1.4. Українські джерела творчості нобелівського лауреата

Ш. Й. Чачкес (Агнон) ще змалечку взявся за перо, коли відчув потребу висловити почуття, що переповнювали вразливу дитячу душу. Хлопчик сумував за татом, коли той виїжджав, чекав його повернення і своє чекання відобразив у віршованих рядках. Цей епізод дитинства він згадував в окремих творах, навіть у промові під час вручення Нобелівської премії у Стокгольмі: «…П’ятирічним написав я свої перші вірші. Від суму за батьком написав я їх… Здолала мене туга за ним, і склав я вірші. Відтоді написав я багато віршів. Від віршів, які я склав, нічого не залишилося. Отчий дім, де я мав цілу кімнату із рукописами, згорів у Першу війну. З ним згоріло все, що я там залишив. І молоді умільці, кравці й шевці, які, бувало, працюючи, співали моїх пісень, загинули тоді ж. А хто не впав на війні, одні були закопані живцем зі своїми сестрами у рові, який самі собі вирили за наказом ворога, а більшість згоріла у вогневих печах Освенцима разом із своїми сестрами, які чарували наше місто своєю красою і ніжними голосами виконували мої пісні» [8, с. 179]. Вірші молодого Чачкеса (Агнона) вплинули на подальшу творчість і зробили його прозу такою чуттєвою й поетичною.

У письменника, як в інших людей, все починається з дитинства. Тому значні події та епізоди цього неповторного періоду життя він назавжди зберіг у пам’яті й на сторінках своїх новел, повістей, романів, де особливе місце посідає рідний Бучач (мабуть, жартома називає його Шибуш, Шибуч – мовою іврит означає помилку, сум’яття). Ш. Й. Чачкес (Агнон) змальовує портрети батьків, молодших сестер і братів, мешканців Бучача, яких описує як «народ тямущий, полюбляє в усьому розібратися і все розтлумачити доступним чином». Ці образи відтворено в новелах раннього періоду творчості: «Хустина», «Моя пташина», «Мій чудовий молитовник» та ін.

У бучацький період проживання свої перші поетичні та прозові твори, опубліковані в місцевій газеті, він написав на івриті та їдиші [21, с. 1]. Юнак пізнав радість, яку відчуває автор. Вперше він надрукувався 1903 р., хоча деякі дослідники вважають, що це сталося раніше. Тоді виходив щомісячник «Der Weker», в якому поміщено літературні спроби юного автора. Друкувався він у журналі «Jidiszer Weker» («Єврейський будитель»), а також газетах у Бучачі, Тернополі, Коломиї, Львові. Тож іще в дитинстві переконався, що його покликання – слово.

В 16 років юнак стає постійним автором краківської газети «Hamicpeh» («Оглядова вежа»). Окремі літературознавці, зокрема Олена Рімон, уважають його ранні оповідання «досить слабкими», в них відчувається вплив Шолом-Алейхема та інших знаних письменників. Але ж усі автори вчаться, в ранній період наслідують майстрів слова.

Молодий письменник Ш. Й. Чачкес (Агнон), як і інші єврейські літератори-початківці, не починали на порожньому місці: вчителями були письменники епохи Гаскала. Найяскравіші їхні представники – Перец Смоленскін (1842–1885); Єгуда Лейб Гордон (1830–1892); Менделе Мойхер-Сфорім (1835–1917) – засновник еврейської класичної реалістичної літератури. Їх, як і духовного батька Гаскали Мозеса Мендельсона (1729–1886); творця єврейського роману Аврахама бен-Ієкутіеля Мапу (1807–1867) називають івритським словом «маскіл» (інтелектуал).

