13. Жереб кинуто

Результати цього побачення не забарилися. У вищих сферах ділового світу так чи інак усі один із одним пов’язані. Тепер, коли увага Мак-Кенті була привернута до газових підприємств, він почав старанно розвідувати ситуацію, намагаючись з’ясувати – чи не вигідніше буде домовитися з Шрайхартом, або вигадати якусь іншу комбінацію. Врешті-решт, він дійшов висновку, що план Ковпервуда з політичних міркувань легше здійснити. Ці політичні міркування полягали головним чином у тому, що група Шрайхарта, не потребуючи поки що послуг депутатів, проявила недалекоглядність і не зрозуміла потреби підмазати про всяк випадок зграю бандитів, що засіла в ратуші.

Коли Ковпервуд знову прийшов до Мак-Кенті, його зустріли дуже радо.

– Ну що ж, – сказав господар після звичайних привітань, – я поцікавився деталями. Ваша пропозиція достатньо обґрунтована. Створюйте свою компанію і дійте, як задумали. Потім подавайте в муніципалітет прохання, і подивимося, що можна буде зробити.

Вони довго та докладно обговорювали, як мають бути поділені нові акції, які вирішено було депонувати в банку, якому особливо довіряв Мак-Кенті, до того часу, поки не відбудеться злиття зі старими газовими компаніями або з новою об’єднаною, після чого Ковпервудові доведеться виконати свої зобов’язання перед Мак-Кенті. Все це було далеко не просто, і Френк не цілком вдовольнився угодою. Але все ж вона його влаштовувала, бо дозволяла взяти гору над своїми супротивниками. Генерал Ван-Сайкл, Генрі де Сото Сіппенз, Кент Берроуз Мак-Кібен і права рука Мак-Кенті – депутат Даулінґ чимало попітніли, перш ніж усе було, нарешті, приведено в готовність для рішучого удару.

Й ось у четвер, коли чиказький муніципалітет, як зазвичай, займався такого роду питаннями, проект був внесений на його розгляд, а в понеділок вже був схвалений і затверджений. Така поспішність не залишала часу для публічного обговорення, а цього якраз і домагалися Мак-Кенті з Ковпервудом. Наступного дня, після того як проект був оприлюднений і по всьому було видно, що його затвердять, Шрайхарт відправив своїх представників і директорів старих компаній у редакції чиказьких газет, де вони в один голос заявили, що це – грабунок серед білого дня. Але вже нічого не можна було вдіяти. Щоб налаштувати проти Ковпервуда громадську думку, часу майже не залишалося. Правда, газети, корячись впливовішій фінансовій групі, яку представляв Шрайхарт, слухняно заговорили про те, що «зі старими компаніями поводяться безчесно», що дві конкуруючі фірми – зайві та непотрібні і що одна компанія цілком забезпечить усі потреби міста в газі. Однак населення, яке всіляко обробляла агентура Мак-Кенті, не дуже вірило часописам. Старі компанії не так уже й дбали про своїх споживачів, тому споживачі не вважали за потрібне надто завзято їх відстоювати.

У понеділок ввечері, коли муніципалітет прийняв постанову про концесії, пан Семюел Блекмен, голова газової компанії Південної сторони, маленький миршавий чоловічок із бакенбардами, схожими на щітки шевця, стоячи біля дверей зали засідань, репетував:

– Це – підла махінація! Якщо мер підпише постанову, його треба віддати під суд! Усі вони там – підкуплені, всі до одного! Ну і порядки завелися у нас у Чикаґо: розбишакують серед білого дня. На що це схоже? Роками будуєш справу, працюєш не склепивши повік, а завтра тебе витіснить якийсь пройдисвіт.

– Ви маєте рацію, ви абсолютно праві, – жалібно повторював його слова пан Джордан Джулс, голова компанії Північної сторони, коротконогий товстун із жорсткими блакитними очима та голомозою головою, прикрашеною вузькими френзлями волосся та схожою на яйце, звернене гострим кінцем угору. – Все підлаштував цей мерзотник із Філадельфії. Він у всьому винен! Чиказьким функціонерам, котрі себе поважають, давно час зрозуміти, що це за птаха, і прогнати його звідсіля. Згадайте тільки, що він накоїв у Філадельфії. Там, правда, здогадалися засадити його в каземат, не завадило б і у нас зробити те ж саме.

Біля Джордана Джулса стояв високий сухорлявий чоловік – пан Гадсон Бейкер, голова «Західної чиказької компанії». Всі вони прибули сюди, щоб заявити свій протест. Бейкер – гарячий прихильник Шрайхарта – прийшов прямо від нього і також бурхливо обурювався.

