у фірмових комбінезонах General Biology біло-синьо-червоно-чорних, деякі в самих їх обривках, деякі зовсім голі. Біота струменилась у кожну шпарину між тілами, стінки венули ритмічно здригались, нагнітаючи потік, але страхітливий клубок майже не рухався, хіба неспішно, ледь-ледь подавався вперед…
– Ясно, – рівно проказала Мартінес.
– А як же вони сюди…? – спитала дещо отетеріла Оля.
– Мовчки, – одгукнулась Мартінес. – Занесло з якогось кластеру, як і нас… Під час розгерметизації чи ще до того. Захлинулись.
– Мартінес… – протягнув лейтенант у динаміках. – Слухай сюди. Залишайся на місці – я зараз спущуся нижче по розлому… Спробую обвалити цей канал абощо.
– Ні, сер! – поспішно озвалась десантниця. – Це небезпечно, я… Я щось придумаю – повертайтесь краще у човник.
Чи то Олі здалося, чи голос Єви ледь-ледь задрижав. Уперше за всю їхню божевільну мандрівку.
– Та що ти тут придумаєш… – неуважно заперечив Кайл. – Стінки там пробити – не варіант, назад ти не повернеш, та і часу немає…
О проекте
О подписке
Другие проекты