Уже на початку свого шляху в літературу однією з основних тем своїх творів Агнон обрав західноукраїнське єврейство, життя провінційного галицького «штетла». При цьому використовує мови іврит та їдиш, окремі українські слова з галицьким колоритом. Його новели, нариси то спираються на похмурі середньовічні оповіді, наслідують повчання з релігійних текстів юдаїзму, то відображають його зачарування дитинством, легендами рідного краю. А нерозривний, навіть містичний, зв’язок письменника Агнона із цим куточком української землі він зберіг назавжди.

Чимало публікацій Ш. Й. Чачкеса (Агнона) присвячено саме Західній Україні та єврейству Галичини. Сюжети більшості його творів випливають з українських джерел.

Чачкес (Агнон) виріс у західноукраїнській провінції, проте наївність у нього поєднувалася з амбіціями молодої людини. В автора-початківця міцніла впевненість у майбутньому як письменника. Ці наміри не відповідали мрії батька дати синові ґрунтовну релігійну освіту в єшиботі (навчальному закладі – найвищій сходинці в системі єврейської освіти), підготувати його до здобуття місця рабина в юдейській громаді Бучача чи Язловця. «Іншими словами, – писав Агнон у романі «Нічний постоялець», – мій батько волів, щоби син його став рабином, сподіваючись, що я досягну того, чого не судилося досягнути йому» [22, с. 162]. Проте син захопився літературою і прагнув розширити свої творчі горизонти.

Перший літературний досвід, певна популярність молодого письменника сприяли тому, що він у свої 18 років, навесні 1906-го, переїхав до Львова – столиці унікального регіону з багатою етнічною і релігійно-конфесійною палітрою та складною долею. У львівськім періоді життя і праці Ш. Й. Чачкеса (Агнона) суттєво збагатяться його знання єврейської та української історії, літератури і мистецтва, поглибляться українські джерела творчості майбутнього лауреата Нобелівської премії.

Розділ II
Літературна одіссея Агнона – від Бучача до Єрусалима

2.1. Елітарна аура Львовата утвердження молодого журналіста і літератора

Львів зручно розташувався на перехресті філософій, культур і релігійних течій, торговельних і комунікаційних шляхів із заходу на схід, з півдня на північ. Це, мабуть, найкрасивіше місто України завжди приваблювало людей енергійних, діяльних, із комерційною хваткою чи творчим потенціалом – представників різних національностей.

Століттями євреї були нерозривно пов’язані зі Львовом: перша документальна згадка про них у Львові міститься у привілеї надання місту магдебурзького права 1356 р. [23, с. 252]. Євреї Львова відігравали істотну роль у його розвитку та культурному житті.

Ш. Й. Чачкеса (Агнона) привабила елітарна аура старовинного міста з розкішною архітектурою та яскравим колоритом національних традицій львів’ян різної етнічної належності та віросповідань. Його вразила атмосфера загадкового міста з його пам’ятками історії та культури у стилі вичурного бароко, помпезного класицизму чи шляхетної неоготики, сонцеликими церквами, високими костелами, просторими синагогами, вишуканою Гранд-Опера, університетом, скульптурною композицією «Ощадність. Рільництво. Промисловість» (більш відомою як львівська статуя Свободи – 1891 р.), бібліотекою Оссолінських та іншими храмами книги з їхніми багатими фондами фоліантів українською, російською, польською, німецькою, їдиш, іврит та іншими мовами. Культурне життя міста збагачував і Єврейський театр сімейства Гімпель (заснований 1889 р.).

У Львові були, а нині додалися нові цінні пам’ятки єврейської культури: середньовічний єврейський квартал із руїнами знаної синагоги «Золота роза», вулиця Староєврейська, синагога, дім, у якому проживав Шолом-Алейхем, Міжнародний центр «Голокост», пам’ятник жертвам львівського гетто 1941–1943 рр., інші артефакти та сучасні об’єкти. Виходить газета «Шофар», діє Товариство єврейської культури ім. Шолом-Алейхема.

