Отзывы на книгу «Царівна»

Знову привіт від моєї шановної пані Кремінської. Навіть погортала конспект, щоб згадати, прикладом чого був цей твір.
Царівну Наталку порівнюють з Попелюшкою. Тільки Попелюшка з дому мачухи потрапила на бал і одразу до прекрасного принца в обійми, а от Наталці довелося стерпіти, окрім гноблення тітки та усвідомлення повної самотності у цьому світі, розчарування в коханому колись чоловікові, і не одне; розчарування у власних здібностях; спроби жити відносно самостійно у наскрізь чоловічому світі, де жінка може бути тільки вчителькою, швачкою, літераторкою або "товаришкою".
Вона побачила, що таке приязність і небайдужість людей і врешті діждалася свого принца, діждалася свого "полудня".
Це чудовий, цікавий, сповнений емоцій, переживань та роздумів твір, і я не розумію тих, хто складає шкільні програми, адже "Людина" з тієї самої програми надовго відбила мені бажання взагалі брати до рук твори Кобилянської. І не краще було би читати "Царівну"? Теми ж начебто перегукуються, питання одні й ті самі піднімаються, але подано все набагато цікавіше.
Мабуть, я просто чогось не розумію.

Чем больше я выхожу за рамки поспешно пролистанного в школьные и университетские годы минимума, чем внимательнее я вчитываюсь в «программные» книги по украинской литературе, тем сильнее и чаще меня охватывает гордость за свою страну и восхищение потрясающими украинскими авторами. Повесть «Царевна», написанная еще в конце 19 века, настолько пронизана рефлексиями на тему феминизма, настолько наглядно изображает судьбы разных женщин, выбирающих и выбравших между «феминизмом или мазохизмом», а также последствия такого выбора, настолько убедительно доказывает в целом, что у каждого есть свой выбор и право взять синюю или красную таблетки, отключиться от системы или вообще не размышлять об устройстве мироздания, что мне приходит мысль о том, что ведь сбылось то, о чем писала Ольга Кобилянська: полдень для ее народа настал. Пусть пока и литературный:)

Мати таку свободу, щоби бути собi цiллю!
Передусiм бути собi цiллю, для власного духа працювати, як бджола; збагачувати його, збiльшати, довести до того, щоб став сяючим, прегарним, хвилюючим, зорiючим у тисячних красках!
Передусiм бути собi цiллю й обробляти самого себе, з дня на день, з року до року. Рiзьбити себе, вирiвнювати, щоби все було складне, тонке, миле. Щоб не осталося дисгармонiї анi для ока, анi для серця, для жодного зi змислiв. щоби жадоба за красою утихомирилася.
Бути передусiм собi цiллю, а опiсля стати або для одного чимсь величним на всi часи, або вiддатися працi для всiх. Боротись за щось найвище, сягаюче далеко поза буденне щастя...
Такий мiй iдеал.
Свобiдний чоловiк iз розумом - це мiй iдеал.

Я собі гадаю, скільки дівчаток могли б знайти розраду, підтримку, мотивацію, сміливості у підлітковому віці (саме тоді, коли вкрай потрібні такі тексти), якби цей твір Кобилянської був внесений до шкільної програми.
Бо я у шкільні роки не читала цього твору.
Приголомшливо надихаюча книга.

Первое, что бросается в глаза при прочтении, это конечно язык, которым пользовалась Кобылянская. Он ни современный, ни привычный нам литературный, язык, которым пользуется простой народ, поэтому он своеобразный и неидеальный. Неплохой, как мне показалось, прием, чтоб еще глубже внедрить читателя внутрь произведения.
Если продолжать анализировать книгу по типу как она устроена, то стоит упомянуть, что герои очень продуманные и натуральные. К концу произведения, мне уже казалось, что я поняла их как людей, и что они сделают именно так, потому что не смогут иначе, ведь они именно такие. В общем говоря, очень верю!

