Як часто з вами бувало таке: ви намагаєтесь комусь щось пояснити, але у вас не виходить – людина не розуміє нічого з того, що ви говорите, ніби живе в якомусь іншому світі. «Та вона що, з Місяця звалилася?» – запитуєте ви себе. Ви відчуваєте, що в її світі інші закони і правила, й ті ж події трактуються зовсім інакше. Нерозуміння призводить до загострення відносин, створює масу негативних побічних ефектів.
Наприклад, є безліч людей, які не вірять у чесність. Ну, не вірять і все. Що ж відбувається, якщо такому типу зустрічається справжня чесна людина? Він починає шукати, «де ж він мене кинув». Не знайшовши, підозрює чесного у винятковій хитрості та підступності – якщо не зумів виявити обман, значить, обман добре замаскований. Зрештою виявляється, що обману дійсно немає, і тоді чесному присвоюється клеймо «лох». Ну, правда, ну як можна назвати людину, яка не бачить своєї вигоди і не обманює, коли випала така нагода?
Чи може бути таке, щоб люди в один і той самий час, в одному і тому самому місці жили у різних світах? Може, якщо картини світу у них кардинально відрізняються. Відмінності у картинах світу двох осіб можуть бути невеликими (і навіть у такому разі те, що бачать двоє, ніколи точно не збігається), а можуть бути принциповими, і тоді взаєморозуміння просто немає на чому побудувати. Навіть якщо взаєморозуміння в якийсь момент досягнуто – воно крихке і тимчасове, як будинок без фундаменту. Але що ближчі картини світу одна до одної, то більш розвинутими і плідними можуть бути відносини між людьми.
Папуас, поліцейський, астроном і поет побачать літній вечір зовсім по-різному.
Картина світу являє собою потужний фільтр, крізь який пропускається все, що людина бачить, чує і відчуває. Вся ця інформація певним чином інтерпретується. Те, чому немає місця у картині світу людини, може бути відфільтроване і не дійти до її свідомості: його буде знецінено, спотворено або проігноровано. Фільтрація відбувається несвідомо: підсвідомість натренована проводити первинну обробку інформації певним чином. Якщо ж у якийсь момент виявиться, що картина світу повністю неадекватна (а такі відкриття трапляються аж ніяк не з кожною людиною протягом її життя), свідомість може впасти у ступор, їй знадобиться значний час на переосмислення.
От уявіть собі, що в нас у голові є такі уторовані стежки, якими біжить наша думка (звісно, таку метафору не слід сприймати серйозно). Стежинками бігти легко, приємно і, головне, швидко. Можна бігти не замислюючись (не рефлексуючи власні дії), адже тисячу разів пройдений шлях до рідного дому знайде навіть людина напідпитку, а новий, незнайомий будинок на незнайомій вулиці деколи і на тверезу голову знайти непросто. Однак якщо новою доріжкою ходити щодня, дуже скоро вона стає рідною і знайомою, і вже можна рухатися нею без напруження й обмірковування. Таким чином, наш мозок постійно уточнює та вдосконалює моделі, за допомогою яких він бачить світ.
У світлі останніх досягнень нейрофізіології метафора «уторованих стежок» виявляється зовсім не метафорою. Нейронні зв’язки у мозку мають різну міцність: ті, що використовуються частіше, міцніше за ті, що використовуються рідко. На цьому засновані феномени запам’ятовування і навчання. Використовуючи якийсь зв’язок (неврологічний патерн) безліч разів, ми зміцнюємо його, а невикористані зв’язки слабнуть (дуже схоже на м’язи, які ми тренуємо чи не тренуємо). Тому сприйняття мозком світу – не пасивний процес прийому сигналів, а їх активна інтерпретація.
Що ближчі картини світу одна до одної, то більш розвинутими і плідними можуть бути відносини між людьми.
Отже, немає об’єктивної реальності? Навряд чи ця думка шокує тих, хто знайомий з теорією відносності та квантовою механікою. Людині доступні лише фрагменти нескінченно складного світу, і які саме фрагменти ми оберемо для власної картини, залежить від наших фільтрів, обмежень, упереджень і розумових звичок. Кожен з нас спрощує надскладний світ до порівняно простого малюнка, і малюнок цей у кожного свій. (Можливо, після прочитання цієї книги ваш малюнок стане складнішим, різноманітнішим і детальнішим.)