Письменник-початківець Шмуель Йосеф Чачкес (Агнон) захоплювався Львовом. Про це свідчить його палкий опис українського міста, що має помітний єврейський «акцент»:«Війшов Іцхак у Лемберг (так Львів іменували австрійці та німці.– О. Л.) – столицю Галичини. Високі будинки здіймаються над ним, і візки котяться без коней, і мідні коні здибились на міцних ногах, і мідні князі скачуть на них. І сади насаджено в середмісті, і мистецькі статуї богинь фонтанують водою, і величні синагоги побудовано на кам’яних стовпах, і старовинне кладовище, повне праведників і святих, охороняє місто. Місто ж це – “корона краси і радість Землі”. Тут жили князі Тори, тлумачі Талмуду і Шулхан Аруха, і звідси вийшли перші просвітителі… тут сиділи перші отці Ізраїля, богатирі святості, здатні зупинити неминуче, і з ними їхні дружини-праведниці, які праведністю і милістю перемогли нещастя… Два міста в Галичині, котрі у всіх на устах: Броди і Лемберг. Уже закотилася слава Бродів у дні реб Юдля – хасида, діда Іцхака, а Лемберг іще стоїть у славі своїй. Від дня, коли прийшли сини Ізраїля в Лемберг шістсот років тому, і до наших днів не поблідло його світло. Хоч куди зверни там – скрізь побачиш велич його» (Агнон. «Вчора і третього дня». Пер. М. Рижика).

Прибувши на проживання і працю журналіста й літератора до Львова, Чачкес (Агнон) долучився до сіоністського руху. У 1907 р. він виїжджав у містечка Львівщини і Тернопільщини, найперше до Бучача, де виступав на зустрічах сіоністськи налаштованої молоді, збирав кошти для єврейського двотижневика «Karmel i Weker», агітував на передвиборних зібраннях. Згодом історик-орієнталіст Маєр Балабан писав у газеті львівських євреїв «Chwila», що 1908 р. до австрійського парламенту було обрано кількох перших послів єврейського походження. Тоді «Бучач та його околиці дали один з небагатьох єврейських мандатів, а наш Агнон брав активну участь в агітації, передаючи нам досконалий і правдивий образ тих часів та людей» [24, с. 3].

Свою минулу організаторську роботу і діяльність сіоністських гуртків письменник відтворив в оповіданні «З нашою молоддю і нашими дідуганами», в якому критично характеризує студентів права, які збираються в гуртках сіоністів, виголошують реферати на теми, до яких не доросли. Цікава його зарисова про комічний момент, коли студенти-євреї, дізнавшись про нібито очікуваний погром у Язлівці, прибули допомогти тамтешнім юдеям. Але допомогли їм кілька місцевих робітників, а наші герої відсиділись у язлівецького сіоніста, який на честь «поважних» прибульців організував прийняття «з наїдками, напоями і сміливими промовами, збір грошей у фонд преси».

На підтримку нової єврейської ідентичності та модерної їдишемовної літератури у Львові на початку ХХ століття сформувалася група неоромантиків. До неї входили, зокрема, Моше Фукс і Захарія Бергнер (Мнелех Равич). У місті працювали дві єврейські друкарні, мережа періодичних видань. Ш. Й. Чачкес (Агнон) у Львові друкувався одночасно в кількох єврейських періодичних виданнях, спілкувався з журналістами, письменниками. Зокрема, 1907 р. він працював разом із майбутнім єврейським істориком Гершоном Бадером. Їх зближував спільний інтерес до історії українського і польського єврейства, співпраця з єврейськими виданнями.

Після отримання Галичиною в 1867 р. автономії з’явились асиміляторські видання львівських євреїв польською мовою. Серед них – щоденна газета «Tоgblat», яку видавали літератори А. Занд, Г. Ротфельд, М. Фростіг. У період праці Шая Чачкеса (Агнона) у Львові прихильники сіонізму мали свої періодичні видання, серед них: «Ha-Karmel», «Der Weker», молодіжний щомісячник «Moriah» [25, с. 263].

