Цитаты из книги «Людина в пошуках справжнього сенсу. Психолог у концтаборі»

Тої миті я ясно усвідомив той факт, що жодне сновидіння, яким би жахливим не було, не могло бути гіршим за реальність табору, де ми перебували, до якої я мало його не повернув.

Апатія, вигоряння емоцій і нестерпна байдужість були симптомами, що виникали під час другої стадії психологічних реакцій в’язня і врешті робили його нечутливим до щоденних та щогодинних фізичних знущань. Завдяки цій нечутливості в’язень невдовзі оточував себе дуже необхідною захисною шкаралупою.

Якщо б зараз нас запитали, чи мав рацію Достоєвський, який називав людину істотою, яка може пристосуватися до всього, ми б відповіли: «Так, людина може звикнути до всього, але не питайте нас як».

Вінець досвіду людини, що повернулася додому, — це дивовижне відчуття, що після всього вистражданого їй уже нема чого боятися, окрім свого Бога.

Ми мусили перестати розпитувати про сенс життя, а натомість думати про себе як про людей, яким життя ставить виклики — щоденно й щогодинно.

Цей досвід можна було обернути на власну перемогу, перетворюючи життя на внутрішній тріумф. Або можна було ігнорувати ці виклики й просто животіти, як це робила більшість в’язнів.

Достоєвський якось сказав: «Я боюся лише єдиного — не бути вартим своїх страждань». Ці слова часто спадали мені на гадку, коли я стикався зі страждальцями в таборі, чиї муки і смерть доводили, що останньої внутрішньої свободи не можна втратити.

Людина здатна змінювати світ на краще, якщо це можливо, і змінювати на краще себе, якщо це необхідно.

Європейці вважають важливою ознакою американської культури наказ «бути щасливим». Але щастя не можна ставити за мету; воно має надходити слідом за чимось. Для щастя потрібна причина. Коли вона знай­дена, людина стає щасливою автоматично. Як бачимо, людське буття — не в гонитві за щастям, але радше в пошуку причин для нього, у тому числі (останнє, але не менш важливе) — у реалізації потенційного сенсу, притаманного кожній наявній ситуації.

Людина потребує не гомеостазу, а так званої «ноодинаміки», тобто духовної рушійної сили в полярному полі напруги, де один полюс — це сенс, який треба наповнити, а другий — це людина, яка здійснює це.