Картини світу різних людей являють собою найширший спектр, і якщо кожну картину світу можна було б уявити якимось кольором веселки, то ми побачили б, як кольори плавно перетікають з одного в інший. Але як у веселці ми виокремлюємо з безперервного спектра сім чистих кольорів, так і у спектрі картин світу можна вирізняти «чисті кольори». Насправді «чистих кольорів» як таких не існує, але нам зручно їх використовувати, щоб описати світ – так само, як у природі немає чистого синього і чистого зеленого кольорів, але ми твердо знаємо, що море синє, а листя зелене.
На спектрі картин світу можна виділити кілька «чистих кольорів», кожен з яких творить свій світ. Ми будемо називати такі однокольорові, «чисті» картини світу парадигмами мислення, адже кожна з них задає жорстку і несуперечливу систему фільтрації та інтерпретації всього, що людина бачить, чує і відчуває, – «уторовані стежки» її мислення, спосіб сприйняття і розуміння світу. Парадигми мислення – це система координат у просторі картин світу. Люди, які мислять у рамках різних парадигм мислення, виглядають (особливо в очах одне одного) так, ніби дійсно живуть у різних світах. Тому ми будемо сміливо використовувати метафору «світи» (якщо комусь хочеться, щоб терміни були наукоподібними, можна замінити «світи» на «біопсихосоціальні системи» – цей термін вживав К. Ґрейвз).
Часом люди, що живуть в одному зі світів, дійсно просто не бачать людей з інших світів. Той, хто звик ділити всіх на рабів і панів, не зможе укласти у свою картину світу «вільного художника» (не раба й не пана) і просто відмахнеться від нього як від несуттєвої деталі, дрібного непорозуміння.
Парадигми мислення, а також розвиток мислення від одних парадигм до інших – це якраз і є предметом вивчення інтегральної динаміки. Кожна парадигма мислення задає свій унікальний спосіб сприйняття і розуміння світу. Парадигми мислення не бувають добрими чи злими, хорошими чи поганими – вони відображають спосіб нашого мислення, а не те, у що ми віримо або що цінуємо. На основі наших цінностей ми здійснюємо гарні чи погані вчинки, а парадигми є способами перетворення наших цінностей на наші вчинки.
Одна й та сама парадигма мислення може спонукати одну людину віддати значну частину своїх коштів на організацію допомоги знедоленим, а іншу – обв’язатися вибухівкою і піти всіх тих знедолених підірвати разом з благодійником. Кожен з цих двох вважатиме себе правим і, ймовірно, матиме вірних послідовників, що визнаватимуть його святою людиною.
«Не те, що ми думаємо, а скоріше те, як ми думаємо, є нашим внеском в історію» (К.Ф.Ґ. фон Клаузевіц).
На підставі всього цього можна стверджувати, що люди, об’єднані однією парадигмою мислення, живуть в одному «світі» – вони з однакових позицій сприймають та інтерпретують інформацію, вони розуміють вчинки одне одного. Якщо ж парадигми мислення різні, то, як ми вже говорили, це нагадує людей, котрі живуть у різних світах: різне сприйняття тих самих подій, вчинків, інформації. Нарешті, парадигми мислення характерні як для окремої людини, так і для колективу і навіть для великих соціальних систем, що й дозволяє нам говорити про цілі «світи».
Чим визначається, в якому «світі» живе людина, яка її парадигма мислення? З одного боку, є об’єктивні умови життя і вони накладають свої обмеження. З іншого боку, є особисте прагнення людини до розвитку. Ми ще зупинимося на цьому детальніше після того, як познайомимося з конкретними «світами».
«Світи» вишикувані у певному порядку. Від самого народження людина проходить крізь них у тій самій послідовності, якою цей шлях проходило все людство, починаючи з моменту свого виникнення.
Це нагадує закон біології, згідно з яким зародок кожної живої істоти проходить у своєму розвитку (онтогенез) послідовно ті стадії, які його біологічний вид пройшов у процесі еволюції (філогенез).
Звісно, окремі люди і великі соціальні спільноти не обов’язково проходять увесь шлях до кінця (тим більше, як ми побачимо, і кінця у нього немає), адже можливість застрягти надовго чи назавжди є на кожному етапі.
