– Цього разу вийшло відразу. Кішки, так, особливо кішки, живучі. Уявляєш, якщо там опинишся ти? – сказав Серунян, обертаючи своє розплиле обличчя з чорними водянистими очима.

– А чому я повинен там бути? Я нічого не зробив. Якщо я завинив гроші за перебування, то я їх відпрацюю, – нахабно погнав Амбруозі Сінонга.

Серунян подав знак, і на потилицю колишньому студенту опустилася важка дубина. Сінонга хекнув і розповзся чорною плямою по підлозі. Разів зо три його вирубали і приводили до тями. Нарешті Серунян махнув рукою. Він так і сидів, не змінюючи пози. Із земляної долівки Сінонга бачив, як підходить лікар, закочує йому рукав і вколює дозу. Нетерплячим жестом Серунян його відпихає. Далі очі його, дві чорні водянисті вирви, звертаються саме на нього, і коли він так дивився, то Амбруозі Сінонзі видавалося, що це божество не може звертати увагу на когось стороннього, взагалі на людину, а якщо він звернув на нього свій погляд, то це до великих перемін. Про смерть він думав якнайменше: колишній студент був продуктом своєї країни, а тому сприймав смерть як черговий перехід з одного стану в інший, тобто в шлунок свого соплемінника. І хто його коли з’їсть – не відігравало великої ролі. Нехай це відбудеться трохи пізніше, він не має нічого проти.

З цього почалося сходження Амбруозі Сінонги. З усього виходило, що з ранньої молодості йому довелося балансувати на краю прірви. Серго Серунян навчив його усіх тонкощів життєвої етики й естетики. А ще він посвятив його у свої справи. Якщо дивитися з висоти третього тисячоліття, то це була зарядна контора місцевого кидали, що займалася фальшивими паспортами, пудрила мізки нечисленній пастві, підторговувала наркотиками і тримала зв’язок з усіми національними африканськими рухами. Сінонга навчився виготовляти паспорти. Він розповсюджував наркотики по точках. Потім ми його бачимо у Конго. Кілька років випадає з його життя. Серуняна чи то арештували, чи то він помер, але майже всі керівники секти потрапили за ґрати. Не виключено, що і не без допомоги Амбруозі Сінонги, бо він несподівано відновився у Йоганнесбурзькому університеті. Апартеїд здавав свої позиції. Цей короткий проміжок життя, аби запитали у нього, – найромантичніший у молодого викладача Амбруозі Сінонги. На всіх чорних вечірках, на всіх показних національних фестивалях він з’являється з гарненькою, подібною до хлопчика акторкою кіно Роми Шавір. Вона наполовину ірландка, наполовину китаянка. Це чудесне створіння, здавалося, було послане небом, щоб навернути Амбруозі в русло добропорядності, хоча, якщо відраховувати від самого початку, його можна було вважати швидше за жертву, ніж за злочинця. Райське перевтілення Сінонги тривало недовго: в одну ніч її знайшли з посинілим обличчям, піною навколо рота. Перед цим заможна донька батьків Рома Шавір переказала на рахунок Братства сто тисяч американських доларів.

Амбруозі Сінонга зник, не чекаючи, коли слідство візьметься за нього. І от ми знаходимо його спочатку в Конго на алмазних розсипах. Потім він опинився в Анголі, прихопивши камінців на півмільйона вартістю. Доля таки усміхається колишньому вчителю філології. Але не завжди. Його накрила кубинська розвідка, що хазяйнувала в Анголі. Кубинські спецслужби з ним чого лише не витворяли. Спочатку його прорентгенили, майже кожну сигмовидну кишку. Алмазів не знайшли. Тоді йому почали товкти пику, нирки, печінку і виламувати суглоби. Але Амбруозі Сінонга мовчав, як вірний комуніст, чим дуже здивував кубинську спецслужбу. Хоча таємниця була проста: учитель закопав алмази під деревом і не пам’ятав, де вони і де те дерево. Але що б він не говорив, йому ніхто не вірив. Так він потрапив в ангольську тюрму, маленьку копію совєтського ГУЛАГу.

Наша земля проклята расизмом. Демон расизму живе на Північному полюсі і серед папуасів. Расизм чорний, жовтий, червоний, білий. Це найдосконаліша і найпотворніша вигадка людини, що підписала пакт з нечистим. Папуаси ненавиділи високих соплемінників, японці – китайців, індіанці – інших індіанців, араби – євреїв, євреї – арабів, німці – англійців… Саме це відчув на своїй шкірі – всі виверти історії, всі катаклізми, і що рух історії завдячив расизму – Амбруозі Сінонга. Його не рятував прудкий розум, його не рятувало знання людської психології, його не рятувало уміння підробляти документи і просто забивати баки митникам і поліцейським чиновникам. Колір шкіри, як прізвище чи місце реєстрації, Амбруозі Сінонга змінити не зміг. Але його розум був надто практичним. Недарма він виростав серед канібалів, а потім у Преторії, де гнучкість розуму або спричиняла неприємності, або приносила відчутну допомогу. Тюрма навчила його ще іншого…

Його відразу направили у блок неблагонадійних. У передбаннику у нього вилучили картку з особистою справою на прізвище та ім’я Абрахама Лі. Це ім’я він носитиме уперто, із забобонною святістю первісного чоловіка. Можна сказати, що Абрахаму Лі поталанило, – він не потрапив до кримінальників з їхніми «пітушатнями». У бараці на сто тридцять чоловік утримувалося двісті п’ятдесят. Чорні жирні трупні мухи, що налітали із сусідського звалища, висіли чорними попонами, ворушилися зелено-чорним покривалом на сонці. Півбараку хворіло на СНІД, сифіліс, гонорею, заразні інфекційні хвороби. Казармене начальство боролося лише з тифом, чумою і малярією. Бракувало води і вистачало наркотиків. Злочинці у п’ятницю влаштовували дикі оргії. Місцеві «півні» їм обридали. Обдовбавшись екстезі та «спідом», вони витягували чергову жертву з боку політичних і скопом ґвалтували. На ранок, якщо нещасний лишався живим, його повертали напівтеплого, а ні, то труп підкидали на бік, де жили пасивні гомосексуалісти – здебільше «опущені», що складалися з білих та жовтих. Тут він визначив ще один рушій, до якого не придивлявся, це секс. Секс і гроші. І релігія. Головне, це треба об’єднати. І тоді не буде ціни. Через тиждень він запросився на перемовини з начальством.