Чачкес (Агнон) у Львові вивчав історію, легенди Галичини, щоби глибше усвідомити їх взаємозв’язок з єврейською культурою. Він мав можливість познайомитися з творчістю видатного українського мислителя І. Я. Франка, який також проживав у Львові, друкувався у польськомовних виданнях Львова, Кракова і єврейських газетах німецькою мовою у Відні, що їх міг читати Ш. Й. Чачкес (Агнон). Франку належать твори із циклу «Жидівські мелодії» (вони не ввійшли до його 50-томного зібрання творів). В українській мові до початку XX ст. лексеми «жид», «жидівський» на позначення єврейської національності не мали негативного забарвлення. Франко створив поеми: «У цадика», «Сурка», «Від любові»; вірші: «Асиміляторам», «Заповіт Яакова», твір на тему єврейської народної пісні-протесту проти погромів – «Пера» («О, пера з жидівських перин…»), віршоване оповідання «Самбатіон», у яких став на захист прав єврейського народу, засуджував реакційну політику царської Росії щодо євреїв. На думку Зіновії Франко, дочки І. Я. Франка, головна ідея цих віршів – «неминучість розплати за кривди, заподіяні євреям». Як уважає відомий український літературознавець Микола Ткачук (м. Тернопіль), міри покарання кривдникам і забезпечення порозуміння зображено Франком в алегоричних образах, в яких було «матеріалізовано» прагнення єврейської бідноти до встановлення міжнаціональної гармонії та соціальної справедливості [26, c. 2].

Зацікавило молодого письменника використання слав’янізмів у мові їдиш та українські запозичення з їдиш, що були природними за їх проживання в єдиному географічному, економічному і культурному просторі. Здобуті у Львові нові знання і враження він використає у творах, написаних уже в Німеччині та Ізраїлі. У них відтворено картини рідного Бучача, Львова, інших західноукраїнських міст і містечок та кращі зразки усної народної творчості цього куточка України.

За короткий період проживання і творчої праці у Львові Чачкес (Агнон) написав кілька творів. Загалом до виїзду в Палестину він опублікував у різних виданнях на західноукраїнських землях близько 70 своїх творів мовами їдиш та іврит. Автор підписував їх «Чачкес», але частіше – псевдонімами [18, с. 5]. У цих ранніх його оповіданнях відображено спогади дитинства, випадки із життя громади, традиції, вірування галицьких євреїв. При цьому в молодого письменника формувалася така особливість творчої манери: він користується методом розкриття внутрішнього світу героя через опис світу зовнішнього, наслідуючи мову хасидських текстів [27, с. 14].

Найбільший твір раннього періоду творчості Ш. Й. Чачкеса (Агнона) мовою їдиш – повне драматизму оповідання «Тойті-танц» (Танок смерті). Йдеться про трагічну долю молодої єврейської пари, чиї кохання і шлюбний союз під час весілля розтоптало чиновницьке свавілля намісника і його поплічників. Але, як стверджується в епіграфі до цього твору, запозиченому з другої книги Самуїла, гл. I, «милі й закохані в житті, і в смерті своїй не розлучилися» [28, с. 12]. Твір створено за реальними фактами з життя євреїв в одному з «штетлів» Галичини.

Літературознавці вважають, що після львівського періоду Чачкес (Агнон) більше мовою їдиш не писав, а створював твори мовою іврит. Що ж до івриту, поширеного серед містечкових євреїв Галичини, то цікаву характеристику особливостей цієї мови дав діяч мистецтв Соломон Міхоелс: «Галицький іврит? Але він складається не лише зі слів, а й із зітхань, вдихів і видихів, має особливу музичність і таку інтонацію, котра не повторюється в жодному єврейському діалекті».

Через рік праці у Львові Ш. Й. Чачкес (Агнон) залишив, як писав про нього, «місто тужливої мудрості» й відбув з Галичини в Палестину.