Скористаємося для наочності метафорою «Великої Ріки», запровадженою Кеном Вілбером. Уявіть собі велику ріку, якою люди пливуть від народження до смерті. Всі починають свій шлях в одній точці, біля витоку, але завершують у різних місцях – адже не всі запливають далеко. Протягом життя їм доведеться подолати багато поворотів ріки, за кожним очікує цілий світ, невидимий з-за повороту. Найчастіше люди застрягають на все життя у першому-ліпшому світі, який привабить, і не рухаються далі. Тому до дальніх світів допливає лише меншість. Ми з вами завдяки цій книзі маємо можливість, використавши гвинтокрил, піднятися над великою рікою і з висоти пташиного польоту вивчити її звивисте русло, всі повороти та світи за ними, навіть трохи подивитися на ті, що ближчі до гирла й оповиті туманом недослідженості.
Отже, почнемо опис світів з найпершого.
Бежевий світ недалеко пішов від природи, від світу тварин. Тут ще дуже мало справді людського. У цьому світі панують інстинкти, і не дивно: це бідний світ, і в ньому дуже непросто задовольнити нагальні фізіологічні потреби, тут просто треба вижити. На все інше не вистачає сил. Тут немає «Я», немає емоцій саме через брак енергії на них. Тут панують голод і спрага, холод і страх, тут світ являє собою одну суцільну загрозу. «Хапай і біжи» – ось що написано на воротах бежевого світу. У цьому світі живуть безхатченки, наркомани і люди з важкими ушкодженнями чи хворобами мозку, сюди можна опуститися в глибокій старості. Цей світ широко розкинувся на просторах найбідніших країн Африки та Азії.
На острові Папуа – Нова Гвінея, де химерна покраяність ландшафту призвела до виникнення неймовірної безлічі мов і культур, подекуди мешкають одинаки, яких сусіди, котрі живуть родоплемінним устроєм, вважають відсталими варварами. Дійсно, адже порівняно з одинаками, які не знають, як вступити в соціальний контакт, родоплемінній лад є дуже прогресивним!
Мешканець бежевого світу не має «картини світу», він не відокремлює себе від нього, не відокремлює себе від інших людей та об’єктів. Історично бежевий світ виник найпершим, задовго до появи племінного ладу – коли окремі сім’ї змушені були виживати як мисливці-одинаки (цей світ – ще не соціум, тут майже немає соціальних відносин, хоча можуть формуватися тимчасові «групи виживання»). Наразі на Землі не залишилося місць, де бежевий світ панував би постійно. Але час від часу люди самі заганяють туди одне одного в результаті воєн і невмілого (а часто злочинного) правління: Голодомор, концтабори та інші жахи. Сьогодні так живе (виживає) не більше 0,1 % дорослого населення. Не дай Боже нам потрапити у цей світ! Проте кожен з нас у своєму житті проходив через нього, хоч ми цього й не пам’ятаємо: народившись, ми прийшли у бежевий світ, звідки незабаром благополучно вийшли у фіолетовий завдяки турботі батьків.
Фіолетовий світ – це світ безпеки, тут правлять єднання та любов. Сюди прагнуть потрапити з бежевого світу страху і голоду. Фіолетовий світ зрозумілий: ним керують явні та приховані сили, нам потрібно лише завоювати і підтримувати їх прихильність, і все буде добре. (Немовля, наприклад, знає, що у світі є великі сили, які ним керують: тато і мама. Але воно знає також, що й саме може керувати цими силами, та успішно з цим справляється.) Це світ магії і забобонів, світ добрих і злих духів, «безіменних древніх богів», прикмет і заклинань. Дж. Фрезер у книзі «Золота гілка» показав, як магічні уявлення архаїчних народів (давніх і сучасних), що живуть на різних кінцях Землі та ніколи не контактували один з одним, дивним чином збігаються.
Фіолетовий світ структурно простий, у ньому дія еквівалентна результату: людина («маг») вчинила дію і природа зобов’язана дати бажане («весна настає, тому що я одягнув своє зелене вбрання»). Якщо ж не вийшло – значить, ритуал був порушений або неподалік причаївся і нашкодив («поробив») сильніший маг (можливо, чужинець?). Або ж завадили шкідливі духи (предків, тварин, рослин), яких недостатньо задобрили чи деактивували. Однак поки у сім’ї чи племені є сильний маг (батько, вождь, король), безпека і благополуччя гарантовані. Якщо ж сила його зменшується, він підлягає терміновій заміні, інакше світ буде зруйновано.
