Ми можемо звинувачувати роботу, керівника, чоловіка або дружину, своїх батьків, дітей чи гени в тому, що маємо якісь обмеження, однак у результаті наше життя стає таким, яким ми його робимо.
Присягаюся: коли починаєш віддавати, «ланцюг дарунків» стає нескінченним.
Що більше віриш у достаток, то більше він вірить у тебе. Коли ділишся тим, що Бог поклав тобі до кишені, ти завжди багатший, аніж можеш собі уявити.
Кожному з нас вистачить місця там, де він перебуває зараз. На моєму божественному завданні зазначене тільки моє ім’я. І на твоєму теж. Коли живеш життям, яке тобі вготоване, конкуренції не існує. Усім усього вистачить, тож не потрібно боротися.
Коли ти засмагаєш під сонцем, то ні з ким не конкуруєш за його промені. Їх вистачає всім. Любові й керування Божого теж вистачає для кожного з нас і для нас усіх.
Насправді це Бог робить усю роботу, а не ми. Усе, що ми повинні робити, – це гідно співпрацювати з ним без боротьби й напруження. Раніше я дотримувалася такого підходу: страждати, намагатися, працювати, мучитися, пітніти і боротись. Яким є мій новий підхід? Розслаблятися, дозволяти, змирятися, довіряти, вірити й заспокоюватись. Найкоротший шлях – це Бог.
А тоді Господь відповів мені, сказавши: запиши видіння на скрижалях, щоб кожен, хто схоче, міг його прочитати. Видіння має свій час, говорить про завершення і не розчаровує. Та навіть якщо доведеться чекати – чекай, бо воно прийде, обов’язково з’явиться і не запізниться.
Чекай цього – і воно втілиться в життя.
Бог ніколи не приходить зарано, але й не запізнюється.