А теперь моя самая любимая часть, о чем произведение.... О женщине, которая с детства знала и чувствовала, что имеет сильный творческий, да и вообще человеческий потенциал. Что она создана для чего-то большего, чем просто быть прислугой для своего мужа. И это осознание для того времени было как минимум неприличным. Но ей повезло, помимо осознанности своей природы, ей дали еще силу волю и упорство. Она готова на все, чтобы доказать всем, а главное себе, что женщина тоже много чего стоит.

И пусть мы уже живем не в 19 веке, но эта тема остается актуальной. Так что я продолжаю надеяться, что все таки мы когда-то придем к тому, что оба пола равнозначны по своей природе и предназначению, и что для женщин также важным будет развивать собственный потенциал и талант, а не просто быть "счастливой женой и мамочкой"

Из плохого: порой героиня, а может и сама Кобылянская слишком идеалисты, слишком уж максималисты и доводят ситуацию до надрыва, до состояния, которое очень хорошо характеризует польская пословица: "Co zanadto, to nie zdrowo". Как пример можно привести то, что Наталья не может выйти замуж, пока не добьется чего-то как личность, хотя безумно любить и безумно любима. Что мешает расти вместе? Как по мне в этом явный перебор уже.

Шкода, що у школі мені, як і багатьом іншим учням, наша вчителька з української мови і литератури не змогла донести любов до свого предмету. І скажу я вам, що вчитель була непогана. Мабуть час і загальний настрій, що українське це щось сільське та несучасне і т.д. і т.п. не давали нам навіть змоги задуматись про те, що українська мова, українське слово - це так гарно і значуще.
В головній героїні повісті "Царівна" можно впізнати саму Ольгу Кобилянську, яка з молодих років прагнула бути незалежною та мріяла не просто жити, а приносити користь своєму народові. Чим? Тим чим може - любити свою країну, свій нарід та писати.
Далі спойлери
Головна героїня повісті Наталя закохується у молодого і на її розсуд дуже переспективного чоловіка Василя Орядина, з часом з'ясовується, що це почуття взаємне. При свому освідченні Василь називає Наталю своєю царівною, що підбурює дівчину прагнути ліпшого, багато вчитися, знайти своє діло. З дня в день вона не забуває, що має відповідати цому високому званню, і навіть коли виясняється, що той хто підняв її на п`єдестал сам не відповідає тим високим якостям якими вона його наділила, Наталя не опускає рук і докладає всіх зусиль, щоби досягнути поставлених цілей.
Складається враження, що Ольга Кобилянська випереджувала свій час, бо її героїня це абсолютно точно - сучасна українська жінка!
Трохи не звична для сучасного українця, але надзвичайно гарна українська мова є ще одним бонусом) заради якого варто прочитати "Царівна" О.Кобилянської.

На русском

Жаль, что в школе мне, как и многим другим ученикам, наша учитель украинского языка и литературы не смогла привить любовь к своему предмету. И скажу я вам - учительница была хорошая. Наверное время и общий настрой, что украинское это что то сельское, несовременное и т.д. и т.п. не давали нам даже возможности задуматься, что украинский язык, украинское слово - это так красиво и значимо.
В главной героине повести "Царевна" можно узнать саму Ольгу Кобылянскую, которая с молодых лет стремилась быть независимой и мечтала не просто жить, а приносить пользу своему народу. Чем? Тем чем может - любить свою страну, свой народ и писать.
Дальше спойлеры
Главная героиня повести Наталья влюбляется в молодого и по её мнению очень перспективного молодого человека Василия Орядина, со временем выясняется, что эти чувства взаимны. Молодой человек признается девушке в любви и называет её своей царевной, что побуждает её стремиться к лучшему, много учиться, искать своё дело. Каждый день она не забывает, что должна отвечать этому высокому званию и даже когда выясняется, что тот кто поднял её на пьедестал сам не отвечает тем высоким качествам , которыми сама же его наделила , Наталья не опускает рук и прикладывает все усилия, что бы добиться поставленных целей.
Складывается впечатление, что Ольга Кобылянская опережала своё время, т.к. её героиня абсолютно точно - современная украинская женщина!
Немного непривычный для современного украинца, но прекрасный украинский язык будет ещё одним бонусом) ради которого стоит прочесть повесть О.Кобылянской "Царевна"