– Це – справжній пройдисвіт, – запевняв він Блекмена. – Він веде нечесну гру. Йому не місце серед порядних людей.

Однак, незважаючи на всі ці протести й обурені вигуки, рішення про надання концесії було прийнято. Пан Норман Шрайхарт, пан Норі Сімс і всі ті, хто, на своє нещастя, вплутався в цю гру, отримали жорстокий урок. Делегація від трьох старих компаній відвідала мера, але той – слухняне знаряддя в руках Мак-Кенті – спалив мости і підписав рішення. Френк отримав концесію, і його зніченим супротивникам залишалося тепер тільки йти до нього на уклін. Шрайхарт, проте, розумів, що його порахунки з Ковпервудом ще не зведені і що зіткнення з ним на будь-якому іншому ґрунті неминуче. Але надалі він буде розумніший і в боротьбі з ворогом використає його ж зброю. А поки Шрайхарт, як людина далекоглядна, вирішив піти на певні поступки.

Намагаючись за можливості приховати свою досаду, він шукав нагоди зустрітися з Ковпервудом в одному з клубів, але той, вичікуючи, поки вляжеться шум, навмисно там не з’являвся. Тому позаяк гора не йшла до Магомета, то Магометові довелося йти до гори. Тож задушливого червневого дня пан Шрайхарт вирушив до контори Френка, натягнувши для цього випадку новий, бездоганно зшитий костюм сталевого кольору і солом’яний бриль. Із нагрудної кишені у нього, за тамтешньою модою, визирала акуратно складена шовкова хустинка з блакитною облямівкою, на ногах блищали новесенькі черевики.

– Я через кілька днів відбуваю в Європу, пане Ковпервуд, – наче нічого не сталося, сказав він, – і ось вирішив до від’їзду зазирнути до вас. Може, нам вдасться все ж таки домовитися. Директорам старих компаній, звісно, небажано мати конкурента, а вам, гадаю, зовсім нецікаво вести виснажливу тарифну війну, від якої всім лиш збитки. Пригадую, ви тоді пропонували поділити контрольний пакет навпіл. Ви ще не відмовилися від цієї ідеї?

– Сідайте, пане Шрайхарт, сідайте, будь ласка, – привітно запропонував Ковпервуд, широким жестом вказуючи відвідувачеві на крісло біля столу. – Радий вас бачити. Природно, тарифна війна мені абсолютно ні до чого. Навпаки, я дуже хочу уникнути її, але, як ви самі розумієте, з часу нашої з вами розмови багато що змінилося. Засновники «Нової загальноміської газової компанії» вклали свої гроші в справу і прагнуть – я б сказав навіть палають бажанням – розвинути її до солідного підприємства. Вони не сумніваються в успіху, й я цілком поділяю їхню точку зору. Угода між старими та новими компаніями може бути досягнута, але вже не на тих умовах, які я тоді готовий був прийняти. За цей час було засновано нову компанію, випущені акції та витрачені великі гроші (Ковпервуд брехав). За будь-яких обставин ці акції мають обмінюватися на рівних засадах із іншими. Вважаю злиття компаній вельми бажаним, але за неодмінної умови, щоб всі акції – незалежно від того, скільки нових акцій ми будемо давати за одну стару – дві, три або чотири – розцінювалися за їхньою номінальною вартістю, а не за курсом.

У Шрайхарта витягнулося обличчя.

– А вам не здається, що це забагато? – сказав він похмуро.

– Ну що ви, що ви! – заперечив Ковпервуд. – Ви ж знаєте, що ми пішли на такі витрати не з власної волі.

Пан Шрайхарт вловив приховану в цих словах іронію, однак змовчав.

– Згоден, але оскільки ваші акції тепер узагалі нічого не варті, ви маєте бути задоволені, якщо їх приймуть за номіналом, а для інших же треба виходити з реального курсу.

– Чому ж? Плани на майбутнє у нас – фантастичні, – розповідав Френк. – Ні, тут має бути дотриманий принцип рівності, або ми з вами так ні до чого і не домовимося. Але мене цікавить інше: яку частину акцій нового товариства ви плануєте зберегти в портфелі після того, як задовольните претензії старих акціонерів?

– Як думав і раніше: тридцять-сорок відсотків від усього випуску, – відповів Шрайхарт, усе ще сподіваючись щось виторгувати. – Мені здається, що таке вдалося б провернути!

– А кому ці акції дістануться?

– Засновникам, безумовно, – ухильно відповів Шрайхарт. – Вам, мені…

– А як ви маєте намір їх поділити? Порівну, як передбачалося раніше?

