Царівна

Знову привіт від моєї шановної пані Кремінської. Навіть погортала конспект, щоб згадати, прикладом чого був цей твір.
Царівну Наталку порівнюють з Попелюшкою. Тільки Попелюшка з дому мачухи потрапила на бал і одразу до прекрасного принца в обійми, а от Наталці довелося стерпіти, окрім гноблення тітки та усвідомлення повної самотності у цьому світі, розчарування в коханому колись чоловікові, і не одне; розчарування у власних здібностях; спроби жити відносно самостійно у наскрізь чоловічому світі, де жінка може бути тільки вчителькою, швачкою, літераторкою або "товаришкою".
Вона побачила, що таке приязність і небайдужість людей і врешті діждалася свого принца, діждалася свого "полудня".
Це чудовий, цікавий, сповнений емоцій, переживань та роздумів твір, і я не розумію тих, хто складає шкільні програми, адже "Людина" з тієї самої програми надовго відбила мені бажання взагалі брати до рук твори Кобилянської. І не краще було би читати "Царівну"? Теми ж начебто перегукуються, питання одні й ті самі піднімаються, але подано все набагато цікавіше.
Мабуть, я просто чогось не розумію.

Чем больше я выхожу за рамки поспешно пролистанного в школьные и университетские годы минимума, чем внимательнее я вчитываюсь в «программные» книги по украинской литературе, тем сильнее и чаще меня охватывает гордость за свою страну и восхищение потрясающими украинскими авторами. Повесть «Царевна», написанная еще в конце 19 века, настолько пронизана рефлексиями на тему феминизма, настолько наглядно изображает судьбы разных женщин, выбирающих и выбравших между «феминизмом или мазохизмом», а также последствия такого выбора, настолько убедительно доказывает в целом, что у каждого есть свой выбор и право взять синюю или красную таблетки, отключиться от системы или вообще не размышлять об устройстве мироздания, что мне приходит мысль о том, что ведь сбылось то, о чем писала Ольга Кобилянська: полдень для ее народа настал. Пусть пока и литературный:)

Мати таку свободу, щоби бути собi цiллю!
Передусiм бути собi цiллю, для власного духа працювати, як бджола; збагачувати його, збiльшати, довести до того, щоб став сяючим, прегарним, хвилюючим, зорiючим у тисячних красках!
Передусiм бути собi цiллю й обробляти самого себе, з дня на день, з року до року. Рiзьбити себе, вирiвнювати, щоби все було складне, тонке, миле. Щоб не осталося дисгармонiї анi для ока, анi для серця, для жодного зi змислiв. щоби жадоба за красою утихомирилася.
Бути передусiм собi цiллю, а опiсля стати або для одного чимсь величним на всi часи, або вiддатися працi для всiх. Боротись за щось найвище, сягаюче далеко поза буденне щастя...
Такий мiй iдеал.
Свобiдний чоловiк iз розумом - це мiй iдеал.

Я собі гадаю, скільки дівчаток могли б знайти розраду, підтримку, мотивацію, сміливості у підлітковому віці (саме тоді, коли вкрай потрібні такі тексти), якби цей твір Кобилянської був внесений до шкільної програми.
Бо я у шкільні роки не читала цього твору.
Приголомшливо надихаюча книга.