Сімейні, родинні, кланові зв’язки мають у фіолетовому світі абсолютну силу і містичне забарвлення.
Безпека не дається задарма – за неї доводиться платити повною покорою: з одного боку, колективним інтересам (аж до кругової поруки), з іншого боку, системі ритуалів і правил. Людина фіолетового світу зв’язана безліччю табу, правил та обмежень, позбавлена власного «Я», індивідуального мислення та права на вчинок (тут панує «диктатура родичів»). Зате, поки вона все робить правильно, все буде гаразд. «Покладайся на своїх і будь певним» – написано на воротах фіолетового світу. Це перший соціальний світ, де люди вже не одинаки, але взаємодіють одне з одним. Сімейні, родинні, кланові зв’язки мають у фіолетовому світі абсолютну силу і містичне забарвлення. Немає жодних сумнівів, що свої виручать, захистять, нагодують («сьогодні я тобі, завтра ти мені»). З фіолетового світу до нас прийшла така чудова річ, як дружба (і тут же зароджується емоційний інтелект), і такі неприємні речі, як кумівство і радянський «блат». Типовий розклад фіолетового світу – «наші проти чужинців»: що згуртованіша наша група, то далі ми від інших, а значить, ми в безпеці. Лояльність до своїх тут цінується понад усе.
Фіолетовий світ виникає з появою колективних форм буття, початків соціального життя. Племінні мисливці, рибалки та збирачі досягають у фіолетовому світі своєї «золотої доби». Надлишок енергії порівняно з бежевим породжує багатющу уяву. Тому фіолетовий світ дуже яскравий і живий, тут дихає кожен камінь і промовляє кожне дерево, тут чути голоси предків і ненароджених нащадків (щоправда, тут же живуть відьми, вампіри і демони).
Якщо бежевий не відокремлює себе від світу, то фіолетовий вже частково відмежовується від нього. Однак певна частина «Я» застрягає у фізичному світі, а частини фізичного світу наділяються властивостями «Я». Тому фіолетовий світ такий живий, камені мають душу, дерева мислять і переживають. Саме тут коріниться магія: якщо світ живий і мислячий, то, змінюючи думки, ми змінюємо світ.
У фіолетовому світі кров має особливе, містичне значення: клятви на крові, кревна помста, пов’язані з кров’ю табу тощо. Інші містичні об’єкти фіолетового світу – чоловіче сім’я, вогонь домашнього вогнища, земля предків, особисте ім’я; до них теж потрібно бути надзвичайно уважним.
У фіолетовому світі живуть і нині народи, що застрягли в архаїчній (природній, мисливсько-збиральній) фазі або в низькотехнологічній аграрній фазі. Такі народи є у малодоступних районах Африки, Австралії, Азії, Латинської Америки, Крайньої Півночі та Близького Сходу. Однак це не означає, що фіолетовий світ обмежується «відсталими племенами»: досить від’їхати подалі від міста «у глушину», і ви зустрінете фіолетовий світ забобонів, що мало змінився за тисячі років. Звісно, ніхто відкрито не визнає, що ці стародавні забобони в його душі сильніші за релігійні настанови, яким вони докорінно суперечать; однак подивіться, на базі яких уявлень люди приймають рішення, що керує їхніми щохвилинними вчинками, і ви побачите, що для багатьох «побожних» ікони на стіні – лише данина моді чи традиції.
Коли ви стукаєте по столу або ж заступаєте за поріг, щоб передати щось іншій людині, бо «через поріг передавати не можна», ви опиняєтеся у фіолетовому світі, самі того не помічаючи. А це означає, що фіолетовий світ тут, поруч з нами.
«Професоре, у вас на стіні висить підкова. Невже ви, доктор наук і володар наукових нагород, раціоналіст до нутра кісток, вірите у такі речі?» – «Звісно ж ні! Ну як ви могли про мене таке подумати?! Але, ви знаєте, кажуть, допомагає навіть тим, хто не вірить».
О проекте
О подписке
Другие проекты