– Гадаю, що це було б справедливо.

– Ні, мене це вже не влаштовує, – різко заперечив Ковпервуд. – Після нашої розмови мені довелося взяти на себе певні зобов’язання й укласти угоди, яких я тоді не передбачав. Найменше, на що я можу погодитися тепер, – це на три чверті акцій, що залишаються.

Шрайхарт гнівно випростався. Він був обурений. Яке нахабство! Яке нечуване зухвальство!

– Це неможливо, пане Ковпервуд, – зарозуміло зауважив він. – Ви і так хочете нам нав’язати занадто багато макулатури. Акції старих компаній, як вам добре відомо, котируються зараз по сто п’ятдесят – двісті десять доларів. Ваші ж нічого не варті. А ви хочете за кожну з них отримати по дві, по три акції, та ще понад те три чверті залишку. Я на таку угоду ніколи не піду. Це означатиме розпорошення капіталу і поставить вас на чолі всієї справи. Всьому, знаєте, є межі. Єдине, що я можу ще запропонувати акціонерам старих компаній, – це розполовинити залишок акцій. Усе одно вони не погодяться на жодну комбінацію, що дасть вам контроль над газовими підприємствами, це я вам заздалегідь кажу, хочете – вірте, хочете – ні. Всі дуже обурені та занадто лихі на вас. Вони не поступляться, а ви будете змушені вести тривалу боротьбу, яка вам дуже дорого коштуватиме. Якщо у вас є якась розумна пропозиція, я охоче її вислухаю. Інакше боюся, що наші перемовини ні до чого не приведуть.

– Усі акції за номіналом і три чверті залишку, – твердо повторив Ковпервуд. – Я зовсім не женуся за тим, щоб прибрати до своїх рук ці газові компанії. Якщо акціонерам хочеться мене позбутися, нехай приймають мої умови та готують гроші, я продам їм свої акції. Єдине, що мені потрібно, – це отримати певний прибуток на вкладений у справу капітал, й я його отримаю. Не беруся говорити за своїх компаньйонів, але поки я є їхнім представником, від цих умов не відступлюся і не обдурюватиму їхні очікування.

Шрайхарт пішов, грюкнувши дверима. Він був розлючений. Ковпервуд хоче обдерти їх як липку. Шрайхарт вирішив, що якщо запахне смаленим, він порве зі старими компаніями, продасть свої акції та залишить їх боротися з Ковпервудом, як самі знають. Але поки він має хоч якийсь стосунок до газу, Ковпервудові на чолі цієї справи не бути. Краще вже спіймати його на слові, роздобути грошенят і скупити у нього всі акції, нехай навіть утридорога. Тоді старі газові компанії знову зможуть тихо та мирно продовжувати своє здирництво. От вискочка! Оце бандюга! Й який він зробив хитрий і блискавичний крок! Шрайхарт не тямив себе від злості.

Врешті обидві сторони пішли на компроміс і домовилися, що Френк отримує половину засновницьких акцій із нового загального випуску і по дві акції за одну випущену його компаніями, продає все старим компаніям і сам виходить з гри. Операція була надзвичайно вигідною, і Ковпервуд щедро розплатився не тільки з Мак-Кенті й Едісоном, а й з усіма, хто діяв з ним заодно. «Блискуча операція», – погоджувалися Мак-Кенті й Едісон. Покінчивши з газом, Френк став думати, за яку прибуткову справу йому б тепер узятися, що б таке ще прибрати до рук.

Але перемога на цьому терені спричинила за собою невдачі на іншому: тепер під загрозу було поставлено становище Ковпервуда й Ейлін у чиказькому світі. Шрайхарт став непримиренним ворогом Френка, а з його думкою в світі рахувалися. Норі Сімс також, природно, був на боці своїх давніх приятелів. Однак найжорстокіший удар завдала Ковпервудам пані Енсон Меррил. Незабаром після новосілля у Ковпервудів, коли «газова» війна була в самому розпалі і проти Френка висувалися звинувачення в таємній змові, пані Меррил поїхала в Нью-Йорк і там випадково зустрілася зі своєю старою знайомою пані Мартін Вокер, що належала до того вищого філадельфійського товариства, в яке Ковпервуд колись марно намагався проникнути. Знаючи, що Ковпервудами цікавляться і пані Сімс, і багато інших, пані Меррил не забарилася скористатися нагодою та рознюхати про їхнє минуле.

– До слова, вам ніколи не доводилося чути в Філадельфії про такого собі Френка Алджернона Ковпервуда або про його дружину? – запитала вона пані Вокер.