Вона подивилася вслід Крістен і побачила, як та просто в дверях зіткнулася з Кайлом.

ЛУЗАМ ЛЮБИЛА ДИВИТИСЬ НА КАЙЛА, ОСОБЛИВО ОТАК КРАДЬКОМА. І в такі-от хвилини вона милувалася ним. Може, це навіть дивно – побрались вони цілу вічність тому, і бувало усяке… Сварки і примирення, клопоти – все от оце. А вона милувалася мужем, тихцем підглядала за ним, відчувала, як він її вабить. Часом у голову лізли не дуже приємні думки – їй здавалось, що просто вона в такі хвилі порівнює Кайла оцього і Кайла того, напівмутанта, що стрівся їй там унизу… Так, звичайно – тепер він красивий, порівняно з тим… Та вона відганяла цю думку. Вона говорила собі, що насправді завжди розрізняла у нім цього Кайла, що він проступав ще у тому хлопчині-мутанті, розбійнику і волоцюзі. А потім урешті казала собі, що не варто шукати причини, не варто – тебе вабить твій муж, і це класно і здорово, просто дивися на нього, милуйся собі крадькома… й не лише крадькома.

Вона й нині дивилась на нього усе ж замилувано. Середнього зросту жилавий чоловік зі скуйовдженою, як завжди, досить довгою смоляною чуприною яку прорізає таке ж, як у Крістен, бузкове пасмо. Він трошки заріс щетиною, мав ніс із горбинкою і сірі очі… Сорочка синя і потерті чорні джинси, звисає зі шворки рейнджерська зірка – він взагалі постійно виглядає трохи не по-військовому розхлябано.

І нині він зіткнувся у дверях із Крістен, і та вронила долів піцу із тарілкою.

– Чоорт!.. – протягла малеча злісно і плаксиво водночас.

– І тобі привіт, – всміхнувся Кайл.

А дрони кинулись прибирати розгардіяш.

– Зайшов до академії тебе зустріти, а ти на вулицях, – повів Кайл дещо роздратовано. – Ізнову? Чого до тебе в’ївся Коган? Він вже давно би мав тебе атестувати… Давай я завтра з ним поговорю.

– Ні, сер, я благаю, ні, – панічно замахала руками Крістен.

– Не вдома, – суворо одгукнувся Кайл.

Це він щодо «сера».

– Кайле… – видихнула Крістен. – Я сама. Окей?

Кайл наморщив чоло і вимовив рішуче, сам до себе:

– Зараз його викличу…

– Ні! – аж верескнула Крістен. – Досить! Мене і так там всі вважають приживалкою.

– Дурниці! – втрутилася Лузам.

– Нічого не дурниці, мем… ну… Тітко. Лузам. Я піду до себе, добре?

Крістен уже билася в істериці.

– Візьми ще піци, – все ж сказала Лузам.

– Я наїлась.

Дівча вибігло із кухні, ледь не збивши Кайла з ніг. Той закричав їй услід:

– Чекай!

– Та можу я побути на самоті врешті-решт! – заверещала Крістен ізгори.

Долинув звук герметизації дверей, і Кайл розгублено окинув кухню поглядом. Лузам підійшла і ніжно обняла його за плечі. І притулилася щокою до потилиці.

– Ще не звик, буває важко… – апатично констатував Кайл. – Я був… ще не готовий до такого… Оцього всього.

Лузам усміхнулась і потерлась скронею об пасмо смоляне його.

Сказала пошепки:

– Ти бачив це?

– Що?

– Пасмо. Прагне бути схожою на тебе – це так мило!

– Можливо.

– Навіть не помітив?!

– Помітив я усе.

– Але, можливо, ти правий. Усипати чортів Зауру? Засидівся він тут, я не люблю його.

– Не треба. Як сама попросить – тоді й всиплеш.

– Добре.

Кайл потяг повітря носом і всміхнувся:

– Хочу піци.

«Хутчіш налітайте, хутчіш!.. НАВІЖЕНА СУБОТА!

Щосуботи мережа ресторанів Paolo's Pizza проводить надзвичайну акцію – замовляйте одну середню або велику піцу і отримайте ще одну за ціною всього лиш 60 %! Нечувано? Так! І цього разу за акційною ціною доступні такі товари:

ПАПЕРОНІ З ТОМАТАМИ – сир моцарела, смачні папероні, томати та соус;

ПІЦА ТЕХАС – кукурудза, цибуля, грибочки, ковбаски баварські та соус;

ПІЦА НЕАПОЛЬ – анчоуси, просто анчоуси!.. також томати та соус…

Замовляйте усе, що бажаєте, в будь-яку точку Навахо, Ченду та Рехавам, а також на всі орбітальні залоги цивільного сектору (доставка цілком безкоштовна)»

ТІЄЇ НОЧІ КРІСТЕН СНИВСЯ ДИВНИЙ СОН. Ніби вони вдвох з містером Альваресом неспішно брели від Зміїних гір уламками розбитого шосе в околицях Сан-Андреас. Крістен знала ці місцини, хоч так далеко від містечка гірників іще й не забрідала. Близькість дикого забитого мутантами хребта тут відчувалась, але вві сні чогось це Крістен не лякало. Ну, нітрохи! Місцевість скрізь була сумна й понура. Безлюдне шосе засипало пісками з пустелі. Мутовані трави й колючки стирчали із тріщин в розпеченім бітумі і силіколових смолах. Містер Альварес жував пересохлу травинку й всміхався, а Крістен буцала сухе перекотиполе. І ще таке наче вони розмовляли про щось. Прокинувшись, Крістен одразу забула, про що достеменно, але щось таке чудернацьке… Про суперпозицію? Квантову фізику? Програмування? Е ні, там було щось іще… Мері-Джейн? Фрутті-кола? О так, фрутті-колу вона пам’ятала, а ще супермаркет. Старий супермаркет, що ледве виднівся з пісків. Він мав древню вивіску, ржаву, облущену. Ніби така картоплина з пістолем, іще й у капелюсі ковбойському, із застряглим у нім перекотиполем.

«…аміго-картопля!»

І там десь була фрутті-кола. О так, фрутті-кола! Супермаркет і смак фрутті-коли – оце було все, що Крістен згадала зі сну. А ще лишилась спрага і жага надудлитись негайно тої концентрованої фруктової шипучки!..

Двері спальні прокрутились і роз’їхались, і сонна Крістен вийшла в темний коридор. У самій довгій футболці із зображенням вищербленої рейнджерської зірки на грудях, боса. Вона йшла, позіхаючи, крізь синій присмерк – коридор освітлювався лише м’яким нетутешнім світлом від стіни-акваріуму з фосфоричними губками та офіурами…

Двері кухні зіяли, і звідти лилось біле світло. А ще голоси.

Таке наче місіс Альварес, неголосно:

– Вона ще вийде на зв’язок, вона розумниця. Побачиш.

Тоді чоловічий із ледве вловимим акцентом:

– Як Алан?

Містер Альварес, приглушено:

– Перестань.

Той самий з акцентом, понуро:

– Так. Вилитий Техаський Бешкетун.

Мовчанка і скрип якийсь, дзенькіт, тоді знову голос з акцентом, розбито:

– Я не хотів її туди пускати.

Крістен не витримала і обережно зазирнула на кухню. Там за столом сиділа Лузам, а навпроти – Кайл, а поміж ними, спиною до Крістен, сидів цілий китайський генерал планетарного спецназу в парадній формі з аксельбантами. Широкий, міцно збитий чоловік, коротко стрижений і посивілий. Перед трійцею висилась напівпорожня пляшка із сяючим пурпуровим віскі та келихи. Генерал ривком осушив повний келих, а Лузам поклала йому на плече свою руку…

Крістен обачливо сховалась за дверима.

КРІСТЕН ПОЛЮБЛЯЛА ШОКОЛАДНІ ПЛАСТІВЦІ З МОЛОКОМ, І ЛУЗАМ ІЗ КАЙЛОМ ЗАВШЕ РАНКАМИ СКЛАДАЛИ ЇЙ КОМПАНІЮ… Хоч Лузам те вважала «дурним їдлом». Але все ж це виглядало ідилічно – всі троє в формі, ранок, пластівці. Проте того дня Крістен снідала з Лузам – Кайла не було. Дівча, ніяковіючи за вчора, все ж спитало:

– А Кайл уже пішов?

– Години дві тому, – озвалась Лузам без усякої суворості, – повіз Вонга додому. Він ночував у нас.

Крістен врешті пригадала того Вонга. Він був у них удома раз чи два, але завжди в цивільному. Вона й не знала до ладу, хто він такий.

– Я бачила, що ви… – сказала вона Лузам і затнулась.

Потім винувато повела:

– Я вчора… Вибачте мені…

– Забудь, – махнула Лузам п’ятірнею.

– Ні, правда…

– Це дурниці.

Крістен винувато усміхнулась.

– А чого… приходив Вонг?

– Його дочка зникла. На поверхні.

– Зникла?

– Не виходить на зв’язок. Вже мала б. Названа дочка. Він вдочерив її. У них там можна ж мати хоч десяток дітвори. У нас був спільний друг – Алан. Рейнджер, що постійно працював на поверхні, в Ріно і Каліфорнії…

Лузам розсміялася.

– Відв’язний такий чувак – ти б його бачила. Він постійно вплутувався у всілякі історії. Розбишака і ідейний холостяк. Але якось захотів дитину. Всі здивувались, але з його заслугами… Усе ж дозволили. І він замовив дитинча зі своїми генами, лише дівча. Його жіноча копія. Щось плів таке, що зненавидів жінок, але дочку вже він любитиме – його бо копія. Ну так, він дійсно піклувався і любив її, аж дивно. Зважаючи на все, що він чудив до того.

– І він… помер?

– Загинув на завданні, там була одна історія… Їй років п’ять було чи й менше, Вонг узяв її до себе, у свою сім’ю.

– І вона зникла?

– Вона кмітлива дівчина, знайдеться.

Лузам про щось задумалась на хвилю. Тоді додала:

– Зої. Зої-Плакса, так її дражнили. Через те, що вона вічно плакала малою – сумувала за батьком.

«Національний Парк компоненту Навахо запрошує вас та близьких відвідати сектор Вайомінг! Заповідна природа Скелястих гір відтворена тут надзвичайно реалістично. Стрімкі водоспади і хвойні ліси, гірські ріки та гейзери, тундра, озера та луки зустрінуть вас тут. Вдихніть освіжаючі запахи лісу, туманних ущелин, ввійдіть у дощі й сніговицю, росисту траву та замети, погладьте бізона чи грізлі, навідайте світ, котрий ми, безперечно, повернемо нашим нащадкам»

КРІСТЕН РОЗМОВЛЯЛА З ІГУАНОЮ. Дивилась їй ув очі, намагаючись загіпнотизувати. Ходила по червоному піску туди-сюди, торкалася колючок і дивилася на вивітрені скелі, що тяглись в бузкове небо. Хворі трави колихалися під вітром, вечоріло. Над скелями поплив тужливий перебір струн банджо…

– Він просто знущається, – шепнула Крістен.

Ігуана позирала з валуна.

Урешті Крістен буркнула:

– Достатньо.

І пейзаж долини смерті враз розплився і розпався на буденні інтер’єри стрільбища. Коган сидів там, де й сидів – у граві-кріслі віддалік, завзято тицяв пальцями по яскравенних голомоніторах округ себе.

– Здаєшся? – спитав він, і не дивлячись на Крістен.

– Ні.

– Можу дати маленьку підказку, – промимрив знов, не дивлячись.

– Вперед, – буркнула Крістен.

– Спитай своїх опікунів.

Крістен скривилася. Знущання, не інакше. Усі вони казали так – «опікуни». Про Кайла з Лузам, ясна річ. Підкреслювали «особливе становище» Крістен в академії… І це її бісило дужче всього.

– Про що?

– Про все. Про ігуану. Про те, як встрелити її.

– І що це дасть?

– Я все сказав, – Коган врешті підняв погляд і додав: – Тепер патрулювання.

КАЙЛ СИДІВ НА КАНАПІ У ВІТАЛЬНІЙ, ПИВ МОЛОЧНИЙ КОКТЕЙЛЬ І ДИВИВСЯ «ХОДЯЧИХ МЕРЦІВ» ПО ГОЛОПРОЕКТОРУ. Він сидів у самім центрі подій, а просто перед ним і округ нього розкидалась якась запустіла, завалена сміттям та листям стародавня парковка, посеред якої помічник шерифа Граймс відстрілювався від гнилої нечисті. А позад Кайла – вітальня як вітальня, і перехід між засміченою парковкою із зомбі та вітальнею був плавний, непомітний, обривок мокрої газети за липень 2012-го року навіть прилип скраю до дивану… І Крістен кілька хвиль вивчала обривок без особливої цікавості, а тоді несміливо присіла поруч із Кайлом. Вона була в домашньому вже – у своїй улюбленій футболці, довгій, із зорею, і джинсах – давно вже повернулася із чергування.

– Пробачте за ту сцену, – ніяково промимрила вона собі під ніс.

Та Кайл не відривався від жахливого видовиська і на ту репліку лишень повів бровою… Відразлива зомбі-жінка нахилилася впритул до Крістен, намагаючись обійти помічника шерифа ззаду. Кайл із задоволенням відсьорбнув коктейлю.

– Я серйозно, – приглушено мовила Крістен.

На те Кайл, не відриваючись від споглядання стрілянини, лише легенько поплескав дівча по коліну.

– Мені потрібна ваша допомога, – приречено зітхнула Крістен.

Кайл кивнув.